Було те, що римські митці... Ве іан-
Октавіан-
Нерон-
А. «Зросту він був приблизно середнього, волосся рудувате, обличчя швид-
ше гарне, ніж приємне, очі сірі й трохи короткозорі, шия товста. Проте здоров'ю
його позаздрив би будь-хто: за чотирнадцять років він хворів тільки три рази.
Волосся він завжди завивав кучерями й укладав рядами, а під час грецької їзди
навіть відпускав їх на потилиці...».
Б. «Зросту він був доброго, будови міцної й кремезної, з суворим виразом
обличчя... Зовнішнього блиску він анітрохи не прагнув, і навіть у день тріумфу
не втримався, щоб не сказати: “Так мені, старому: як дурень, захотів тріумфу,
немов предки мої його заслужили або сам я міг про нього мріяти!”. Назавжди
зберіг невибагливі смаки простої людини і терпіти не міг чоловіків, які приді-
Ляли своїй зовнішності надмірну увагу».
В. «3 виду він був гарний і в будь-якому віці зберігав привабливість. Обличчя
його було спокійним і ясним, говорив він або мовчав. Очі в нього були світлі й блис-
кучі, він прагнув, щоб у них бачили якусь божественну силу. Волосся мав рудувате
й трохи кучеряве, вуха — невеликі, ніс — з горбинкою і загострений... Своє кволе
здоров'я він підтримував турботливим доглядом».
Необходимым условием модернизации страны было преобразование сельского хозяйства. Эта задача в какой-то степени начала решаться в годы новой экономической политики и дала определенные результаты. Именно в двадцатые годы крестьянство было признано равноправным партнером рабочего класса. Оно впервые стало рассматриваться как субъект, а не как объект революции. Во многом на это признание повлияла стабилизация обстановки в странах Европы, закончившаяся там революционная ситуация. Большевики обратили взоры на страны Востока (Китай, Индия), где пролетариат составлял незначительную часть населения. В России также крестьянство составляло более 80% населения страны. Это обстоятельство сделало закономерным поворот правительства «лицом к деревне», содействовало кооперативному движению, которое, по мнению В.И. Ленина и A.B. Чаянова, идеально отвечало принципу материальной заинтересованности крестьянства
Война́ А́лой и Бе́лой ро́зы[1] или Война (войны) роз[2] (англ. War(s) of the Roses) — серия вооружённых династических конфликтов между группировками английской знати в 1455–1485 годах в борьбе за власть между сторонниками двух ветвей династии Плантагенетов — Ланкастеров и Йорков. Несмотря на установившиеся в исторической литературе хронологические рамки конфликта (1455–1485), отдельные связанные с войной столкновения имели место как до, так и после указанных дат. В реальности этот затяжной конфликт можно разделить на три острых стадии: 1455–1464, 1469–1471 и 1483–1487 годов[3]. Война завершилась победой Генриха Тюдора из боковой ветви дома Ланкастеров, основавшего династию, правившую Англией и Уэльсом в течение 117 лет. Война принесла значительные разрушения и бедствия населению Англии, в ходе конфликта погибло большое число представителей английской феодальной аристократии.