Присоединению Казахстана к России предшествовали значительные политические связи между ними. Русское правительство проявяло заинтересованность в расширении своих границ на Востоке. По мере централизации и усиления государственной власти значительно возросли возможности торгового обмена и других форм взаимоотношений с народами, соседствующими с восточными государствами. Присоединение Казахстана, начавшееся в 30-х годах XVIII века завершилось лишь в конце XIX века и явилось сложным, противоречивым процессом. Присоединение Казахских жузов происходило в различных внешнеполитических условиях. Значительная часть Младшего жуза, некоторые районы Среднего и часть районов Южного Казахстана были присоединены с военной силы царизма, стремившегося ускорить присоединение края, не считаясь с интересами подавляющей части населения Казахстана, ставя во главу стратегичесие, далеко идущие цели империи в Центральной Азии. Присоединение Южного Каазхстана, затем Средней Азии к России позволило царизму одержать верх в соперничестве с Британской империей. В процессе присоединения Казахстана к России прослеживается три этапа: первый – с 90-х годов XV века до конца XVI века, когда в основе политики российских царей по отношению к восточным соседям. В частности, к казахским ханствам. Было стремоление установить военно-политические связи. Втрой – с начала XVII века до 30-х годов XVIII века, когда определилась тенденция колониальной политики, упрочения своих захватнических позиций путем строительства укрепленных линий, крепостей, форпостов, переселения русского казачества, захвата плодородных земель казахов. Третий – с 30-х годов XVIII века до 60-х годов XIX века, когда завершился процесс колонизации казахских земель. После смерти Кенесары Россия усиливала свое влияние на юге Казахстана, для чего здесь были построены военные крепости: Актау, Алатау, Капал, Сергиопополь (Аягуз), Лепсинск (Лепсы). К 1847 году подавляющее большинство казахов Среднего и Старшего жузов не перешло в Российское подданство за исключением присырдарьинских и некоторых других территорий юга Казахстана. Весной 1854 года майор М. Перемышевский со своим отрядом заложил укрепление Верное. В марте 1858 года в районе Аулие-Ата началось одно из крупных освободительных восстаний казахов и киргизов против гнета Кокандского ханства. Восстание охватило территорию от Шымкента до Мерке и Пишпека. 19-21 октября 1860 года вблизи Узунагача состаялось сражение между русским войском под командованием генерала Колпаковского и кокандским отрядом, закончившееся разгромом кокандцев. Казахи участвовали в сражении как на стороне кокандцев, так и русских. После разгрома кокандцев при Узунагаче русские войска взяли Пишпек (1860), затем Созак 1863г., Аулие-Ату, Туркестан, Шымкент 1864 г., в 1865 г. Ташкент, весной 1866 г. русские войска достигли Бухарского эмирата и захватили его значительную часть, по соглашению 1868 г. казахские земли, ранее зависимые от Коканда перешли к Российской империи. Так, завершилось присоединение Казахстана к России.
1. До початку 20-го століття, Болгарія, Греція, Чорногорія і Сербія домоглися незалежності від Османської імперії, але велика частина їх етнічної території залишалася під османським пануванням. У 1912 році, ці країни утворили Балканську лігу. Перша балканська війна вибухнула, коли Ліга напала на Османську імперію 8 жовтня 1912 року і закінчилася сім місяців потому Лондонським миром. Після п'яти століть панування Османська імперія втратила практично всі свої володіння на Балканах. Друга Балканська війна почалася 16 червня 1913 року. Болгарія була незадоволена отриманою частиною Македонії, і напала на колишніх своїх союзників, Сербію і Грецію. Сербська та грецька армії відбили наступ болгар і контратакували Болгарію, в той час як Румунія і Османська імперія також напали на Болгарію і захопили (або відновили) території. За Бухарестським мирним договором, Болгарія втратила більшу частину територій, які вона придбала в Першій Балканській війні.
2. На момент спалаху Першої світової війни Угорщина була частиною дуалістичної монархії Австро-Угорщини. Хоча з угорськими полками не пов'язана жодна важлива битва, ці війська билися самовіддано і безстрашно, що було однією з причин великих втрат. Переважно німецькі за національністю командири армії загалом виявляли найбільшу прихильність до військ німецького походження, але етнічні угорські війська також розглядалися як надійні і широко використовувалися на передовій, особливо на Російському та Італійському фронтах.
30.01.2022
Домашня робота
1. До початку 20-го століття, Болгарія, Греція, Чорногорія і Сербія домоглися незалежності від Османської імперії, але велика частина їх етнічної території залишалася під османським пануванням. У 1912 році, ці країни утворили Балканську лігу. Перша балканська війна вибухнула, коли Ліга напала на Османську імперію 8 жовтня 1912 року і закінчилася сім місяців потому Лондонським миром. Після п'яти століть панування Османська імперія втратила практично всі свої володіння на Балканах. Друга Балканська війна почалася 16 червня 1913 року. Болгарія була незадоволена отриманою частиною Македонії, і напала на колишніх своїх союзників, Сербію і Грецію. Сербська та грецька армії відбили наступ болгар і контратакували Болгарію, в той час як Румунія і Османська імперія також напали на Болгарію і захопили (або відновили) території. За Бухарестським мирним договором, Болгарія втратила більшу частину територій, які вона придбала в Першій Балканській війні.
2. На момент спалаху Першої світової війни Угорщина була частиною дуалістичної монархії Австро-Угорщини. Хоча з угорськими полками не пов'язана жодна важлива битва, ці війська билися самовіддано і безстрашно, що було однією з причин великих втрат. Переважно німецькі за національністю командири армії загалом виявляли найбільшу прихильність до військ німецького походження, але етнічні угорські війська також розглядалися як надійні і широко використовувалися на передовій, особливо на Російському та Італійському фронтах.