Через деякий час після виникнення протестантська церква розділилася. Уже в XVI ст. самостійними відгалуженнями протестантизму були: лютеранська, кальвіністська та королівська реформаційна церкви. Це означало швидке поширення Реформації на Європейському континенті, а пізніше й на інших материках.
Лютеранська церква (отримала назву за іменем Мартіна Лютера) виникла у Північній Німеччині. Князі захоплювали церковні землі, закривали монастирі, домоглися створення "дешевої церкви". У кожному князівстві, де ця церква діяла, її главою був місцевий князь. Суперечності між князями, які дотримувалися лютеранських настанов, і тими, які сповідували католицизм, спричинили початок воєнних дій, кінець яким у 1555 р. поклав Аугсбурзький релігійний мир. З того часу в німецьких князівствах почало діяти правило: "Чия влада, того й віра". Лише правитель визначав, якою має бути віра.
Кальвіністська церква сформувалася у Швейцарії, а згодом поширилася в інших країнах (Нідерландах, Франції, Шотландії тощо). її засновником був француз Жан Кальвін, мешканець Женеви. 1536 р. видано його книжку "Повчання в християнській вірі", в якій систематично викладено основи протестантизму. Кальвіністська церква була також "дешевою", але вона виправдовувала нагромадження багатств, лихварство, рабство в колоніях. Прихильників цієї церкви почали називати кальвіністами.
В Англії, Данії та Швеції відбулася королівська Реформація, ініціаторами якої були королі цих держав, які одночасно очолювали і реформаційну церкву. Значну частину земель, що раніше належали католицькій церкві, одержали дворяни.
Контрреформація
Контрреформація - це наступ у релігійній формі сил, що намагалися відновити підірвані позиції католицької церкви, вивести її з кризи. Захищаючи ці позиції, католицизм був змушений вдатися до внутрішньої організаційної та ідейної перебудови. Неабияке значення мало заснування у 1534 р. і затвердження папою у 1540 р. ордену єзуїтів, що став одним з головних бастіонів Контрреформації.
У1542 р. реорганізовано інквізицію, а 1559 р. уперше надруковано "Індекс заборонених книг" - список видань, згодом неодноразово поновлюваний, що містив назви творів, які не відповідали ученню і практиці католицької церкви. Рішучий перелом в європейській Контрреформації настав після закінчення у 1563 р. Вселенського Собору цієї церкви, який з перервами засідав від 1545 р. в місті Триденті на півночі Італії. Собор закріпив перемогу угруповання на чолі з єзуїтами над течією в католицизмі, котра шукала примирення з протестантством. Він опрацював радикальну програму оновлення католицької спільноти, визначив доктрину і політику католицької церкви. У 1564 р. було обнародувано "Тридентське сповідання віри" - документ, у якому викладено головну суть рішень собору. Засуджувалося протестантське вчення про "виправдання вірою" і про Святе Писання як єдине джерело істини. Було збережено всі положення про верховенство пап, право продажу індульгенцій, поклоніння святим і т. ін.
Інквізиція (з лат. inqumtio- розшук) - трибунал католицької церкви, створений у XIII ст. для боротьби з єретиками. Діяв практично в усіх католицьких країнах протягом багатьох століть. Інквізиція використовувала таємне слідство, залучала доносчиків та лжесвідків, застосовувала тортури, конфіскацію майна засуджених, поширювала засудження на родичів до третього покоління включно тощо. Ці методи застосовувалися також до жінок і дітей. Засудженого одягали в ганебний одяг (санбеніто), він також мав пройти жахливу процедуру аутодафе - урочисту процесію, молебен, оголошення вироку та його здійснення через покарання ударами батога чи спалення на вогнищі. Як покарання використовували також публічне зречення, штраф, тюремне ув'язнення. Інквізиція активізувалася після створення у 1480р. так званої Нової інквізиції на чолі з домініканцем Томасом Торквемадою. У1642р. Папа Павло III заснував "Священну конгрегацію римської і вселенської інквізиції, її священне судилище", жертвами якої стали Джордано Бруно, Галілео Галілей та ін. В європейських країнах та Латинській Америці інквізиція припинила існування на початку XIX ст. Папська інквізиція існувала до 1870 р.
Масово винищували протестантів (так, 1572 р. у Франції під час Варфоломіївської ночі було знищено понад 30 тис. осіб). Застосовуючи різні каральні засоби, католицизм нещадно розправлявся з протестантами. Активно діяла інквізиція. Так, в Іспанії та Португалії поширилися аутодафе - виголошення вироку інквізиції та його здійснення, переважно спаленням. На міській площі у присутності багатьох людей, а часто короля і вельмож, страчували інакомислячих.
Прежде чем говорить об истории славян, необходимо определиться с временными рамками. Древнейшие славяне жили до шестого века новой эры, древние – с шестого по восьмой-девятый века (до прихода Рюрика). Нас же интересует древнейшая история славян и славяно-руссов до рюриковского времени, то есть до образования государства Киевская Русь как такового.
Время индоевропейцев
До наступления новой эры все славянские народы состояли в масштабной индоевропейской общности. У нее был свой язык, своя территория, свои верования. Но в результате неизбежных процессов миграции, переселения народов произошло разделение индоевропейцев на отдельные племена. Одним из них стало праславянское, которое вышло из общего массива народов примерно в середине второго тысячелетия до новой эры.
Расселение славян
Если верить данным археологии и письменным источникам, то прародиной славян были земли Центральной и Восточной Европы (нижнее и среднее течения реки Дунай). К первому тысячелетию эры численность славян стала достаточно большой. Территорий на всех не хватало: ведь основным занятием в то время было земледелие, причем экспансивное. Так и началась их миграция, в том числе и в рамках Великого переселения народов.
Во многих письменных источниках, относящихся к шестому веку, славяне называются антами, склавинами, венедами. Причем первые – это восточная группа, вторые – южная, третья – северная. Принципиальных отличий в жизни этих групп не было. Но свое влияние, несомненно, оказывали природно-климатические и географические особенности.
Три ветви славян
Одна из частей славянского племени осталась на месте изначального проживания – это была ветвь южных славян. Другая группа двинулась на север, став ветвью западных славян. А самой крупной ветвью стала восточная. Она заняла Восточно-Европейскую равнину к шестому веку.
Необходимо отметить, что в каждом направлении славян начали появляться свои более мелкие племена и племенные союзы:
Западные лужичане, бодричи, древане и другие), полабы.Южные: болгарские, далматинские, грекомакедонские.
Они в большинстве своем были кем-нибудь захвачены, оказались под властью более сильных племен и государств. Причинами этому стали несколько факторов: их внутренняя разрозненность, отсутствие четкой социальной организации, малая численность.
Восточные славяне: вятичи, кривичи, древляне и другие (всего пятнадцать племенных союзов, или княжений). Каждый племенной союз занимал определенную территорию, имел свою столицу (град), а также свою власть – князя. У князя была дружина, которая составляла боевую мощь того или иного племенного союза.
Лишь эта ветвь смогла остаться независимой, смогла занять и освоить огромные территории, смогла объединиться в большое и сильное государство. Кстати, термин славяно-руссы применим именно к восточным славянам. Формирование государственности, а также официальный приход Рюрика на Русь ознаменовал начало нового этапа в жизни восточных славян.
Жизнедеятельность древних славян
В течение всех этих лет, с самого появления славян, постепенно менялся их жизненный уклад, их занятия, общественная структура. Глобальные изменения произошли, в первую очередь, в социальной организации. Сначала существовали огромные племена, затем произошло подразделение их на более мелкие. Чуть позже появилось и понятие «род». Отсюда возникли родовые общины, потом и соседские. А к моменту образования государства у восточных славян происходил плавный переход к классовой системе в обществе.
Глобальные изменения происходили и в жизнедеятельности людей. Земледелие, которое изначально было подсечно-огневым и переложным, стало пашенным. Славяне освоили многие ремесла (металлургическое, кожевенное, глиняное). Значительно улучшилось и состояние жилищ – к девятому веку в восточнославянскую жизнь прочно вошли избы. В целом, можно сказать, что социально-бытовые условия приобретали все большее совершенство. Это обусловило увеличение численности людей. Но, не будем забывать, о частых войнах и противостояниях славян с вражескими соседскими и кочевыми племенами.
Такова краткая история славянских народов. Конечно, наибольшую актуальность для нас всегда представляла восточная ветвь. Сегодня численность потомков восточных славян огромна: это жители Российской Федерации, Украины, Белоруссии.
Через деякий час після виникнення протестантська церква розділилася. Уже в XVI ст. самостійними відгалуженнями протестантизму були: лютеранська, кальвіністська та королівська реформаційна церкви. Це означало швидке поширення Реформації на Європейському континенті, а пізніше й на інших материках.
Лютеранська церква (отримала назву за іменем Мартіна Лютера) виникла у Північній Німеччині. Князі захоплювали церковні землі, закривали монастирі, домоглися створення "дешевої церкви". У кожному князівстві, де ця церква діяла, її главою був місцевий князь. Суперечності між князями, які дотримувалися лютеранських настанов, і тими, які сповідували католицизм, спричинили початок воєнних дій, кінець яким у 1555 р. поклав Аугсбурзький релігійний мир. З того часу в німецьких князівствах почало діяти правило: "Чия влада, того й віра". Лише правитель визначав, якою має бути віра.
Кальвіністська церква сформувалася у Швейцарії, а згодом поширилася в інших країнах (Нідерландах, Франції, Шотландії тощо). її засновником був француз Жан Кальвін, мешканець Женеви. 1536 р. видано його книжку "Повчання в християнській вірі", в якій систематично викладено основи протестантизму. Кальвіністська церква була також "дешевою", але вона виправдовувала нагромадження багатств, лихварство, рабство в колоніях. Прихильників цієї церкви почали називати кальвіністами.
В Англії, Данії та Швеції відбулася королівська Реформація, ініціаторами якої були королі цих держав, які одночасно очолювали і реформаційну церкву. Значну частину земель, що раніше належали католицькій церкві, одержали дворяни.
Контрреформація
Контрреформація - це наступ у релігійній формі сил, що намагалися відновити підірвані позиції католицької церкви, вивести її з кризи. Захищаючи ці позиції, католицизм був змушений вдатися до внутрішньої організаційної та ідейної перебудови. Неабияке значення мало заснування у 1534 р. і затвердження папою у 1540 р. ордену єзуїтів, що став одним з головних бастіонів Контрреформації.
У1542 р. реорганізовано інквізицію, а 1559 р. уперше надруковано "Індекс заборонених книг" - список видань, згодом неодноразово поновлюваний, що містив назви творів, які не відповідали ученню і практиці католицької церкви. Рішучий перелом в європейській Контрреформації настав після закінчення у 1563 р. Вселенського Собору цієї церкви, який з перервами засідав від 1545 р. в місті Триденті на півночі Італії. Собор закріпив перемогу угруповання на чолі з єзуїтами над течією в католицизмі, котра шукала примирення з протестантством. Він опрацював радикальну програму оновлення католицької спільноти, визначив доктрину і політику католицької церкви. У 1564 р. було обнародувано "Тридентське сповідання віри" - документ, у якому викладено головну суть рішень собору. Засуджувалося протестантське вчення про "виправдання вірою" і про Святе Писання як єдине джерело істини. Було збережено всі положення про верховенство пап, право продажу індульгенцій, поклоніння святим і т. ін.
Інквізиція (з лат. inqumtio- розшук) - трибунал католицької церкви, створений у XIII ст. для боротьби з єретиками. Діяв практично в усіх католицьких країнах протягом багатьох століть. Інквізиція використовувала таємне слідство, залучала доносчиків та лжесвідків, застосовувала тортури, конфіскацію майна засуджених, поширювала засудження на родичів до третього покоління включно тощо. Ці методи застосовувалися також до жінок і дітей. Засудженого одягали в ганебний одяг (санбеніто), він також мав пройти жахливу процедуру аутодафе - урочисту процесію, молебен, оголошення вироку та його здійснення через покарання ударами батога чи спалення на вогнищі. Як покарання використовували також публічне зречення, штраф, тюремне ув'язнення. Інквізиція активізувалася після створення у 1480р. так званої Нової інквізиції на чолі з домініканцем Томасом Торквемадою. У1642р. Папа Павло III заснував "Священну конгрегацію римської і вселенської інквізиції, її священне судилище", жертвами якої стали Джордано Бруно, Галілео Галілей та ін. В європейських країнах та Латинській Америці інквізиція припинила існування на початку XIX ст. Папська інквізиція існувала до 1870 р.
Масово винищували протестантів (так, 1572 р. у Франції під час Варфоломіївської ночі було знищено понад 30 тис. осіб). Застосовуючи різні каральні засоби, католицизм нещадно розправлявся з протестантами. Активно діяла інквізиція. Так, в Іспанії та Португалії поширилися аутодафе - виголошення вироку інквізиції та його здійснення, переважно спаленням. На міській площі у присутності багатьох людей, а часто короля і вельмож, страчували інакомислячих.
< Попер ЗМІСТ Наст >
Навчальні матеріали онлайн (pidru4niki.website)
© 2010 - 2020 info{aт}pidru4niki.com
Світлана
Прежде чем говорить об истории славян, необходимо определиться с временными рамками. Древнейшие славяне жили до шестого века новой эры, древние – с шестого по восьмой-девятый века (до прихода Рюрика). Нас же интересует древнейшая история славян и славяно-руссов до рюриковского времени, то есть до образования государства Киевская Русь как такового.
Время индоевропейцевДо наступления новой эры все славянские народы состояли в масштабной индоевропейской общности. У нее был свой язык, своя территория, свои верования. Но в результате неизбежных процессов миграции, переселения народов произошло разделение индоевропейцев на отдельные племена. Одним из них стало праславянское, которое вышло из общего массива народов примерно в середине второго тысячелетия до новой эры.
Расселение славянЕсли верить данным археологии и письменным источникам, то прародиной славян были земли Центральной и Восточной Европы (нижнее и среднее течения реки Дунай). К первому тысячелетию эры численность славян стала достаточно большой. Территорий на всех не хватало: ведь основным занятием в то время было земледелие, причем экспансивное. Так и началась их миграция, в том числе и в рамках Великого переселения народов.
Во многих письменных источниках, относящихся к шестому веку, славяне называются антами, склавинами, венедами. Причем первые – это восточная группа, вторые – южная, третья – северная. Принципиальных отличий в жизни этих групп не было. Но свое влияние, несомненно, оказывали природно-климатические и географические особенности.
Три ветви славянОдна из частей славянского племени осталась на месте изначального проживания – это была ветвь южных славян. Другая группа двинулась на север, став ветвью западных славян. А самой крупной ветвью стала восточная. Она заняла Восточно-Европейскую равнину к шестому веку.
Необходимо отметить, что в каждом направлении славян начали появляться свои более мелкие племена и племенные союзы:
Западные лужичане, бодричи, древане и другие), полабы.Южные: болгарские, далматинские, грекомакедонские.Они в большинстве своем были кем-нибудь захвачены, оказались под властью более сильных племен и государств. Причинами этому стали несколько факторов: их внутренняя разрозненность, отсутствие четкой социальной организации, малая численность.
Восточные славяне: вятичи, кривичи, древляне и другие (всего пятнадцать племенных союзов, или княжений). Каждый племенной союз занимал определенную территорию, имел свою столицу (град), а также свою власть – князя. У князя была дружина, которая составляла боевую мощь того или иного племенного союза.Лишь эта ветвь смогла остаться независимой, смогла занять и освоить огромные территории, смогла объединиться в большое и сильное государство. Кстати, термин славяно-руссы применим именно к восточным славянам. Формирование государственности, а также официальный приход Рюрика на Русь ознаменовал начало нового этапа в жизни восточных славян.
Жизнедеятельность древних славянВ течение всех этих лет, с самого появления славян, постепенно менялся их жизненный уклад, их занятия, общественная структура. Глобальные изменения произошли, в первую очередь, в социальной организации. Сначала существовали огромные племена, затем произошло подразделение их на более мелкие. Чуть позже появилось и понятие «род». Отсюда возникли родовые общины, потом и соседские. А к моменту образования государства у восточных славян происходил плавный переход к классовой системе в обществе.
Глобальные изменения происходили и в жизнедеятельности людей. Земледелие, которое изначально было подсечно-огневым и переложным, стало пашенным. Славяне освоили многие ремесла (металлургическое, кожевенное, глиняное). Значительно улучшилось и состояние жилищ – к девятому веку в восточнославянскую жизнь прочно вошли избы. В целом, можно сказать, что социально-бытовые условия приобретали все большее совершенство. Это обусловило увеличение численности людей. Но, не будем забывать, о частых войнах и противостояниях славян с вражескими соседскими и кочевыми племенами.
Такова краткая история славянских народов. Конечно, наибольшую актуальность для нас всегда представляла восточная ветвь. Сегодня численность потомков восточных славян огромна: это жители Российской Федерации, Украины, Белоруссии.