В гонитві за підвищенням прибутків шляхта не могла обминути увагою вигоди, створювані зростанням попиту й цін на хліб. Натуральне й споживче за своїм характером господарство селянина не спроможне було постачати їй багато зайвого зерна, а тим паче грошей. Кріпака можна було тільки змусити працювати.
Заінтересованість у селянській праці збільшувалась ще й тому, що зростання цін і неухильне знецінення грошей в усіх країнах Європи після доби Великих географічних відкриттів, знецінили й селянський чин. За таких обставин польські феодали стали орієнтуватися на виробництво товарного зерна, яке ґрунтувалося на дармовій кріпацькій праці (панщині).Створюючи фільваркове господарство, яке сприяло збільшенню зернової товарної продукції, польські землевласники прагнули до розширення площі орних земель. Це здійснювалося завдяки освоєнню пусток, корчування лісів і викупу ланів у солтисів, а також за рахунок вигнання селян з їхніх земель. Все це привело до того, що в ХVІ ст. загальна площа оброблюваних земель у Польщі зросла на 15%, збільшилися також площі під городами та садами.
Соціальна структура польського сільського населення визначалася певною різноманітністю. До його складу входили: кметі (селяни, земельний наділ яких становив не менше одного лану); загородники (малоземельні селяни, які мали город і сад, але жили переважно за рахунок ремесла); комірники (безземельні селяни, які продавали свою робочу силу); корчмарі і мельники (селяни, звільнені від зобов'язань відробляти панщину). У другій половині XVI ст. в соціальному складі населення Польщі селянство становило 67%, міщани - 23%, шляхта - близько 10%. Проте для більш ніж половини мешканців міст заняття сільським господарством було не тільки важливою сферою діяльності, а й головним засобом існування. За своїм характером занять і побутом (але не за правовим статусом) від селян мало чим відрізнялася й загродова шляхта, яка становила 2/5 усього дворянського стану. Ознакою, що вирізняла загродового шляхтича від решти дворян була відсутність у нього кріпаків, тож він мусив сам працювати на своєму полі. А щоб його не сплутали з селянином, такий шляхтич навіть працюючи завжди мав при собі шаблю.
Намагаючись поліпшити своє матеріальне становище, певна частина шляхти вела торгівлю зерном. Цьому сприяли пільги, які надавав дворянству Петрковський статут 1496 р. Згідно зі статутом католицьке духовенство та його селяни звільнялися від мита на продаж продуктів харчування та худоби. Міщани таких пільг не мали. Наступним актом (1504) передбачалося не стягувати мита на річкових і сухопутних шляхах з осіб, які могли довести, що вони везуть на ринок продукцію, вироблену ними самими, а не перепродують чужу. За таких умов зазнавали дискримінації в торгівлі міські купці, а шляхта набувала певних переваг.Поширення фільваркового господарства сприяло успішному розвиткові міст, особливо тих, які збували свою продукцію сільським жителям і були розташовані на берегах повноводних річок, насамперед - на Віслі. Цією головною торговельною артерією Польщі зернова продукція доставлялася до Гданська, а звідти - за кордон (20 тис. т зерна щорічно). Зерно експортувалося також через Ельблонг, Кенігсберг, Щецин та інші балтійські порти.
У XVI ст. вивіз зерна зріс у 10 разів. Польща експортувала також ліс, смолу, дьоготь, віск, мед, льон, коноплі, вовну, прядиво тощо. Ввозилися до королівства здебільшого вироби з-металу, сукно, шовк, вина, предмети розкоші та ін. Важливу роль у розвитку торгівлі відігравали великі міста - Краків, Познань, Варшава, Люблін, які стали центрами європейської торгівлі.
Продукція польських ремісників мала попит здебільшого на внутрішньому ринку. Все це сприяло виникненню нових цехів і купецьких гільдій. Так, у Кракові на рубежі XV ст. виникають цехи золотарів, художників, вишивальників, аптекарів тощо. Цехова організація, як закрита корпорація, захищала свої інтереси у боротьбі проти конкурентів. У цей період засновуються перші мануфактури (наприклад з виробництва дроту в районі Олькуша), на яких застосовувалась наймана праця. Первісне нагромадження капіталу сприяло розвиткові гірничої справи й виробництва чорних та кольорових металів.
З іншого боку, прагнення здобути нові привілеї, а також суперництво за ринки збуту заважали встановленню зв'язків між містами. Хоча міщани в боротьбі за свої права часто об'єднувались, у цілому польські міста виявляли досить низьку політичну активність і, як правило, не прагнули підтримувати королівську владу, оскільки не хотіли ділитися своїми великими прибутками. У 1503 р., намагаючись заручитися підтримкою великих міст, король Олександр запросив представників Кракова, Львова і Любліна до сейму. Хоча тоді міста не скористалися цією нагодою, згодом Краків, а після Люблінської унії - й Вільно, здобули право постійно брати участь у роботі сейму.
Сину князя Романа Мстиславича Даниїлу було лише чотири роки, коли його батько, який об’єднав Галичину та Волинь, загинув у битві проти поляків (1205). До 1221 р. Данило не почав скидати інших претендентів на спадщину Романа і стверджувати свою владу над Волинню; і лише в 1238 р. він остаточно здобув контроль над Галичиною. Потім він спрямував свої зусилля на збагачення свого домену, заохочуючи мігрантів поселятися там, будуючи міста, включаючи Львів, та сприяючи розвитку процвітаючої торгівлі через свої землі.
Його характер можна побачити в оцінках істориків, як могутнього правителя, проникливого політика і дипломата, відчайдушно хороброго воїна і талановитого полководця. Він був сміливий, рішучий, щасливий, до того ж мав репутацію безстрашного бійця.
Відповідь:
В гонитві за підвищенням прибутків шляхта не могла обминути увагою вигоди, створювані зростанням попиту й цін на хліб. Натуральне й споживче за своїм характером господарство селянина не спроможне було постачати їй багато зайвого зерна, а тим паче грошей. Кріпака можна було тільки змусити працювати.
Заінтересованість у селянській праці збільшувалась ще й тому, що зростання цін і неухильне знецінення грошей в усіх країнах Європи після доби Великих географічних відкриттів, знецінили й селянський чин. За таких обставин польські феодали стали орієнтуватися на виробництво товарного зерна, яке ґрунтувалося на дармовій кріпацькій праці (панщині).Створюючи фільваркове господарство, яке сприяло збільшенню зернової товарної продукції, польські землевласники прагнули до розширення площі орних земель. Це здійснювалося завдяки освоєнню пусток, корчування лісів і викупу ланів у солтисів, а також за рахунок вигнання селян з їхніх земель. Все це привело до того, що в ХVІ ст. загальна площа оброблюваних земель у Польщі зросла на 15%, збільшилися також площі під городами та садами.
Соціальна структура польського сільського населення визначалася певною різноманітністю. До його складу входили: кметі (селяни, земельний наділ яких становив не менше одного лану); загородники (малоземельні селяни, які мали город і сад, але жили переважно за рахунок ремесла); комірники (безземельні селяни, які продавали свою робочу силу); корчмарі і мельники (селяни, звільнені від зобов'язань відробляти панщину). У другій половині XVI ст. в соціальному складі населення Польщі селянство становило 67%, міщани - 23%, шляхта - близько 10%. Проте для більш ніж половини мешканців міст заняття сільським господарством було не тільки важливою сферою діяльності, а й головним засобом існування. За своїм характером занять і побутом (але не за правовим статусом) від селян мало чим відрізнялася й загродова шляхта, яка становила 2/5 усього дворянського стану. Ознакою, що вирізняла загродового шляхтича від решти дворян була відсутність у нього кріпаків, тож він мусив сам працювати на своєму полі. А щоб його не сплутали з селянином, такий шляхтич навіть працюючи завжди мав при собі шаблю.
Намагаючись поліпшити своє матеріальне становище, певна частина шляхти вела торгівлю зерном. Цьому сприяли пільги, які надавав дворянству Петрковський статут 1496 р. Згідно зі статутом католицьке духовенство та його селяни звільнялися від мита на продаж продуктів харчування та худоби. Міщани таких пільг не мали. Наступним актом (1504) передбачалося не стягувати мита на річкових і сухопутних шляхах з осіб, які могли довести, що вони везуть на ринок продукцію, вироблену ними самими, а не перепродують чужу. За таких умов зазнавали дискримінації в торгівлі міські купці, а шляхта набувала певних переваг.Поширення фільваркового господарства сприяло успішному розвиткові міст, особливо тих, які збували свою продукцію сільським жителям і були розташовані на берегах повноводних річок, насамперед - на Віслі. Цією головною торговельною артерією Польщі зернова продукція доставлялася до Гданська, а звідти - за кордон (20 тис. т зерна щорічно). Зерно експортувалося також через Ельблонг, Кенігсберг, Щецин та інші балтійські порти.
У XVI ст. вивіз зерна зріс у 10 разів. Польща експортувала також ліс, смолу, дьоготь, віск, мед, льон, коноплі, вовну, прядиво тощо. Ввозилися до королівства здебільшого вироби з-металу, сукно, шовк, вина, предмети розкоші та ін. Важливу роль у розвитку торгівлі відігравали великі міста - Краків, Познань, Варшава, Люблін, які стали центрами європейської торгівлі.
Продукція польських ремісників мала попит здебільшого на внутрішньому ринку. Все це сприяло виникненню нових цехів і купецьких гільдій. Так, у Кракові на рубежі XV ст. виникають цехи золотарів, художників, вишивальників, аптекарів тощо. Цехова організація, як закрита корпорація, захищала свої інтереси у боротьбі проти конкурентів. У цей період засновуються перші мануфактури (наприклад з виробництва дроту в районі Олькуша), на яких застосовувалась наймана праця. Первісне нагромадження капіталу сприяло розвиткові гірничої справи й виробництва чорних та кольорових металів.
З іншого боку, прагнення здобути нові привілеї, а також суперництво за ринки збуту заважали встановленню зв'язків між містами. Хоча міщани в боротьбі за свої права часто об'єднувались, у цілому польські міста виявляли досить низьку політичну активність і, як правило, не прагнули підтримувати королівську владу, оскільки не хотіли ділитися своїми великими прибутками. У 1503 р., намагаючись заручитися підтримкою великих міст, король Олександр запросив представників Кракова, Львова і Любліна до сейму. Хоча тоді міста не скористалися цією нагодою, згодом Краків, а після Люблінської унії - й Вільно, здобули право постійно брати участь у роботі сейму.
Пояснення:
Сину князя Романа Мстиславича Даниїлу було лише чотири роки, коли його батько, який об’єднав Галичину та Волинь, загинув у битві проти поляків (1205). До 1221 р. Данило не почав скидати інших претендентів на спадщину Романа і стверджувати свою владу над Волинню; і лише в 1238 р. він остаточно здобув контроль над Галичиною. Потім він спрямував свої зусилля на збагачення свого домену, заохочуючи мігрантів поселятися там, будуючи міста, включаючи Львів, та сприяючи розвитку процвітаючої торгівлі через свої землі.
Його характер можна побачити в оцінках істориків, як могутнього правителя, проникливого політика і дипломата, відчайдушно хороброго воїна і талановитого полководця. Він був сміливий, рішучий, щасливий, до того ж мав репутацію безстрашного бійця.
Объяснение: