К числу дискуссионных относится во о верхней хронологической границе существования древнерусской народности[17]. В советской историографии она проводилась по 2-й половине XIII века (Б. А. Рыбаков, Л. В. Черепнин, В. В. Седов и др.), реже по XII веку (Б. Д. Греков, В. В. Мавродин). Во многих современных исследованиях говорится о более длительном процессе, завершившемся не ранее XVI—XVII веков[2][18]. Борис Флоря связывает распад древнерусской народности с вхождением её представителей в состав разных государств с различным социально-политическим строем. Первым этапом он считает постепенную дифференциацию восточных славян Великого княжества Литовского и земель формирующегося Русского государства на протяжении XIV—XVI веков, вторым этапом — дифференциацию белорусов и украинцев в XVII веке на основе отличия общественных порядков в Войске Запорожском и на землях усечённого после Люблинской унии Великого княжества Литовского.
Входження до складу австрійської імперії спричинило для західних українців, як і для наддніпрянських українців чимало змін. Вони також опинилися у складі імперської структури управління прикметники рисами якої були перевага інтересів центру, засилля чиновництва, прагнення до регламентації життя підданих розпорядженнями зі столиці.
У 1780-1782 pp. Йосиф II видав декілька законів, за якими селяни звільнялися від особистої залежності та панщина обмежувалася трьома днями на тиждень. Водночас селянам надавалися мінімальні громадянські права - одружуватися без дозволу пана, посилати дітей навчатися до школи, ліквідовано право пана судити селянина тощо. У 1789 р. Йосиф II видав закон про ліквідацію панщини, проте після його смерті цю норму скасували.
Відповідь:
К числу дискуссионных относится во о верхней хронологической границе существования древнерусской народности[17]. В советской историографии она проводилась по 2-й половине XIII века (Б. А. Рыбаков, Л. В. Черепнин, В. В. Седов и др.), реже по XII веку (Б. Д. Греков, В. В. Мавродин). Во многих современных исследованиях говорится о более длительном процессе, завершившемся не ранее XVI—XVII веков[2][18]. Борис Флоря связывает распад древнерусской народности с вхождением её представителей в состав разных государств с различным социально-политическим строем. Первым этапом он считает постепенную дифференциацию восточных славян Великого княжества Литовского и земель формирующегося Русского государства на протяжении XIV—XVI веков, вторым этапом — дифференциацию белорусов и украинцев в XVII веке на основе отличия общественных порядков в Войске Запорожском и на землях усечённого после Люблинской унии Великого княжества Литовского.
Пояснення:
Входження до складу австрійської імперії спричинило для західних українців, як і для наддніпрянських українців чимало змін. Вони також опинилися у складі імперської структури управління прикметники рисами якої були перевага інтересів центру, засилля чиновництва, прагнення до регламентації життя підданих розпорядженнями зі столиці.
У 1780-1782 pp. Йосиф II видав декілька законів, за якими селяни звільнялися від особистої залежності та панщина обмежувалася трьома днями на тиждень. Водночас селянам надавалися мінімальні громадянські права - одружуватися без дозволу пана, посилати дітей навчатися до школи, ліквідовано право пана судити селянина тощо. У 1789 р. Йосиф II видав закон про ліквідацію панщини, проте після його смерті цю норму скасували.