Павло ПолуботокПісля падіння Мазепи та смерті Івана Скоропадського гетьманом Лівобережної України став Павло Полуботок. Він походив з давнього козацького роду Полуботків, мав значний авторитет, і відзначався гострим розумом та національно-патріотичними мотивами діяльності. Народився 1660 року, юність пройшла під враженнями від «Руїни». Був близьким до клану Самойловича, і під час його гетьманування значно зміцнив свої позиції на Лівобережжі, і через вступив у конфронтацію із дорошенківцями. Традиційно влада Полуботків концентрувалася навколо Чернігова та Чернігівського полку. Павло закінчив Києво-Могилянську академію, мав досвід управлінської роботи. Однак невідомо чи пройшов школу Запорозької Січі. Після державного перевороту і приходу до влади Мазепи потрапляє до числа противників гетьмана, однак вже у 1703 році отримує від нього землеволодіння, а в 1705 році стає Чернігівським полковником. Справжній характер та патріотизм Полуботка стають відомими ще задовго до його приходу на гетьманство. Однак під час Полтавської битви він не підтримав Мазепу, і це стало великою помилкою Павла Полуботка та справжньою трагедією України. В ході того, як у 1708 році відбувалися вибори альтернативного гетьмана, Петро І призначив на посаду Скоропадського, а Полуботка все одно остерігався. У 1722 році після смерті Скоропадського козацька рада обирає Полуботка гетьманом без огляду на дозволи з Петербурга, а цар Петро І не визнає цих виборів та призначає Полуботка виконуючим обов’язки – наказним гетьманом. Починаючи з 1722 року, Павло Полуботок проводить фінансові та судові реформи, які спрямовує на протидію російському окупаційному режимові та в напрямку соціальних гарантій. Показовими є заборони чиновникам примушувати козаків до виконання робіт у вигляді повинності. Судові процеси обов’язково повинні були гарантуватися апеляціями. Протидія Малоросійській колегії створює підстави в Петра І для його арешту. Полуботок відкрито протистоїть Росії, а після того, як Військо запорозьке аналогічно звертається до царя з проханням відновити Переяславські статті Хмельницького. Арешт старшини та Полуботка закінчився смертю останнього у 1724 році, похований в Петербурзі. Авторитет гетьмана навіть після смерті був надзвичайно великим, однак після смерті Полуботка головним політичним центром українського народу замість Гетьманщини знову стала Запорізька Січ.
В живописных Кодрах, в 40 км к северо-западу от Кишинева, расположен один из самых старинных монастырей Молдовы, основанный в 1429 году, – Кэприяна. Долгое время монастырь был резиденцией митрополита Молдовы, обители покровительствовали господари, в том числе и Штефан Великий, здесь жил летописец Ефтимий и один из первых поэтов Молдовы Киприян.
Первоначально монастырь был выстроен полностью из дерева, и только позже, в 1545 году была возведена каменная летняя Успенская церковь. В 1840 году была построена зимняя Георгиевская церковь, а в 1903 году – Николаевский храм. В Кэприянской обители была самая большая в Молдове монастырская библиотека, в которой хранились и ценные пожертвования господарей, ценными рукописями и многими списками, в том числе помельником монастыря Добровэц, который начинался с эпохи Штефана чел Маре и закончивался 1821 годом. После 1924 года он был потерян.
Есть несколько версий относительно основания Кэприянского монастыря. По одной из них ктитором монастыря является Александр Добрый, который подарил госпоже Марене «монастырь Вышнэвэц, где игуменом Киприян», как сказано в грамоте от 10 февраля 1429 года. Временем Штефана Великого (1470 год) датируются два акта, удостоверяющие переход монастыря Вышнэвэц под управление монастыря Нямц. Во втором акте зафиксировано, что госпожа Кяжна дарит поляну Киприяна на Ботне Нямецкому монастырю. В 40-е года XVI века название Вышнэвэц было заменено на Кэприяну. Под этим названием монастырь фигурирует в славянской записи 1545 года, сделанной на Евангелии, подаренном монастырю Петром Рарешем, то же название встречается в летописи Григория Уреке о втором правлении Петра Рареша (1541-1546).
В 1698 году Антиох Кантемир подарил Кэприянскую обитель Афонскому Зографскому монастырю. В 1818 году митрополит Гавриил Бэнулеску – Бодони начал масштабную реорганизацию и реконструкцию монастыря Кэприяна. Успенский храм, возведенный еще в 1545 году, был перестроен почти с основания. Колокольня с девятью колоколами была построена в 1812 году.
В 1947 году монахов изгнали, а монастырь превращен в санаторий для детей, больных туберкулезом. Официально монастырь был закрыт в 1962 году. В 1989 году Кэприянская обитель вновь открылась, и начались реставрационные работы.
Новая церковь с храмом святого Георгия была возведена в 1903 году на месте бывшей церкви Вознесения Божией Матери. Построенная из красного кирпича, она носит отпечаток эклектики и псевдо-византийской стилизации, дополненной некоторыми элементами старо-молдавского архитектурного стиля. Внутренняя роспись хорошо сохранилась. Недавно был отреставрирован иконостас. План церкви – удлиненный, с трехчастным делением в направлении наоса и алтаря. Сегодня церковь отреставрирована и открыта для верующих.
Народився 1660 року, юність пройшла під враженнями від «Руїни». Був близьким до клану Самойловича, і під час його гетьманування значно зміцнив свої позиції на Лівобережжі, і через вступив у конфронтацію із дорошенківцями. Традиційно влада Полуботків концентрувалася навколо Чернігова та Чернігівського полку. Павло закінчив Києво-Могилянську академію, мав досвід управлінської роботи. Однак невідомо чи пройшов школу Запорозької Січі. Після державного перевороту і приходу до влади Мазепи потрапляє до числа противників гетьмана, однак вже у 1703 році отримує від нього землеволодіння, а в 1705 році стає Чернігівським полковником. Справжній характер та патріотизм Полуботка стають відомими ще задовго до його приходу на гетьманство. Однак під час Полтавської битви він не підтримав Мазепу, і це стало великою помилкою Павла Полуботка та справжньою трагедією України. В ході того, як у 1708 році відбувалися вибори альтернативного гетьмана, Петро І призначив на посаду Скоропадського, а Полуботка все одно остерігався.
У 1722 році після смерті Скоропадського козацька рада обирає Полуботка гетьманом без огляду на дозволи з Петербурга, а цар Петро І не визнає цих виборів та призначає Полуботка виконуючим обов’язки – наказним гетьманом. Починаючи з 1722 року, Павло Полуботок проводить фінансові та судові реформи, які спрямовує на протидію російському окупаційному режимові та в напрямку соціальних гарантій. Показовими є заборони чиновникам примушувати козаків до виконання робіт у вигляді повинності. Судові процеси обов’язково повинні були гарантуватися апеляціями. Протидія Малоросійській колегії створює підстави в Петра І для його арешту. Полуботок відкрито протистоїть Росії, а після того, як Військо запорозьке аналогічно звертається до царя з проханням відновити Переяславські статті Хмельницького. Арешт старшини та Полуботка закінчився смертю останнього у 1724 році, похований в Петербурзі. Авторитет гетьмана навіть після смерті був надзвичайно великим, однак після смерті Полуботка головним політичним центром українського народу замість Гетьманщини знову стала Запорізька Січ.
В живописных Кодрах, в 40 км к северо-западу от Кишинева, расположен один из самых старинных монастырей Молдовы, основанный в 1429 году, – Кэприяна. Долгое время монастырь был резиденцией митрополита Молдовы, обители покровительствовали господари, в том числе и Штефан Великий, здесь жил летописец Ефтимий и один из первых поэтов Молдовы Киприян.
Первоначально монастырь был выстроен полностью из дерева, и только позже, в 1545 году была возведена каменная летняя Успенская церковь. В 1840 году была построена зимняя Георгиевская церковь, а в 1903 году – Николаевский храм. В Кэприянской обители была самая большая в Молдове монастырская библиотека, в которой хранились и ценные пожертвования господарей, ценными рукописями и многими списками, в том числе помельником монастыря Добровэц, который начинался с эпохи Штефана чел Маре и закончивался 1821 годом. После 1924 года он был потерян.
Есть несколько версий относительно основания Кэприянского монастыря. По одной из них ктитором монастыря является Александр Добрый, который подарил госпоже Марене «монастырь Вышнэвэц, где игуменом Киприян», как сказано в грамоте от 10 февраля 1429 года. Временем Штефана Великого (1470 год) датируются два акта, удостоверяющие переход монастыря Вышнэвэц под управление монастыря Нямц. Во втором акте зафиксировано, что госпожа Кяжна дарит поляну Киприяна на Ботне Нямецкому монастырю. В 40-е года XVI века название Вышнэвэц было заменено на Кэприяну. Под этим названием монастырь фигурирует в славянской записи 1545 года, сделанной на Евангелии, подаренном монастырю Петром Рарешем, то же название встречается в летописи Григория Уреке о втором правлении Петра Рареша (1541-1546).
В 1698 году Антиох Кантемир подарил Кэприянскую обитель Афонскому Зографскому монастырю. В 1818 году митрополит Гавриил Бэнулеску – Бодони начал масштабную реорганизацию и реконструкцию монастыря Кэприяна. Успенский храм, возведенный еще в 1545 году, был перестроен почти с основания. Колокольня с девятью колоколами была построена в 1812 году.
В 1947 году монахов изгнали, а монастырь превращен в санаторий для детей, больных туберкулезом. Официально монастырь был закрыт в 1962 году. В 1989 году Кэприянская обитель вновь открылась, и начались реставрационные работы.
Новая церковь с храмом святого Георгия была возведена в 1903 году на месте бывшей церкви Вознесения Божией Матери. Построенная из красного кирпича, она носит отпечаток эклектики и псевдо-византийской стилизации, дополненной некоторыми элементами старо-молдавского архитектурного стиля. Внутренняя роспись хорошо сохранилась. Недавно был отреставрирован иконостас. План церкви – удлиненный, с трехчастным делением в направлении наоса и алтаря. Сегодня церковь отреставрирована и открыта для верующих.