Акбар – Абуль Фатх Джалалуддин Мухаммад Акбар или Акбар Великий. Был 3м падишахом Империи Великих моголов (территория восточного Афганистана и севера Индии) – жил в период с 1542 по 1605 год. Акбар был внуком основателя Могольской династии.
Итак, как он укреплял авторитет династии. В первую очередь, он вел широкую завоевательную политику и существенного расширил границы до центральной части Индии. Кроме того, он отдавал должное образованию и просвещению, что определило расцвет культуры Индии. Его государственные, военные и религиозные реформы были удачными. Вместе с тем, он занимался армией, принудил армию принять Ислам, в битве обращаться к Аллаху, определяя авторитет государства.
Кімері́йці, кіммерійці або кімери, кі́ммери (грец. κιμμέριοι, лат. Cimmerii) — стародавній кочовий народ, який жив на території Північного Причорномор'я (півдня України)[1][2] в IX — VII століттях до н. е. Більша частина в VII столітті до н. е. помандрувала через Кавказ до Малої Азії через нашестя скіфів[1]. Менша частина осіла в Північному Причорномор'ї, змінивши кочовий образ життя[3][4], і стала відомою як таври[1], що були причетні до закладання греками колонії Кімерик як південно-західного прикордонного форпосту Боспорського царства (50 км на південь від Керчі)[1]. Остаточно кімерійці асимілювалися з місцевими племенами Кримського півострову[4][3]. Разом з гетами в українській історії становлять власне місцеву археологічну культуру[5]. Назва племені кімерійців не є їхньою самоназвою, оскільки ця назва була дана ассирійцями стосовно всіх племен Північного Причорномор'я[4][3]. Уривок з ассирійських джерел, де Асархаддон говорить про «воїнів ґімірра», дав підставу ототожнювати їх із кімерійцями
Акбар – Абуль Фатх Джалалуддин Мухаммад Акбар или Акбар Великий. Был 3м падишахом Империи Великих моголов (территория восточного Афганистана и севера Индии) – жил в период с 1542 по 1605 год. Акбар был внуком основателя Могольской династии.
Итак, как он укреплял авторитет династии. В первую очередь, он вел широкую завоевательную политику и существенного расширил границы до центральной части Индии. Кроме того, он отдавал должное образованию и просвещению, что определило расцвет культуры Индии. Его государственные, военные и религиозные реформы были удачными. Вместе с тем, он занимался армией, принудил армию принять Ислам, в битве обращаться к Аллаху, определяя авторитет государства.
Кімері́йці, кіммерійці або кімери, кі́ммери (грец. κιμμέριοι, лат. Cimmerii) — стародавній кочовий народ, який жив на території Північного Причорномор'я (півдня України)[1][2] в IX — VII століттях до н. е. Більша частина в VII столітті до н. е. помандрувала через Кавказ до Малої Азії через нашестя скіфів[1]. Менша частина осіла в Північному Причорномор'ї, змінивши кочовий образ життя[3][4], і стала відомою як таври[1], що були причетні до закладання греками колонії Кімерик як південно-західного прикордонного форпосту Боспорського царства (50 км на південь від Керчі)[1]. Остаточно кімерійці асимілювалися з місцевими племенами Кримського півострову[4][3]. Разом з гетами в українській історії становлять власне місцеву археологічну культуру[5]. Назва племені кімерійців не є їхньою самоназвою, оскільки ця назва була дана ассирійцями стосовно всіх племен Північного Причорномор'я[4][3]. Уривок з ассирійських джерел, де Асархаддон говорить про «воїнів ґімірра», дав підставу ототожнювати їх із кімерійцями