Громадяни Риму – були особами з правами, коли обидва батьки були громадянами Риму, або хоча один з них, як правило, мати, яка отримувала права при одруженні. В іншому випадку громадянство могло бути надане народом, згодом генералами та імператорами. До ІІІ століття до нашої ери плебеї здобули рівні права виборців з патриціями. Однак, значення виборчого права було пов'язане з багатством, оскільки римські збори були організовані за майновим принципом. Цивітас (сivitas) також включав такі права, як jus honoum (право на державну посаду) та jus militiae (право військової служби), хоча ці права також обмежувались за майновим принципом.
Коли Рим розширив свій контроль в Італії, ті, хто проживав у громадах з латинськими правами (статус, який спочатку надавали містам Лаціо) або в муніципалітетах (автономні громади), могли керувати своїми місцевими справами, користуючись більшістю прав римського громадянства, крім права голосу. Також латинські союзники, які переїхали до Риму, назавжди отримали повне громадянство. Союзники, прив'язані до Риму договором, зазвичай не мали права римських громадян, але вони були зобов'язані проходити військову службу та сплачувати податки чи данину, залежно від умов договору.
Починаючи з правління Юлія Цезаря римські права були поширені на провінцій, але не масово; надання римського громадянства солдатам та аристократам провінційного походження пришвидшило темпи романізації в західних провінціях. Значення римського громадянства зменшилося в імперії, оскільки військова служба вже не була обов'язковою, а виборче право було скасовано ліквідацією республіканського уряду. У 212 р. Едиктом Каракалли надав громадянство всім вільним жителям імперії.
Чи був такий розподіл справедливим? З точки зору, що всі люди з народження рівні та вільні, то ні. Є більш достойні люди із бідних верств, ніж багаті та знатні. Однак, з погляду на ті історичні обставини, мати права освіченим та багатим людям обирати/керувати державою та іншими справами перешкоджало від влади бідних, які не сильно розбиралися у процесах та бажали лише матеріальної наживи.
Сто лет назад основатели газеты «Қазақ» преследовали цель сохранить за казахами их этническое название, создать современную казахскую культуру и на ее основе построить новое государство казахов европейского типа. В итоге в феврале 1913 года появилась первая общенациональная газета «Қазақ». ПЕРВЫЕ КАЗАХСКИЕ ГАЗЕТЫ
Первой по хронологии казахской газетой, бесспорно, была газета «Түркістан уалаятының газеті», издававшаяся в 1870–1882 годах в Ташкенте в виде приложения к официальному печатному органу Туркестанского генерал-губернаторства — «Туркестанским ведомостям». Она выходила четыре раза в месяц, поочередно на казахском и узбекском языках.
Спустя шесть лет после ее закрытия, в 1888 году, появилось другое издание, под названием «Дала уалаятының газеті». Эта газета издавалась при канцелярии Степного генерал-губернаторства в Омске как «Особое прибавление к «Акмолинским областным ведомостям» до 1894 года, до 1900 года — как приложение к «Акмолинским, Семипалатинским и Семиречинским областным ведомостям» под названием «Киргизская степная газета» и вплоть до закрытия в 1902 году — как приложение к «Акмолинским областным ведомостям».
По официальной версии, эти два издания являются прародителями казахской периодической печати.
Громадяни Риму – були особами з правами, коли обидва батьки були громадянами Риму, або хоча один з них, як правило, мати, яка отримувала права при одруженні. В іншому випадку громадянство могло бути надане народом, згодом генералами та імператорами. До ІІІ століття до нашої ери плебеї здобули рівні права виборців з патриціями. Однак, значення виборчого права було пов'язане з багатством, оскільки римські збори були організовані за майновим принципом. Цивітас (сivitas) також включав такі права, як jus honoum (право на державну посаду) та jus militiae (право військової служби), хоча ці права також обмежувались за майновим принципом.
Коли Рим розширив свій контроль в Італії, ті, хто проживав у громадах з латинськими правами (статус, який спочатку надавали містам Лаціо) або в муніципалітетах (автономні громади), могли керувати своїми місцевими справами, користуючись більшістю прав римського громадянства, крім права голосу. Також латинські союзники, які переїхали до Риму, назавжди отримали повне громадянство. Союзники, прив'язані до Риму договором, зазвичай не мали права римських громадян, але вони були зобов'язані проходити військову службу та сплачувати податки чи данину, залежно від умов договору.
Починаючи з правління Юлія Цезаря римські права були поширені на провінцій, але не масово; надання римського громадянства солдатам та аристократам провінційного походження пришвидшило темпи романізації в західних провінціях. Значення римського громадянства зменшилося в імперії, оскільки військова служба вже не була обов'язковою, а виборче право було скасовано ліквідацією республіканського уряду. У 212 р. Едиктом Каракалли надав громадянство всім вільним жителям імперії.
Чи був такий розподіл справедливим? З точки зору, що всі люди з народження рівні та вільні, то ні. Є більш достойні люди із бідних верств, ніж багаті та знатні. Однак, з погляду на ті історичні обставини, мати права освіченим та багатим людям обирати/керувати державою та іншими справами перешкоджало від влади бідних, які не сильно розбиралися у процесах та бажали лише матеріальної наживи.
ПЕРВЫЕ КАЗАХСКИЕ ГАЗЕТЫ
Первой по хронологии казахской газетой, бесспорно, была газета «Түркістан уалаятының газеті», издававшаяся в 1870–1882 годах в Ташкенте в виде приложения к официальному печатному органу Туркестанского генерал-губернаторства — «Туркестанским ведомостям». Она выходила четыре раза в месяц, поочередно на казахском и узбекском языках.
Спустя шесть лет после ее закрытия, в 1888 году, появилось другое издание, под названием «Дала уалаятының газеті». Эта газета издавалась при канцелярии Степного генерал-губернаторства в Омске как «Особое прибавление к «Акмолинским областным ведомостям» до 1894 года, до 1900 года — как приложение к «Акмолинским, Семипалатинским и Семиречинским областным ведомостям» под названием «Киргизская степная газета» и вплоть до закрытия в 1902 году — как приложение к «Акмолинским областным ведомостям».
По официальной версии, эти два издания являются прародителями казахской периодической печати.