У 1632 році шляхом об'єднання Київської братської школи та Лаврської школи було створено перший вищий навчальний заклад в Україні - Києво-Могилянська колегія, в якій навчалися переважно діти української шляхти, старшини, духовенства, заможних міщан і козаків. Братські школи зіграли прогресивну роль в поширенні освіти та розвитку української культури, в боротьбі українського народу за визволення від гніту польських феодалів, за возз'єднання України з Росією.
В кінці XVII і в XVIII в. значний вплив на розвиток науки і освіти в Україні робила Києво-Могилянська колегія (в 1701 р, за царським указом, вона отримала титул і права академії і стала називатися Київською академією), названа на честь свого протектора митрополита П. Могили. Навчання в ній носило переважно загальноосвітній характер. Курс навчання тривав 12 років і ділився на 8 класів: фару (підготовчий клас), інфіму (молодший клас), граматику, синтаксиму і вищі - поетику, риторику, філософію і богослов'я. Студенти одержували філологічне підготування, знання мов: слов'янського, українського літературного, грецької, латинської, польської, опановували поетичним і риторичним мистецтвом, вивчали класичну грецьку і римську і частково середньовічну літературу, історію, географію, філософію і богослов'я.
монументальное произведение историко-мемуарной прозы XVII—XVIII веков, которое наряду с Летописью самовидца, Летописью Григория Грабянки и «Историей Русов» создаёт комплекс казацкой историографии.
Сама летопись не дошла до нас в надлежащем виде — сильно повреждён первый том, значительно меньше — второй. Вполне вероятно, что книга не заканчивалась 1700 годом, что и в заголовке, и во многих местах третьего тома упоминаются события крайней мере до 1720 года. Поэтому, есть мнение, что утрачены и заключительные страницы летописи.
Самуил Величко для создания своей Летописи не ограничился узкими локальными материалами и собственными воспоминаниями. Напротив, он использовал различные иностранные источники. Наиболее вероятным источником Величко считается «диариуш» (Дневник) казацкого летописца Самуила Зорки, личного писаря гетмана Богдана Хмельницкого и мелкие казацкие «кроничкы» (хроники).
Летопись Величко написана литературным языком XVIII века с элементами народной речи. Летопись является одним из главных и наиболее достоверных произведений украинской историографии второй половины XVII — начала XVIII века. Летопись состоит из 4 частей
У 1632 році шляхом об'єднання Київської братської школи та Лаврської школи було створено перший вищий навчальний заклад в Україні - Києво-Могилянська колегія, в якій навчалися переважно діти української шляхти, старшини, духовенства, заможних міщан і козаків. Братські школи зіграли прогресивну роль в поширенні освіти та розвитку української культури, в боротьбі українського народу за визволення від гніту польських феодалів, за возз'єднання України з Росією.
В кінці XVII і в XVIII в. значний вплив на розвиток науки і освіти в Україні робила Києво-Могилянська колегія (в 1701 р, за царським указом, вона отримала титул і права академії і стала називатися Київською академією), названа на честь свого протектора митрополита П. Могили. Навчання в ній носило переважно загальноосвітній характер. Курс навчання тривав 12 років і ділився на 8 класів: фару (підготовчий клас), інфіму (молодший клас), граматику, синтаксиму і вищі - поетику, риторику, філософію і богослов'я. Студенти одержували філологічне підготування, знання мов: слов'янського, українського літературного, грецької, латинської, польської, опановували поетичним і риторичним мистецтвом, вивчали класичну грецьку і римську і частково середньовічну літературу, історію, географію, філософію і богослов'я.
монументальное произведение историко-мемуарной прозы XVII—XVIII веков, которое наряду с Летописью самовидца, Летописью Григория Грабянки и «Историей Русов» создаёт комплекс казацкой историографии.
Сама летопись не дошла до нас в надлежащем виде — сильно повреждён первый том, значительно меньше — второй. Вполне вероятно, что книга не заканчивалась 1700 годом, что и в заголовке, и во многих местах третьего тома упоминаются события крайней мере до 1720 года. Поэтому, есть мнение, что утрачены и заключительные страницы летописи.
Самуил Величко для создания своей Летописи не ограничился узкими локальными материалами и собственными воспоминаниями. Напротив, он использовал различные иностранные источники. Наиболее вероятным источником Величко считается «диариуш» (Дневник) казацкого летописца Самуила Зорки, личного писаря гетмана Богдана Хмельницкого и мелкие казацкие «кроничкы» (хроники).
Летопись Величко написана литературным языком XVIII века с элементами народной речи. Летопись является одним из главных и наиболее достоверных произведений украинской историографии второй половины XVII — начала XVIII века. Летопись состоит из 4 частей
Объяснение: