У першій половині XIX ст. майже всі українські землі увійшли до складу Росії. За її межами залишалися тільки Галичина, Буковина і Закарпаття, які входили до складу Австрійської імперії
Україна в складі Росії офіційно називалася "Малоросія", окремі її частини мали свої назви. Зокрема за Лівобережною Україною утвердилась назва Гетьманщина, а південна (степова) Україна отримала назву "Новороссия".
Господарство України в досліджуваний період стало невід'ємною частиною економіки Росії. Перша половина XIX ст. і для Росії, і для України характеризується розпадом феодально-кріпосницького устрою і формуванням капіталістичних відносин. Ці процеси визначилися вже наприкінці XVIII ст., і у першій половині XIX ст. розвиваються більш інтенсивно. У середині XIX ст. феодальну систему Росії охопила глибока криза.
В першій половині XIX ст. сільське господарство залишалося головною галуззю економіки України. Розвиток сільськогосподарського виробництва відбувався в основному екстенсивним шляхом, за рахунок збільшення оброблюваних земель, перш за все південних (степових) районів. Проте і у феодальних володіннях, які продовжували існувати за рахунок жорстокої експлуатації селян, відбувалися певні зміни. Поміщики були змушені пристосовуватися до потреб ринку: спеціалізувати власне господарство, удосконалювати технічні засоби виробництва. Поміщицьке господарство все більше набувало товарного характеру.
На середину XIX ст. у поміщицьких володіннях вироблялося 90% товарного хліба. Поряд із виробництвом товарного хліба розширювались посівні площі під технічні культури, які користувались попитом з боку зростаючої промисловості. Найбільш характерним було вирощування конопель і тютюну в Полтавській та Чернігівській губерніях, льону — в Катеринославській та Херсонській, цукрових буряків - на Правобережжі та Лівобережжі.
Отже ігаємо певну спеціалізацію районів на виробництві тих чи інших культур. Вирощуванням їх займались у різному обсязі як поміщицькі маєтки, так і селянські господарства. Зрозуміло, що ступінь товаризації поміщицьких і селянських господарств був різним. Найуспішніше перехід до товарного виробництва здійснювався у господарствах Південної та Правобережної України. В товарне виробництво втягувалися й державні селяни. Внаслідок особистої свободи, сплати грошового оброку вони мали більше можливостей для підприємницької діяльності.
Восточный Казахстан – степной, к тому же и горный регион. Основная водная артерия здесь – река Иртыш. Западная часть Алтайских гор и его ответвления – хребты Калбинский, Нарымский, Тарбагатай, Манырак, Сауыр расположены на территории Восточного Казахстана. В центре этого историко-географического региона расположены горы Чингистау и Зайсано-Алакольская впадина.
В степных районах Восточного Казахстана, в частности, на территории современного Зайсан" ского района, расположены грандиозные царские курганы. Место наибольшего их скопления – Шиликтинская долина. К Шиликтинским погребени" ям относится 51 курган. По размерам они большие средние. Курганы"великаны в диаметре составляют 100 м, а в высоту достигают 8–10 метров.
Эти курганы, как и курганы Жетысу – Бесшатыр, Иссык – были разграблены еще в глубокой древности. Шиликтинские памятники впервые исследовал профессор С. Черников в 1960-е годы. Из них наиболее ценные сведения были получены при раскопках кургана №5 Шиликтинских погребений №1. От центра погребения по направлению с востока на запад был проложен узкий коридор (дромос). Стены были сооружены из бревен лиственницы, пустоты заполнены камнями, а стены коридора, ведущего к могиле, были покрыты каменны" ми плитами. Верх могилы и коридора был перекрыт поперечными бревнами.погребении были захоронены двое: мужчина лет 40–50 и женщина 50–60 лет. После их захоронения могилу покрыли слоем камня, затем – смешанным составом из гальки, песка и глины, который и образовал собственно курган. Затем большой каменной плитой был закрыт вход в подземный коридор, ведущий к могиле. Археологами были извлечены 13 бронзовых наконечников стрел, остатки колчана для стрел. Наконечники двусторонние, обработаны остро. Колчан изготовлен из толстой кожи, части его были сшиты сухожилиями. Снаружи колчан был украшен несколькими заклепками. Найдены также золотые пластины с изображениями беркута, леопарда, кабана, рыб, птиц с распростертыми крыльями, а также другие ювелирные украшения. Золотые рельефные изображения сделаны с потрясающей красотой и высоким мастерством. Ученые, изучив вещи и предметы из «Золотого кургана», а также проанализировав их внешнее.
У першій половині XIX ст. майже всі українські землі увійшли до складу Росії. За її межами залишалися тільки Галичина, Буковина і Закарпаття, які входили до складу Австрійської імперії
Україна в складі Росії офіційно називалася "Малоросія", окремі її частини мали свої назви. Зокрема за Лівобережною Україною утвердилась назва Гетьманщина, а південна (степова) Україна отримала назву "Новороссия".
Господарство України в досліджуваний період стало невід'ємною частиною економіки Росії. Перша половина XIX ст. і для Росії, і для України характеризується розпадом феодально-кріпосницького устрою і формуванням капіталістичних відносин. Ці процеси визначилися вже наприкінці XVIII ст., і у першій половині XIX ст. розвиваються більш інтенсивно. У середині XIX ст. феодальну систему Росії охопила глибока криза.
В першій половині XIX ст. сільське господарство залишалося головною галуззю економіки України. Розвиток сільськогосподарського виробництва відбувався в основному екстенсивним шляхом, за рахунок збільшення оброблюваних земель, перш за все південних (степових) районів. Проте і у феодальних володіннях, які продовжували існувати за рахунок жорстокої експлуатації селян, відбувалися певні зміни. Поміщики були змушені пристосовуватися до потреб ринку: спеціалізувати власне господарство, удосконалювати технічні засоби виробництва. Поміщицьке господарство все більше набувало товарного характеру.
На середину XIX ст. у поміщицьких володіннях вироблялося 90% товарного хліба. Поряд із виробництвом товарного хліба розширювались посівні площі під технічні культури, які користувались попитом з боку зростаючої промисловості. Найбільш характерним було вирощування конопель і тютюну в Полтавській та Чернігівській губерніях, льону — в Катеринославській та Херсонській, цукрових буряків - на Правобережжі та Лівобережжі.
Отже ігаємо певну спеціалізацію районів на виробництві тих чи інших культур. Вирощуванням їх займались у різному обсязі як поміщицькі маєтки, так і селянські господарства. Зрозуміло, що ступінь товаризації поміщицьких і селянських господарств був різним. Найуспішніше перехід до товарного виробництва здійснювався у господарствах Південної та Правобережної України. В товарне виробництво втягувалися й державні селяни. Внаслідок особистої свободи, сплати грошового оброку вони мали більше можливостей для підприємницької діяльності.
Объяснение:
Восточный Казахстан – степной, к тому же и горный регион. Основная водная артерия здесь – река Иртыш. Западная часть Алтайских гор и его ответвления – хребты Калбинский, Нарымский, Тарбагатай, Манырак, Сауыр расположены на территории Восточного Казахстана. В центре этого историко-географического региона расположены горы Чингистау и Зайсано-Алакольская впадина.
В степных районах Восточного Казахстана, в частности, на территории современного Зайсан" ского района, расположены грандиозные царские курганы. Место наибольшего их скопления – Шиликтинская долина. К Шиликтинским погребени" ям относится 51 курган. По размерам они большие средние. Курганы"великаны в диаметре составляют 100 м, а в высоту достигают 8–10 метров.
Эти курганы, как и курганы Жетысу – Бесшатыр, Иссык – были разграблены еще в глубокой древности. Шиликтинские памятники впервые исследовал профессор С. Черников в 1960-е годы. Из них наиболее ценные сведения были получены при раскопках кургана №5 Шиликтинских погребений №1. От центра погребения по направлению с востока на запад был проложен узкий коридор (дромос). Стены были сооружены из бревен лиственницы, пустоты заполнены камнями, а стены коридора, ведущего к могиле, были покрыты каменны" ми плитами. Верх могилы и коридора был перекрыт поперечными бревнами.погребении были захоронены двое: мужчина лет 40–50 и женщина 50–60 лет. После их захоронения могилу покрыли слоем камня, затем – смешанным составом из гальки, песка и глины, который и образовал собственно курган. Затем большой каменной плитой был закрыт вход в подземный коридор, ведущий к могиле. Археологами были извлечены 13 бронзовых наконечников стрел, остатки колчана для стрел. Наконечники двусторонние, обработаны остро. Колчан изготовлен из толстой кожи, части его были сшиты сухожилиями. Снаружи колчан был украшен несколькими заклепками. Найдены также золотые пластины с изображениями беркута, леопарда, кабана, рыб, птиц с распростертыми крыльями, а также другие ювелирные украшения. Золотые рельефные изображения сделаны с потрясающей красотой и высоким мастерством. Ученые, изучив вещи и предметы из «Золотого кургана», а также проанализировав их внешнее.