Лицарський турнір — військове змагання лицарів у середньовічній Західній Європі. Імовірно, турніри почали проводитись з другої половини XI століття. Батьківщина турнірів — Франція.Батьком турніру називають Жоффруа де Прейлі (перша половина XI століття). Призначення турніру — демонстрація бойових якостей лицарів, що складали головну військову силу Середньовіччя. Сучасні французькі історики[1]пов'язують появу турнірів з ситуацією що склалася на той момент в Північній Франції серед лицарства. Внаслідок жорсткого майорату сформувався потужний молодших синів які не мали майже ніяких сподівань на батьківський спадок та родину[2]. Єдиним шансом якось просунутися в житті для цих молодих вояків була війна, тож вони усіляко її підтримували, а часто й провокували. Феодали та голови знатних родів змушені були постійно утримувати в покорі цю буйну молодь. Хоч сама ідея змагань між вояками дуже давня, але турніри як постійне явище виникли саме як заміна війні в мирний час, аби чимось зайняти войовничих лицарів. Перші турніри проводилися на кордонах феодальних ворогів, без сторонніх глядачів і зводилися до боїв між двома загонами. Однак турніри розвивалися і поступово почалиТурніри зазвичай влаштовувалися королем або баронами, великими сеньйорами в особливо урочистих випадках: на честь шлюбів королів, принців крові, у зв'язку з народженням спадкоємців, укладанням миру і т. д. На турніри збиралися лицарі з усіх кінців Європи. Він відбувався публічно, при широкому скупченні феодальної знаті та народу.«Якогось надвечір'я заполонивши двір,
лицарство розмаїте затіяло турнір,
і сходилися в герці на мить, і падав хтось...
На молодців поглянути жіноцтво теж зійшлось.[3] »
Зазвичай турніри проводилися взимку, найчастіше в лютому чи на Різдво. Рідше їх організовували в жовтні й на Великдень. Турніри також намагалися не проводити в неділю та у вихідні дні.
Найчастіше турніри починалися у понеділок чи вівторок і тривали до п'ятниці. При цьому перший день зазвичай відводився для змагань молодих та недосвідчених лицарів. Змагання тривали від полудня й до смеркання, після чого починався бенкет.
Для турніру обиралось підходяще місце поблизу великого міста. Влаштовувалося ристалище. Воно зазвичай мало чотирикутну форму і було обнесене дерев'яним бар'єром. Поруч ставились лавки, ложі, намети для глядачів. Проведення турніру регламентувалось особливим кодексом, за дотриманням якого стежили герольди, вони називали імена учасників і умови турніру. набувати ознак театралізованого спортивного дійства з правилами, регламентацією та глядачами.Умови (правила) були різними. В цілому з часом турніри усе більше віддалялися від справжніх боїв, а з іншого постійно зростали вимоги до учасників турнірів, їх спорядження тощо. Тому ранні турніри фактично були повноконтактними боями простих воїнів у бойових обладунках, лише дещо пом'якшеними правилами, а пізні турніри це фактично елітний вид спорту який вимагав великих витрат і спеціального спорядження. Наприклад XIII столітті лицар не мав права брати участь у турнірі, якщо не міг довести, що чотири покоління його предків були вільними людьми. Згодом на турнірі почали перевіряти герби, запровадили спеціальні турнірні книги і турнірні списки. Учасники турнірів повинні були користуватися однаковою зброєю. Частіше за все спочатку лицарі, щойно посвячені в лицарське звання, так зване «жюте» мчали один на одного зі списом напереваги. Якщо списи ламалися, бралися за меч, потім за булаву. Турнірна зброя була тупою, і лицарі старалися лише вибити суперника з сідла. Такий поєдинок називався тіост — поєдинок на списах.
Давньоєгипетська мова відома вченим за величезною кількістю збережених написів ієрогліфічної писемності, виконаних на камені і папірусах. Єгипетська мова є однією з найдавніших мов світу, що мали писемність — найраніші зі стародавніх текстів, що дійшли до нас, припадають на рубіж 4-го і 3-го тисячоліть до н. е. Одним з найвизначніших досягнень єгиптян була система писемності, яка могла передавати багато відтінків думок, складні рухи людської душі. Архітектура Стародавнього Єгипту відома за спорудами гробниць — піраміди Гізи, храмових і палацових комплексів — Луксорський храм, палаци Амарни. У Стародавньому Єгипті не було однієї загальної релігії, а була різноманітність місцевих культів, присвячених певним божествам. У галузі науки, медицини та математики Стародавній Єгипет досяг високого для свого часу рівня. Традиційний емпіризм, про що свідчать папіруси Едвіна Сміта і Еберса (бл. 1600 р н. е.), вперше з'явився в Стародавньому Єгипті.
Стародавній Єгипет залишив світовій цивілізації величезну культурну спадщину, твори його мистецтва ще в давнину вивозилися в різні куточки світу і широко копіювалися майстрами інших країн.
Давньоєгипетська мова відома вченим за великою кількістю збережених написів ієрогліфічної писемності, виконаних на камені і папірусах. Оскільки вона є мертвою мовою, то на зорі єгиптології існувала проблема її дешифрування, з якою успішно впорався французький учений Жан-Франсуа Шампольйон в 1822 році, за до двомовних греко-єгипетських написів. Сучасна наука відносить єгипетську мову до афразійської мовної сім'ї, всередині якої передбачається її близькість або до семітських, або до чадських мов. Формування мови відбувалося в Додинастичний період (бл. 5200-3000 роки до н. е.), коли з різних енеолітичних культур Єгипту починали виділятися протоєгипетські племена. Пізніше, протягом усього династичного періоду (тривалість близько 2700 років), мова єгиптян проходила різні етапи розвитку та трансформації, таким чином, мова носіїв, наприклад періодів Раннього і Нового царств, мала значні відмінності. З елліністичного періоду єгиптяни починали відчувати сильний вплив давньогрецької мови, пізніше, з приходом римлян — деякий вплив латинської. Після арабського завоювання останні носії єгипетської мови розчинилися в середовищі прибулого арабського населення долини і дельти Нілу, у якого вони переймали нову мову і звичаї. Виняток склала невелика частина єгиптян — копти, які використовували коптську мову, що була останньою стадією розвитку староєгипетської мови, і що стала згодом мовою релігійних церемоній (розвивалася від II століття, вважається мертвою від XIX століття).
Єгипетська мова є однією з найдавніших мов світу, які мали писемність — найраніші зі стародавніх текстів, які дійшли до нас, припадають на рубіж 4-го і 3-го тисячоліть до н. е.[3] З цього періоду єгипетське письмо мало як знаки, які «зображували» слова, так і знаки, що позначали сполучення приголосних, ба більше, літерні знаки для окремих приголосних і узагальнені визначники, що зображально натякали, до якої галузі понять слово за змістом належить. Рахівники використовували величезні числа: 10000, 100000 і навіть 1 000 000, для яких були свої слова і знаки. Писемність єгиптян поділялась на декілька видів: ієрогліфіка — з безлічі зображень (ієрогліфів), ієратика — зі скорочених їх накреслень і демотика — зі ще більш спрощених, іноді й злитих знаків. Стародавні єгиптяни найчастіше писали горизонтальними рядками, справа наліво, рідше — зліва направо. Іноді писали вертикальними стовпцями, які завжди читалися зверху вниз. Незважаючи на переважний напрямок єгипетського письма справа наліво, в сучасній науковій літературі з практичних міркувань частіше прийняте написання зліва направо. Від єгипетської писемності походить мероїтське і коптське письмо (незначно). До середини 1-го тисячоліття всі види єгипетського письма зникли, найпізніший виявлений напис ієрогліфікою припадає на IV століття, а демотикою на V століття.
Одним з видатних досягнень стародавніх єгиптян була своєрідна система писемності, яка ділилася на три види написання: ієрогліфіку, від якої утворилася більш побіжна іератика, що розвинулася бл. 700 року до н. е. в ще швидший курсив з великою кількістю лігатур — демотику.
Єгипетське ієрогліфічне письмо використовувалося в Стародавньому Єгипті впродовж майже 3500 років, починаючи з рубежу 4-го і 3-го тис. до н. е. Ієратичне письмо застосовувалося для запису текстів єгипетською мовою. Це рання форма давньоєгипетського скоропису, що виник під час I династії при нанесенні ієрогліфічних знаків пензликом на папірус, остракони, камінь або шкіру, внаслідок чого знаки набули більш округлої, курсивної форми. Демотичне письмо застосовувалося для запису текстів на пізніх стадіях єгипетської мови.
Лицарський турнір — військове змагання лицарів у середньовічній Західній Європі. Імовірно, турніри почали проводитись з другої половини XI століття. Батьківщина турнірів — Франція.Батьком турніру називають Жоффруа де Прейлі (перша половина XI століття). Призначення турніру — демонстрація бойових якостей лицарів, що складали головну військову силу Середньовіччя. Сучасні французькі історики[1]пов'язують появу турнірів з ситуацією що склалася на той момент в Північній Франції серед лицарства. Внаслідок жорсткого майорату сформувався потужний молодших синів які не мали майже ніяких сподівань на батьківський спадок та родину[2]. Єдиним шансом якось просунутися в житті для цих молодих вояків була війна, тож вони усіляко її підтримували, а часто й провокували. Феодали та голови знатних родів змушені були постійно утримувати в покорі цю буйну молодь. Хоч сама ідея змагань між вояками дуже давня, але турніри як постійне явище виникли саме як заміна війні в мирний час, аби чимось зайняти войовничих лицарів. Перші турніри проводилися на кордонах феодальних ворогів, без сторонніх глядачів і зводилися до боїв між двома загонами. Однак турніри розвивалися і поступово почалиТурніри зазвичай влаштовувалися королем або баронами, великими сеньйорами в особливо урочистих випадках: на честь шлюбів королів, принців крові, у зв'язку з народженням спадкоємців, укладанням миру і т. д. На турніри збиралися лицарі з усіх кінців Європи. Він відбувався публічно, при широкому скупченні феодальної знаті та народу.«Якогось надвечір'я заполонивши двір,
лицарство розмаїте затіяло турнір,
і сходилися в герці на мить, і падав хтось...
На молодців поглянути жіноцтво теж зійшлось.[3] »
Зазвичай турніри проводилися взимку, найчастіше в лютому чи на Різдво. Рідше їх організовували в жовтні й на Великдень. Турніри також намагалися не проводити в неділю та у вихідні дні.
Найчастіше турніри починалися у понеділок чи вівторок і тривали до п'ятниці. При цьому перший день зазвичай відводився для змагань молодих та недосвідчених лицарів. Змагання тривали від полудня й до смеркання, після чого починався бенкет.
Для турніру обиралось підходяще місце поблизу великого міста. Влаштовувалося ристалище. Воно зазвичай мало чотирикутну форму і було обнесене дерев'яним бар'єром. Поруч ставились лавки, ложі, намети для глядачів. Проведення турніру регламентувалось особливим кодексом, за дотриманням якого стежили герольди, вони називали імена учасників і умови турніру. набувати ознак театралізованого спортивного дійства з правилами, регламентацією та глядачами.Умови (правила) були різними. В цілому з часом турніри усе більше віддалялися від справжніх боїв, а з іншого постійно зростали вимоги до учасників турнірів, їх спорядження тощо. Тому ранні турніри фактично були повноконтактними боями простих воїнів у бойових обладунках, лише дещо пом'якшеними правилами, а пізні турніри це фактично елітний вид спорту який вимагав великих витрат і спеціального спорядження. Наприклад XIII столітті лицар не мав права брати участь у турнірі, якщо не міг довести, що чотири покоління його предків були вільними людьми. Згодом на турнірі почали перевіряти герби, запровадили спеціальні турнірні книги і турнірні списки. Учасники турнірів повинні були користуватися однаковою зброєю. Частіше за все спочатку лицарі, щойно посвячені в лицарське звання, так зване «жюте» мчали один на одного зі списом напереваги. Якщо списи ламалися, бралися за меч, потім за булаву. Турнірна зброя була тупою, і лицарі старалися лише вибити суперника з сідла. Такий поєдинок називався тіост — поєдинок на списах.
Давньоєгипетська мова відома вченим за величезною кількістю збережених написів ієрогліфічної писемності, виконаних на камені і папірусах. Єгипетська мова є однією з найдавніших мов світу, що мали писемність — найраніші зі стародавніх текстів, що дійшли до нас, припадають на рубіж 4-го і 3-го тисячоліть до н. е. Одним з найвизначніших досягнень єгиптян була система писемності, яка могла передавати багато відтінків думок, складні рухи людської душі. Архітектура Стародавнього Єгипту відома за спорудами гробниць — піраміди Гізи, храмових і палацових комплексів — Луксорський храм, палаци Амарни. У Стародавньому Єгипті не було однієї загальної релігії, а була різноманітність місцевих культів, присвячених певним божествам. У галузі науки, медицини та математики Стародавній Єгипет досяг високого для свого часу рівня. Традиційний емпіризм, про що свідчать папіруси Едвіна Сміта і Еберса (бл. 1600 р н. е.), вперше з'явився в Стародавньому Єгипті.
Стародавній Єгипет залишив світовій цивілізації величезну культурну спадщину, твори його мистецтва ще в давнину вивозилися в різні куточки світу і широко копіювалися майстрами інших країн.
Давньоєгипетська мова відома вченим за великою кількістю збережених написів ієрогліфічної писемності, виконаних на камені і папірусах. Оскільки вона є мертвою мовою, то на зорі єгиптології існувала проблема її дешифрування, з якою успішно впорався французький учений Жан-Франсуа Шампольйон в 1822 році, за до двомовних греко-єгипетських написів. Сучасна наука відносить єгипетську мову до афразійської мовної сім'ї, всередині якої передбачається її близькість або до семітських, або до чадських мов. Формування мови відбувалося в Додинастичний період (бл. 5200-3000 роки до н. е.), коли з різних енеолітичних культур Єгипту починали виділятися протоєгипетські племена. Пізніше, протягом усього династичного періоду (тривалість близько 2700 років), мова єгиптян проходила різні етапи розвитку та трансформації, таким чином, мова носіїв, наприклад періодів Раннього і Нового царств, мала значні відмінності. З елліністичного періоду єгиптяни починали відчувати сильний вплив давньогрецької мови, пізніше, з приходом римлян — деякий вплив латинської. Після арабського завоювання останні носії єгипетської мови розчинилися в середовищі прибулого арабського населення долини і дельти Нілу, у якого вони переймали нову мову і звичаї. Виняток склала невелика частина єгиптян — копти, які використовували коптську мову, що була останньою стадією розвитку староєгипетської мови, і що стала згодом мовою релігійних церемоній (розвивалася від II століття, вважається мертвою від XIX століття).
Єгипетська мова є однією з найдавніших мов світу, які мали писемність — найраніші зі стародавніх текстів, які дійшли до нас, припадають на рубіж 4-го і 3-го тисячоліть до н. е.[3] З цього періоду єгипетське письмо мало як знаки, які «зображували» слова, так і знаки, що позначали сполучення приголосних, ба більше, літерні знаки для окремих приголосних і узагальнені визначники, що зображально натякали, до якої галузі понять слово за змістом належить. Рахівники використовували величезні числа: 10000, 100000 і навіть 1 000 000, для яких були свої слова і знаки. Писемність єгиптян поділялась на декілька видів: ієрогліфіка — з безлічі зображень (ієрогліфів), ієратика — зі скорочених їх накреслень і демотика — зі ще більш спрощених, іноді й злитих знаків. Стародавні єгиптяни найчастіше писали горизонтальними рядками, справа наліво, рідше — зліва направо. Іноді писали вертикальними стовпцями, які завжди читалися зверху вниз. Незважаючи на переважний напрямок єгипетського письма справа наліво, в сучасній науковій літературі з практичних міркувань частіше прийняте написання зліва направо. Від єгипетської писемності походить мероїтське і коптське письмо (незначно). До середини 1-го тисячоліття всі види єгипетського письма зникли, найпізніший виявлений напис ієрогліфікою припадає на IV століття, а демотикою на V століття.
Одним з видатних досягнень стародавніх єгиптян була своєрідна система писемності, яка ділилася на три види написання: ієрогліфіку, від якої утворилася більш побіжна іератика, що розвинулася бл. 700 року до н. е. в ще швидший курсив з великою кількістю лігатур — демотику.
Єгипетське ієрогліфічне письмо використовувалося в Стародавньому Єгипті впродовж майже 3500 років, починаючи з рубежу 4-го і 3-го тис. до н. е. Ієратичне письмо застосовувалося для запису текстів єгипетською мовою. Це рання форма давньоєгипетського скоропису, що виник під час I династії при нанесенні ієрогліфічних знаків пензликом на папірус, остракони, камінь або шкіру, внаслідок чого знаки набули більш округлої, курсивної форми. Демотичне письмо застосовувалося для запису текстів на пізніх стадіях єгипетської мови.