Упродовж 10 років воюва за Галицький трон краківського князя Лешка I Білого Данило став князем у Володимир-Волинському. Заволодівши містом, князі почали вести самостійну політику. Головну роль відігравав Данило як старший, Василько став його помічником і союзником
Леонтій Войтович не відкидає можливості коронації Данила Романовича, яку міг здійснити імператор Фрідріх ІІ Гогенштауфен у Відні 1237 р.[7]
1238 — розбив лицарів Добжинського ордену в битві під Дорогочином і повернув собі порубіжні з Мазовією землі Берестейщини[8]. Того року підкорив Турово-Пінське князівство.
1239 (1240) р. — зайняв Київ, де не було князя, посадив там свого намісника — воєводу Дмитра.
У грудні 1240 року воєвода Дмитро очолив оборону Києва від орд хана Батия — місто відстояти не вдалося.
1241-го орди хана Батия рушили на Волинь та Галич. У цей час Данило не був на своїх землях — їздив в Угорщину з сином Левом сватати королівську доньку Констанцію. Коли отримав відмову, поїхав у Польщу, де залишався до відходу татар. Володіння його були спустошені; щоб урятувати хоча б щось, Дмитро переконав Батия йти на угрів.
Повернувшись до Галичини, Данило змушений був придушувати боярський заколот. Після цього його давній ворог Ростислав Михайлович кілька разів протягом 1241–1245 років нападав на Галицьку землю в союзі з руськими князями, або з поляками, або з військом свого тестя — угорського короля.
У 1240-х роках Данило на річці Угорці заснував місто Холм. Сюди, на західні кордони своєї держави, подалі від татар, він переніс свою столицю з Галича. На заклик Данила її заселили численні ремісники, будівничі, що тікали від татар, а також іноземці. Головною спорудою Холма стала велична й багато оздоблена церква Іоана Златоуста. Зводилися й інші храми: Кузьми та Дем'яна, пресвятої Богородиці.
17 серпня 1245 року в битві під Ярославом війська Данила та його брата Василька розбили полки чернігівського князя Ростислава, галицьких бояр, угорців і поляків, що завершило майже 40-річну боротьбу за владу над Галицько-Волинським князівством. Ця битва була однією з найбільших в історії Русі XIII століття.
Основним соціальним поділом у Римі був поділ на вільних і рабів. Єдність вільних громадян Риму (квіритів) деякий час підтримувалася існуванням їх колективної (державної) власності на землю і рабів, які належали державі. Однак з часом колективна власність на землю ставала дедалі більш фіктивною, суспільний земельний фонд переходив до окремих власників, поки нарешті аграрний закон 111 р. до н. е. не ліквідував його, остаточно утвердивши приватну власність на землю.
Вільні у Римі розпалися на дві соціально-класові групи: заможну верхівку рабовласників (землевласників, торговців) і дрібних виробників (землеробів і ремісників), що становили більшість суспільства. До останніх примикала міська біднота. З огляду на те, що рабство спершу мало патріархальний характер, боротьба між великими рабовласниками і дрібними виробниками, які найчастіше самі обробляли землю і працювали в майстернях, тривалий час становила основний зміст історії Римської республіки. Пізніше на перший план виступає протиріччя між рабами і рабовласниками.
Правове становище особи у Римі характеризувалося трьома статусами — свободи, громадянства, сім'ї. Лише особа, яка мала усі ці статуси, була повністю правоздатною. У публічному праві це означало мати право брати участь у народних зборах і обіймати державні посади. У приватному праві це давало право укладати римський шлюб і брати участь в майнових правовідносинах.
Упродовж 10 років воюва за Галицький трон краківського князя Лешка I Білого Данило став князем у Володимир-Волинському. Заволодівши містом, князі почали вести самостійну політику. Головну роль відігравав Данило як старший, Василько став його помічником і союзником
Леонтій Войтович не відкидає можливості коронації Данила Романовича, яку міг здійснити імператор Фрідріх ІІ Гогенштауфен у Відні 1237 р.[7]
1238 — розбив лицарів Добжинського ордену в битві під Дорогочином і повернув собі порубіжні з Мазовією землі Берестейщини[8]. Того року підкорив Турово-Пінське князівство.
1239 (1240) р. — зайняв Київ, де не було князя, посадив там свого намісника — воєводу Дмитра.
У грудні 1240 року воєвода Дмитро очолив оборону Києва від орд хана Батия — місто відстояти не вдалося.
1241-го орди хана Батия рушили на Волинь та Галич. У цей час Данило не був на своїх землях — їздив в Угорщину з сином Левом сватати королівську доньку Констанцію. Коли отримав відмову, поїхав у Польщу, де залишався до відходу татар. Володіння його були спустошені; щоб урятувати хоча б щось, Дмитро переконав Батия йти на угрів.
Повернувшись до Галичини, Данило змушений був придушувати боярський заколот. Після цього його давній ворог Ростислав Михайлович кілька разів протягом 1241–1245 років нападав на Галицьку землю в союзі з руськими князями, або з поляками, або з військом свого тестя — угорського короля.
У 1240-х роках Данило на річці Угорці заснував місто Холм. Сюди, на західні кордони своєї держави, подалі від татар, він переніс свою столицю з Галича. На заклик Данила її заселили численні ремісники, будівничі, що тікали від татар, а також іноземці. Головною спорудою Холма стала велична й багато оздоблена церква Іоана Златоуста. Зводилися й інші храми: Кузьми та Дем'яна, пресвятої Богородиці.
17 серпня 1245 року в битві під Ярославом війська Данила та його брата Василька розбили полки чернігівського князя Ростислава, галицьких бояр, угорців і поляків, що завершило майже 40-річну боротьбу за владу над Галицько-Волинським князівством. Ця битва була однією з найбільших в історії Русі XIII століття.
Основним соціальним поділом у Римі був поділ на вільних і рабів. Єдність вільних громадян Риму (квіритів) деякий час підтримувалася існуванням їх колективної (державної) власності на землю і рабів, які належали державі. Однак з часом колективна власність на землю ставала дедалі більш фіктивною, суспільний земельний фонд переходив до окремих власників, поки нарешті аграрний закон 111 р. до н. е. не ліквідував його, остаточно утвердивши приватну власність на землю.
Вільні у Римі розпалися на дві соціально-класові групи: заможну верхівку рабовласників (землевласників, торговців) і дрібних виробників (землеробів і ремісників), що становили більшість суспільства. До останніх примикала міська біднота. З огляду на те, що рабство спершу мало патріархальний характер, боротьба між великими рабовласниками і дрібними виробниками, які найчастіше самі обробляли землю і працювали в майстернях, тривалий час становила основний зміст історії Римської республіки. Пізніше на перший план виступає протиріччя між рабами і рабовласниками.
Правове становище особи у Римі характеризувалося трьома статусами — свободи, громадянства, сім'ї. Лише особа, яка мала усі ці статуси, була повністю правоздатною. У публічному праві це означало мати право брати участь у народних зборах і обіймати державні посади. У приватному праві це давало право укладати римський шлюб і брати участь в майнових правовідносинах.