1)Передумови. Спроби «короля емігрантів» Карла X відновити управління Францією методами «старого порядку». Порушення правлячими колами країни конституційних норм, утиски інтересів широких верств суспільства.
2)Причини. Виникнення політичної кризи у Франції, зростання конфронтаційних настроїв у суспільстві. Нездатність ліберальної опозиції досягти компромісу з владою підштовхнула її до активних дій.
3)Завдання. Усунути від влади Карла X та його прибічників. Поновити дію «Хартії 1814 року».
4)Основні події
27 липня 1830 р. - Початок народного повстання в Парижі.
28 липня 1830 р. - Корінний перелом у ході повстання: на бік повстанців почали переходити урядові війська.
29 липня 1830 р. - Повстанці захопили королівський палац Тюїльрі. Карл X зрікся престолу.
5)Результати. Крах політичного курсу ультрароялістів і повалення монархії Бурбонів у Франції. Установлення у Франції конституційної монархії, орієнтованої на інтереси торговельно-фінансової і, частково, промислової буржуазії.
6)Історичне значення. Засвідчила безперспективність спроб поновити у Франції «старий порядок». Створила умови для подальшого розвитку Франції шляхом буржуазного прогресу.
Бельгійська революція.
1)Причини: Утиски франкомовного католицького населення.
2)Мета: Конфлікт 1830 року, який призвів до відокремлення південних провінцій від Нідерландського королівства і утворення незалежного Королівства Бельгія.
3)Основні події: 25 серпня 1830 року в Брюсселі почалися заворушення, бунтарі почали грабувати крамниці. До них долучилися театрали, які щойно вийшли з театру Монне після прослуховування опери «Німа з Потріці» Даніеля Обера. В наступні дні заворушення поширилося всім краєм. Заколотники захоплювали фабрики й руйнували машини.
4)Результат:проголошення незалежності Бельгії.
5)Історичне значення полягає в тому, що за підсумками революції країна звільнилася від голландського панування і стала незалежною державою.
Вселе́нские собо́ры (греч. Σύνοδοι Οικουμενικαί, лат. Oecumenica Concilia) — собрания преимущественно епископата христианской Церкви в её вселенской полноте, на которых обсуждаются во и выносятся решения доктринального (догматического), церковно-политического и судебно-дисциплинарного характеров.
В самом начале истории Церкви термин «Σύνοδος» — «Собор» употреблялся применительно ко всякому церковному собранию. Однако, в течение III века термин стали употреблять по отношению к собраниям епископов (хотя присутствовать могли не только епископы) для управления Церковью. Самые первые из известных местных соборов проводились во II веке, а к 300 году собрание епископов провинции стало привычным церковного управления. После того как Константин I провозгласил терпимость относительно христиан (313 год) и преследования закончились, епископы из многих провинций получили возможность собраться в общем соборе. Тем не менее идея Вселенского собора и его специфическое значение развивались медленно. Церковь в общеимперском масштабе начала проводить Вселенские соборы, что подразумевало участие представителей всех поместных церквей, — обычно по инициативе Ромейских императоров, нередко председательствовавших на них и придававших их решениям статус государственных законов[1]. У Булгакова:
Липнева революція.
1)Передумови. Спроби «короля емігрантів» Карла X відновити управління Францією методами «старого порядку». Порушення правлячими колами країни конституційних норм, утиски інтересів широких верств суспільства.
2)Причини. Виникнення політичної кризи у Франції, зростання конфронтаційних настроїв у суспільстві. Нездатність ліберальної опозиції досягти компромісу з владою підштовхнула її до активних дій.
3)Завдання. Усунути від влади Карла X та його прибічників. Поновити дію «Хартії 1814 року».
4)Основні події
27 липня 1830 р. - Початок народного повстання в Парижі.
28 липня 1830 р. - Корінний перелом у ході повстання: на бік повстанців почали переходити урядові війська.
29 липня 1830 р. - Повстанці захопили королівський палац Тюїльрі. Карл X зрікся престолу.
5)Результати. Крах політичного курсу ультрароялістів і повалення монархії Бурбонів у Франції. Установлення у Франції конституційної монархії, орієнтованої на інтереси торговельно-фінансової і, частково, промислової буржуазії.
6)Історичне значення. Засвідчила безперспективність спроб поновити у Франції «старий порядок». Створила умови для подальшого розвитку Франції шляхом буржуазного прогресу.
Бельгійська революція.
1)Причини: Утиски франкомовного католицького населення.
2)Мета: Конфлікт 1830 року, який призвів до відокремлення південних провінцій від Нідерландського королівства і утворення незалежного Королівства Бельгія.
3)Основні події: 25 серпня 1830 року в Брюсселі почалися заворушення, бунтарі почали грабувати крамниці. До них долучилися театрали, які щойно вийшли з театру Монне після прослуховування опери «Німа з Потріці» Даніеля Обера. В наступні дні заворушення поширилося всім краєм. Заколотники захоплювали фабрики й руйнували машини.
4)Результат:проголошення незалежності Бельгії.
5)Історичне значення полягає в тому, що за підсумками революції країна звільнилася від голландського панування і стала незалежною державою.
Вселе́нские собо́ры (греч. Σύνοδοι Οικουμενικαί, лат. Oecumenica Concilia) — собрания преимущественно епископата христианской Церкви в её вселенской полноте, на которых обсуждаются во и выносятся решения доктринального (догматического), церковно-политического и судебно-дисциплинарного характеров.
В самом начале истории Церкви термин «Σύνοδος» — «Собор» употреблялся применительно ко всякому церковному собранию. Однако, в течение III века термин стали употреблять по отношению к собраниям епископов (хотя присутствовать могли не только епископы) для управления Церковью. Самые первые из известных местных соборов проводились во II веке, а к 300 году собрание епископов провинции стало привычным церковного управления. После того как Константин I провозгласил терпимость относительно христиан (313 год) и преследования закончились, епископы из многих провинций получили возможность собраться в общем соборе. Тем не менее идея Вселенского собора и его специфическое значение развивались медленно. Церковь в общеимперском масштабе начала проводить Вселенские соборы, что подразумевало участие представителей всех поместных церквей, — обычно по инициативе Ромейских императоров, нередко председательствовавших на них и придававших их решениям статус государственных законов[1]. У Булгакова:
Объяснение: