Важно дать определение террора. За многие десятилетия терроризма люди привыкли, что террористы - в основном люди с бородами и в чалмах, и как-то забывают, что принцип террора, то есть запугивания, появился задолго до исламского терроризма, ещё во времена Великой французской революции и пользовался популярностью на протяжении XIX века не где-нибудь, а в России. Террористом был брат будущего "вождя мирового пролетариата" - Александр Ульянов, совершивший покушение на императора Александра III именно в годовщину гибели его отца - императора Александра II от рук других террористов.
В советские времена названия террористических организаций произносили с благоговейным придыханием, именамитеррористов называли улицы и всё-то находили им оправдание. Как же - они не ради личного интереса старались, ничего личного - исключительно для народа, исключительно ради идеи. Получалось, что если не ради себя лично, если ради какой-то идеи, то можно запугивать и убивать мирное население из-за угла, не дав возможности защитить себя, держать в постоянном страхе.
Но вот времена изменились, террористы перестали "сражаться" за социализм, теперь они представляют иную религию и выглядят по-другому. Пора, наконец, понять, что не идея делает террористов "плохими", а их суть, их методы.
Ф. М. Достоевского волновало, стоила ли слезинка ребёнка возможности познать добро и зло. Террористы на такие "глупости" не отвлекаются. Они готовы взорвать и уничтожить всех и вся (включая себя самих), лишь бы претворить свои идеи в реальность. Слезинка ничего не стоит, ребёнок ничего не стоит, вся его семья и дом ничего не стоят - лишёнными цены оказывается всё живое и неживое ради идеи. Террорист фактически отводит себе место бога, который уничтожил человечество, когда оно ему не понравилось.
Сказать терроризму нет можно лишь одним поставить во главу угла ценность конкретного человека. Раз и навсегда понять, что нет никакого абстрактного блага для всех людей, что оно всегда конкретно, и что средства не оправдывают цель, а предопределяют, во что деградирует цель по мере продвижения к ней.
Українські землі у складі Австрійської та Російської імперій на початку ХІХ ст.Адміністративно-територіальний поділ у 50-х роках ХІХ ст.
На початок ХІХ ст., внаслідок трьох поділів Польщі, російсько-турецьких війн, ліквідації Гетьманщини і Запорозької Січі українські землі опинилися під владою Російської та Австрійської імперій.
Росія володіла Слобожанщиною, Лівобережжям, Правобережжям і Півднем, що становило близько 85% земель, заселених українцями. У складі Австрійської імперії знаходилося, приблизно, 15% українських земель, а саме, Східна Галичина, Північна Буковина та Закарпаття. Території, що перебували під владою Російської імперії, прийнято називати Наддніпрянською Україною, у складі Австрійської імперії – західноукраїнські землі.
Після приєднання українських земель до Російської імперії, на них було поширено загальноімперський адміністративний устрій. На середину ХІХ ст. з 10 генерал-губернаторство Росії три розташовувалися у Наддніпрянщині. Генерал-губернаторство – велика територіально-адміністративна одиниця, до складу якої входило декілька губерній. Генерал-губернаторів призначав і звільняв лише імператор, він мав практично необмежену владу (військову, адміністративну, судову, фінансову). До складу трьох генерал-губернаторств на українських землях входило 9 губерній, в яких адміністративно-виконавчу функцію здійснювали губернатори. Губернії поділялися на повіти, на чолі яких стояли справники.
Адміністративно-територіальний поділ не враховував етнічного складу населення. На Лівобережжі українці складали 95% населення, Слобожанщині – 86%, Правобережжі – 85%, Півдні – 74%. Чимало українців заселяло Кубань, Дон, частини Воронезької, Курської, Гродненської, Могилівської і Бессарабської губерній.
Важно дать определение террора. За многие десятилетия терроризма люди привыкли, что террористы - в основном люди с бородами и в чалмах, и как-то забывают, что принцип террора, то есть запугивания, появился задолго до исламского терроризма, ещё во времена Великой французской революции и пользовался популярностью на протяжении XIX века не где-нибудь, а в России. Террористом был брат будущего "вождя мирового пролетариата" - Александр Ульянов, совершивший покушение на императора Александра III именно в годовщину гибели его отца - императора Александра II от рук других террористов.
В советские времена названия террористических организаций произносили с благоговейным придыханием, именамитеррористов называли улицы и всё-то находили им оправдание. Как же - они не ради личного интереса старались, ничего личного - исключительно для народа, исключительно ради идеи. Получалось, что если не ради себя лично, если ради какой-то идеи, то можно запугивать и убивать мирное население из-за угла, не дав возможности защитить себя, держать в постоянном страхе.
Но вот времена изменились, террористы перестали "сражаться" за социализм, теперь они представляют иную религию и выглядят по-другому. Пора, наконец, понять, что не идея делает террористов "плохими", а их суть, их методы.
Ф. М. Достоевского волновало, стоила ли слезинка ребёнка возможности познать добро и зло. Террористы на такие "глупости" не отвлекаются. Они готовы взорвать и уничтожить всех и вся (включая себя самих), лишь бы претворить свои идеи в реальность. Слезинка ничего не стоит, ребёнок ничего не стоит, вся его семья и дом ничего не стоят - лишёнными цены оказывается всё живое и неживое ради идеи. Террорист фактически отводит себе место бога, который уничтожил человечество, когда оно ему не понравилось.
Сказать терроризму нет можно лишь одним поставить во главу угла ценность конкретного человека. Раз и навсегда понять, что нет никакого абстрактного блага для всех людей, что оно всегда конкретно, и что средства не оправдывают цель, а предопределяют, во что деградирует цель по мере продвижения к ней.
На початок ХІХ ст., внаслідок трьох поділів Польщі, російсько-турецьких війн, ліквідації Гетьманщини і Запорозької Січі українські землі опинилися під владою Російської та Австрійської імперій.
Росія володіла Слобожанщиною, Лівобережжям, Правобережжям і Півднем, що становило близько 85% земель, заселених українцями. У складі Австрійської імперії знаходилося, приблизно, 15% українських земель, а саме, Східна Галичина, Північна Буковина та Закарпаття. Території, що перебували під владою Російської імперії, прийнято називати Наддніпрянською Україною, у складі Австрійської імперії – західноукраїнські землі.
Після приєднання українських земель до Російської імперії, на них було поширено загальноімперський адміністративний устрій. На середину ХІХ ст. з 10 генерал-губернаторство Росії три розташовувалися у Наддніпрянщині. Генерал-губернаторство – велика територіально-адміністративна одиниця, до складу якої входило декілька губерній. Генерал-губернаторів призначав і звільняв лише імператор, він мав практично необмежену владу (військову, адміністративну, судову, фінансову). До складу трьох генерал-губернаторств на українських землях входило 9 губерній, в яких адміністративно-виконавчу функцію здійснювали губернатори. Губернії поділялися на повіти, на чолі яких стояли справники.
Адміністративно-територіальний поділ не враховував етнічного складу населення. На Лівобережжі українці складали 95% населення, Слобожанщині – 86%, Правобережжі – 85%, Півдні – 74%. Чимало українців заселяло Кубань, Дон, частини Воронезької, Курської, Гродненської, Могилівської і Бессарабської губерній.