Августин ВОЛОШИН ( обраний 15 березня 1939 р. президентом Карпатської України)Юліан РЕВАЙ ( Активно обстоював ідею надання автономії Закарпаттю. В автономному уряді Підкарпатської Русі на чолі з А. Бродієм – міністр транспорту і громадських робіт.)Дмитро КЛИМПУШ (Учасник гуцульського повстання у 1919 р. , керівник спортивної організації «Січ» у селі Ясіні, член Соціал-Демократичної Партії, відтак Української Національного Об’єднання (УНО) від січня 1939 р. У 1938-1939 рр. - Головний командант Карпатської Січі.)Степан КЛОЧУРАК (Від листопада 1918 р. - голова Гуцульської Народної Ради і командант Гуцульської народної оборони у с Ясіні, в’язень румунських тюрем (1919 р.), згодом командир сотні в Армії УНР. Член Президії Соціал-Демократичної Партії (1920-1926), керівник української секції Аграрної партії (1934-1938).)Михайло КОЛОДЗІНСЬКИЙ ( активний учасник молодіжного націоналістичного руху в Західній Україні, провідний член Союзу Української Націоналістичної Молоді., Автор студії "Українська військова доктрина", яка справила великий вплив на організаторів УПА. Полковник, шеф штабу «Карпатської Січі» у 1938-39 рр.)Іван ГРИГА ( Капрал австро-угорської армії (1912), активіст громадського життя Воловеччини, учасник Всезакарпатського конґресу 21.01.1919 р., спортивно-виховного товариства «Орел» (1925) у рідному селі. Від 1937 р. – заступник голови крайової «Просвіти», голова села, член Першої (Руської) Центральної Народної Ради, 12 лютого 1939 р. обраний послом до Сойму Карпатської України. )
Кангюй (кит. трад. 康居, пиньинь kāngjū, палл. Канцзюй, др.-кит. khāŋka) — название древнего государства (не ранее рубежа IV и III веков до н. э. — IV век н. э.)[1] в Трансоксании[2], на два-три века ставшего второй по мощи силой в регионе после юэчжей[3]. Его население, кангюи (кит. трад. 康, пиньинь Kāng), было индоевропейским полукочевым народом, вероятнее всего иранским[4][5], идентичными согдийцам[6], или другим близким к ним иранским группам, таким как Асии[7]. К западу от Кангюев обитали сармато-аланские племена (Яньцай), к востоку (в Семиречье) — усуни. На юге Кангюи граничили с Ферганой.
Кангюй (кит. трад. 康居, пиньинь kāngjū, палл. Канцзюй, др.-кит. khāŋka) — название древнего государства (не ранее рубежа IV и III веков до н. э. — IV век н. э.)[1] в Трансоксании[2], на два-три века ставшего второй по мощи силой в регионе после юэчжей[3]. Его население, кангюи (кит. трад. 康, пиньинь Kāng), было индоевропейским полукочевым народом, вероятнее всего иранским[4][5], идентичными согдийцам[6], или другим близким к ним иранским группам, таким как Асии[7]. К западу от Кангюев обитали сармато-аланские племена (Яньцай), к востоку (в Семиречье) — усуни. На юге Кангюи граничили с Ферганой.
зделал как мог