Витоки бароко йдуть з архітектури Розвиненого Відродження Риму, бо перший дійсно великий і величний архітектурний ансамбль створив у Ватикані Донато Браманте (1444—1514). Це двір Бельведер завдовжки 300 метрів, що був побудований в єдиному стилі при збереженні різних функцій будівель (бельведер з античними скульптурами, регулярний сад, Ватиканська бібліотека і театр просто неба). Але всі форми архітектури досить спокійні, врівноважені і це значить, що це ще не бароко.
Ідею Браманте по створенню ансамблю з декількох будівель підхопив Джакомо да Віньола (1507—1573). Він не мав потужних можливостей Браманте в використанні багатьох будматеріалів і площ. Тому його ансамбль вілли Джуліа для римського папи Юлія ІІІ (понтифік у 1550—1555 роках) невеликих розмірів. Але віллі притаманні вже всі риси бароко: єдиний ансамбль з павільйонами, садом, фонтаном, німфеєм, сходами різних типів, що пов'язують тераси різного рівня. Вілла сильно відокремлена від навколишнього середовища, замкнена на собі, як більшість будівель Відродження, а її архітектура теж врівноважена, як і більшість споруд тієї доби.
Напруженість, велетенські розміри, нервовість й емоційна насиченість — це все додав до ознак бароко Мікеланджело. Саме в творах Віньоли та творах періоду пізнього Мікеланджело дослідники вбачають витоки архітектури бароко.
у церквах — широкі нави, іноді овальної форми.
часткова або свідома неповнота архітектурних елементів.
ефектне використання світла, або сильних контрастів світла і тіні (наприклад, церква Вельтенбурга в Німеччині) або рівномірне освітлення за до кількох вікон (наприклад, абатство святого Мартіна поблизу Штутгарту).
розкішне використання кольорів і орнаментів з дерева (часто позолочених), гіпсу або штукатурки, штучного мармуру.
великомасштабні стелі, що вкриті фресками.
зовнішній фасад часто характеризується ефектним центральним виступом.
інтер'єр являє собою місце для живопису, скульптури.
ілюзорні ефекти, такі як: оптичні ілюзії, поява тривимірних об'єктів, а також змішання живопису та архітектури.
грушоподібні куполи в баварському, чеському, польському та українському бароко.
Т Типа этого наверно.Рим, которому предстояло объединить античный мир в одной великой империи с единой культурой, поначалу ничем не обнаруживал признаков своего будущего величия. Несмотря на то, что в доисторические времена Апеннинский полуостров был относительно плотно населен, место будущего Рима и прилегающая территория до начала 1 тыс. до н. э. пустовали. Люди не могли здесь жить и заниматься земледелием из-за вулканической активности и мощных пластов вулканического пепла, покрывавшего землю. Хотя область древнего Рима была необитаема, остальная часть полуострова не пустовала. По холмам и долинам Италии расселились вторгшиеся с севера племена. Вдоль Апеннинского хребта, тянущегося с севера на юг, осели италийские племена – умбры, сабины и самниты. Равнины к югу от реки Тибр (область Лаций) были заселены латинами. Появились здесь и другие племена – как, например, лигуры и венеты на севере полуострова, мессапы и сикулы на юге. Древний Рим Культуру более высокого уровня принесли в Италию два чужеземных народа в период до 700 до н. э. В южной Италии и Сицилии свои колонии основали греки, из-за чего эта область стала называться «Великой Грецией» . К северу от Тибра располагалась область этрусков, говоривших на весьма своеобразном языке, не укладывающемся ни в какие классификации. Владения этрусков при максимальном их распространении доходили до долины реки Пад (По) на севере и до Путеоланского (Неаполитанского) залива на юге. Сведения об их происхождении противоречивы; возможно, этруски прибыли в Италию из Малой Азии, но некоторые ученые полагают, что они являются коренным населением этих земель. Сочинение древний Рим. В древности они поддерживали тесные торговые, производственные и культурные связи с Грецией и Ближним Востоком.
Витоки бароко йдуть з архітектури Розвиненого Відродження Риму, бо перший дійсно великий і величний архітектурний ансамбль створив у Ватикані Донато Браманте (1444—1514). Це двір Бельведер завдовжки 300 метрів, що був побудований в єдиному стилі при збереженні різних функцій будівель (бельведер з античними скульптурами, регулярний сад, Ватиканська бібліотека і театр просто неба). Але всі форми архітектури досить спокійні, врівноважені і це значить, що це ще не бароко.
Ідею Браманте по створенню ансамблю з декількох будівель підхопив Джакомо да Віньола (1507—1573). Він не мав потужних можливостей Браманте в використанні багатьох будматеріалів і площ. Тому його ансамбль вілли Джуліа для римського папи Юлія ІІІ (понтифік у 1550—1555 роках) невеликих розмірів. Але віллі притаманні вже всі риси бароко: єдиний ансамбль з павільйонами, садом, фонтаном, німфеєм, сходами різних типів, що пов'язують тераси різного рівня. Вілла сильно відокремлена від навколишнього середовища, замкнена на собі, як більшість будівель Відродження, а її архітектура теж врівноважена, як і більшість споруд тієї доби.
Напруженість, велетенські розміри, нервовість й емоційна насиченість — це все додав до ознак бароко Мікеланджело. Саме в творах Віньоли та творах періоду пізнього Мікеланджело дослідники вбачають витоки архітектури бароко.
у церквах — широкі нави, іноді овальної форми.
часткова або свідома неповнота архітектурних елементів.
ефектне використання світла, або сильних контрастів світла і тіні (наприклад, церква Вельтенбурга в Німеччині) або рівномірне освітлення за до кількох вікон (наприклад, абатство святого Мартіна поблизу Штутгарту).
розкішне використання кольорів і орнаментів з дерева (часто позолочених), гіпсу або штукатурки, штучного мармуру.
великомасштабні стелі, що вкриті фресками.
зовнішній фасад часто характеризується ефектним центральним виступом.
інтер'єр являє собою місце для живопису, скульптури.
ілюзорні ефекти, такі як: оптичні ілюзії, поява тривимірних об'єктів, а також змішання живопису та архітектури.
грушоподібні куполи в баварському, чеському, польському та українському бароко.
Объяснение:
Типа этого наверно.Рим, которому предстояло объединить античный мир в одной великой империи с единой культурой, поначалу ничем не обнаруживал признаков своего будущего величия. Несмотря на то, что в доисторические времена Апеннинский полуостров был относительно плотно населен, место будущего Рима и прилегающая территория до начала 1 тыс. до н. э. пустовали. Люди не могли здесь жить и заниматься земледелием из-за вулканической активности и мощных пластов вулканического пепла, покрывавшего землю.
Хотя область древнего Рима была необитаема, остальная часть полуострова не пустовала. По холмам и долинам Италии расселились вторгшиеся с севера племена. Вдоль Апеннинского хребта, тянущегося с севера на юг, осели италийские племена – умбры, сабины и самниты. Равнины к югу от реки Тибр (область Лаций) были заселены латинами. Появились здесь и другие племена – как, например, лигуры и венеты на севере полуострова, мессапы и сикулы на юге. Древний Рим
Культуру более высокого уровня принесли в Италию два чужеземных народа в период до 700 до н. э. В южной Италии и Сицилии свои колонии основали греки, из-за чего эта область стала называться «Великой Грецией» . К северу от Тибра располагалась область этрусков, говоривших на весьма своеобразном языке, не укладывающемся ни в какие классификации. Владения этрусков при максимальном их распространении доходили до долины реки Пад (По) на севере и до Путеоланского (Неаполитанского) залива на юге. Сведения об их происхождении противоречивы; возможно, этруски прибыли в Италию из Малой Азии, но некоторые ученые полагают, что они являются коренным населением этих земель. Сочинение древний Рим. В древности они поддерживали тесные торговые, производственные и культурные связи с Грецией и Ближним Востоком.