Об'єктивні передумови для виникнення Товариства в столиці Галичини створював стимульований Шевченковою духовною спадщиною поступ українського національного відродження за обставин заборон українського розвитку на теренах царської Росії (зокрема після Валуєвського циркуляру 1863) та ліберальнішого ставлення до українства в Австро-Угорській імперії.
Первісно НТШ виникло як Товариство імени Шевченка у 1873 році у Львові з ініціативи Олександра Кониського, відомого українського наддніпрянського письменника, Дмитра Пильчикова за фінансового сприяння Єлизавети Милорадович-Скоропадської. Однак статутно членами засновниками могли стати лише галичани, громадяни Австро-Угорщини. Статутними членами-засновниками стали:
Юліян Романчук,
Омелян Огоновський,
Олександр Огоновський,
Корнило Сушкевич,
о. Степан Качала,
Лонгин Лукашевич,
Теофіл Барановський.
Першим головою Товариства було обрано Корнила Сушкевича. Перші роки діяльности Товариства пройшли в умовах жорсткої конкуренції з галицькими москвофілами, оскільки його представники відстоювали ідею єдности галицьких та наддніпрянських українців та їхньої окремішности від поляків та росіян. Першим зреалізованим завданням для Товариства було заснування власної друкарні, яка видавала книжки справжньою народною українською мовою на противагу до друкарні Ставропігійського інституту, що друкувала т. зв. «язичієм». За період від створення товариства до реорганізації його у наукове (1873–1892) було видано лише більше 20 книг, видавалися регулярні часописи «Правда» та «Зоря».
Реорганізація у Наукове товариство (1892) Редагувати
В умовах значного поширення українського просвітницького та культурного руху виникла потреба реорганізувати Товариство у наукову інституцію, що в майбутньому виконувала б функції Академії наук. Головним ініціатором такого перетворення виступив у 1890 році Олександр Барвінський за підтримки Олександра Кониського та Володимира Антоновича. На загальних зборах 13 березня 1892 року було прийнято новий статут, згідно з яким створено Наукове Товариство імени Шевченка (НТШ).
Було створено три секції НТШ, що визначали упродовж більшої частини його історії його структуру:
Історично-філософська
Філологічна
Математично-природописно-лікарська.
Першим головою реорганізованого НТШ став Юліян Целевич (1892), однак його майже зразу замінив Олександр Барвінський (1893–1897). Налагоджено видавництво «Записок НТШ».
Академічний статус Товариства закріплено запровадженням елітарного корпусу провідних вчених — дійсних членів НТШ, до якого крім видатних подвижників української науки приєднано велику когорту славетних вчених Європи. У цей період з'явилось ряд фундаментальних збірок та монографій, пов'язаних зі студіями української історії, словесності та етнографії (зокрема багатотомна «Історія України-Руси» Михайла Грушевського). Великого розмаху набрав випуск численних серійних і монографічних видань.
В русской историографии причинами восстания указывается то, что срок сыска беглых крестьян стал бе проявлялся чрезмерный феодальный гнёт. Ещё одной причиной было усиление централизованной власти, введение соборного уложения 1649 года. Вполне возможно, что непосредственной причиной войны стало общее ослабление экономики страны в результате затяжной войны за Украину.
Увеличивался государственный налог. Более того началась эпидемия моровой язвы, отголосок ранее эпидемии чумы, и массовый голод. Многие крепостные крестьяне бежали на Дон, где властвовал принцип «С Дону выдачи нет»: крестьяне становились там казаками. Они, в отличие от оседлых «домовитых» казаков, не имели никакого имущества на Дону и представляли собой беднейшую прослойку на Дону. Такие казаки назывались «голутвенными (голытьбой)». В их кругу всегда находился горячий отклик на призывы к «воровским» походам[4].
Таким образом главными причинами восстания являлись:
Окончательное закрепощение крестьянства;
Рост налогов и повинностей социальных низов;
Стремление власти ограничить казачью вольницу;
Скопление бедного «голутвенного» казачества и беглого крестьянства на Дону.
Итоги
Казни восставших были массовыми и поражали своими масштабами воображение современников. Так, анонимный английский моряк с корабля «Царица Эсфирь», наблюдавший расправу князя Юрия Долгорукова над повстанцами на Волге, в своей брошюре, опубликованной в Париже в 1671 году, сообщает:
Место сие являло зрелище ужасное и напоминало собой преддверие ада. Вокруг были возведены виселицы, и на каждой висело человек 40, а то и 50. В другом месте валялись в крови обезглавленные тела. Тут и там торчали колы с посаженными на них мятежниками, из которых немалое число было живо и на третий день, и еще слышны были их стоны.
В одном Арзамасе было казнено более 11 тысяч человек[источник не указан 358 дней].
Своих целей — уничтожения дворянства и крепостного права — разинцы в итоге так и не добились. Не удалось массово привлечь на свою сторону волновавшиеся народы Поволжья, раскольников, донское и запорожское казачество. Но восстание Степана Разина показало, что русское общество было расколото, а страна остро нуждалась в преобразованиях.
Об'єктивні передумови для виникнення Товариства в столиці Галичини створював стимульований Шевченковою духовною спадщиною поступ українського національного відродження за обставин заборон українського розвитку на теренах царської Росії (зокрема після Валуєвського циркуляру 1863) та ліберальнішого ставлення до українства в Австро-Угорській імперії.
Первісно НТШ виникло як Товариство імени Шевченка у 1873 році у Львові з ініціативи Олександра Кониського, відомого українського наддніпрянського письменника, Дмитра Пильчикова за фінансового сприяння Єлизавети Милорадович-Скоропадської. Однак статутно членами засновниками могли стати лише галичани, громадяни Австро-Угорщини. Статутними членами-засновниками стали:
Юліян Романчук,
Омелян Огоновський,
Олександр Огоновський,
Корнило Сушкевич,
о. Степан Качала,
Лонгин Лукашевич,
Теофіл Барановський.
Першим головою Товариства було обрано Корнила Сушкевича. Перші роки діяльности Товариства пройшли в умовах жорсткої конкуренції з галицькими москвофілами, оскільки його представники відстоювали ідею єдности галицьких та наддніпрянських українців та їхньої окремішности від поляків та росіян. Першим зреалізованим завданням для Товариства було заснування власної друкарні, яка видавала книжки справжньою народною українською мовою на противагу до друкарні Ставропігійського інституту, що друкувала т. зв. «язичієм». За період від створення товариства до реорганізації його у наукове (1873–1892) було видано лише більше 20 книг, видавалися регулярні часописи «Правда» та «Зоря».
Реорганізація у Наукове товариство (1892) Редагувати
В умовах значного поширення українського просвітницького та культурного руху виникла потреба реорганізувати Товариство у наукову інституцію, що в майбутньому виконувала б функції Академії наук. Головним ініціатором такого перетворення виступив у 1890 році Олександр Барвінський за підтримки Олександра Кониського та Володимира Антоновича. На загальних зборах 13 березня 1892 року було прийнято новий статут, згідно з яким створено Наукове Товариство імени Шевченка (НТШ).
Було створено три секції НТШ, що визначали упродовж більшої частини його історії його структуру:
Історично-філософська
Філологічна
Математично-природописно-лікарська.
Першим головою реорганізованого НТШ став Юліян Целевич (1892), однак його майже зразу замінив Олександр Барвінський (1893–1897). Налагоджено видавництво «Записок НТШ».
Академічний статус Товариства закріплено запровадженням елітарного корпусу провідних вчених — дійсних членів НТШ, до якого крім видатних подвижників української науки приєднано велику когорту славетних вчених Європи. У цей період з'явилось ряд фундаментальних збірок та монографій, пов'язаних зі студіями української історії, словесності та етнографії (зокрема багатотомна «Історія України-Руси» Михайла Грушевського). Великого розмаху набрав випуск численних серійних і монографічних видань.
Причины
В русской историографии причинами восстания указывается то, что срок сыска беглых крестьян стал бе проявлялся чрезмерный феодальный гнёт. Ещё одной причиной было усиление централизованной власти, введение соборного уложения 1649 года. Вполне возможно, что непосредственной причиной войны стало общее ослабление экономики страны в результате затяжной войны за Украину.
Увеличивался государственный налог. Более того началась эпидемия моровой язвы, отголосок ранее эпидемии чумы, и массовый голод. Многие крепостные крестьяне бежали на Дон, где властвовал принцип «С Дону выдачи нет»: крестьяне становились там казаками. Они, в отличие от оседлых «домовитых» казаков, не имели никакого имущества на Дону и представляли собой беднейшую прослойку на Дону. Такие казаки назывались «голутвенными (голытьбой)». В их кругу всегда находился горячий отклик на призывы к «воровским» походам[4].
Таким образом главными причинами восстания являлись:
Окончательное закрепощение крестьянства;
Рост налогов и повинностей социальных низов;
Стремление власти ограничить казачью вольницу;
Скопление бедного «голутвенного» казачества и беглого крестьянства на Дону.
Итоги
Казни восставших были массовыми и поражали своими масштабами воображение современников. Так, анонимный английский моряк с корабля «Царица Эсфирь», наблюдавший расправу князя Юрия Долгорукова над повстанцами на Волге, в своей брошюре, опубликованной в Париже в 1671 году, сообщает:
Место сие являло зрелище ужасное и напоминало собой преддверие ада. Вокруг были возведены виселицы, и на каждой висело человек 40, а то и 50. В другом месте валялись в крови обезглавленные тела. Тут и там торчали колы с посаженными на них мятежниками, из которых немалое число было живо и на третий день, и еще слышны были их стоны.
В одном Арзамасе было казнено более 11 тысяч человек[источник не указан 358 дней].
Своих целей — уничтожения дворянства и крепостного права — разинцы в итоге так и не добились. Не удалось массово привлечь на свою сторону волновавшиеся народы Поволжья, раскольников, донское и запорожское казачество. Но восстание Степана Разина показало, что русское общество было расколото, а страна остро нуждалась в преобразованиях.