Восстание сипаев в Индии произошло в 1857–1859 годах. В современной Индии его трактуют как первую войну за независимость и как народное восстание против колонизаторов. Его результатом стало установление над Индией прямого правления британской власти.
Сипаями назывались наемные воины из числа местных жителей. Британцы не хотели посылать в далекую колонию своих солдат, которые к тому же плохо переносили ее климатИменно поэтому они стали набирать наемников и вооружать их своим современным оружием. Уровень подготовки был ниже британской армии, но в сипаи стремились попасть индийские бедняки с целью заработка.
Помимо этого, британцы занимались обустройством Индии. Они построили в колонии Гангский канал, создали почту и открыли разные учебные заведения, в том числе и высшие. Индийскими землями управляла Ост-Индская компания. Ее представители боролись с местными дикими обычаями и вели политику централизации, то есть объединяли земли феодалов.
Причинами восстания следует считать:
Экономический упадок в Индии из-за развития промышленности.
Рост налогов и контроль над внешней торговлей.
Использование сипаев Ост-Индской компанией в постоянных войнах в Юго-Восточной Азии.
Повод к выступлению появился неожиданно. Среди сипаев пошли слухи, что в новой винтовке патроны пропитывают смесью говяжьего и свиного жира. У индуистов священным животным была корова, а у мусульман Индии нечистым считалась свинья. Подразделения сипаев как раз состояли из индуистов и мусульман.
Датой начала конфликта следует считать 29 марта 1857 года. Солдат полка Мангал Панди выступил против использования свиного и говяжьего жира, которым по слухам смазывали патроны. Он выстрелил в лошадь британца и в апреле был казнен, а сам полк распущен.
Серьезные беспорядки начались в городе Мирут в конце апреля. Там впервые были убиты несколько англичан. В мае повстанцы проникли в Дели, а далее очагами выступления стали Ауда и Канпур. Они жестоко убивали все британское население, солдат и гражданских. Выступлением была охвачена территория между Пенджабом и Бенгалией, информация о восстании распространилась быстро благодаря телеграфу.
Уже в 1857 году начался раскол среди восставших, возникли разногласия из-за религии и из-за стремления некоторых народностей к своему государству. Мусульмане-исмаилиты Ага-хана, а также сикхи и пуштуны поддержали англичан.
Для подавления восстания британцы перебросили силы из Сингапура и Персии, мобилизовали лояльных гуркхов и различные туземные части. Основное сражение развернулось за Дели. Город был взят к 21 сентября 1857 года. Далее англичане подавили разрозненные очаги восстания в Пенджабе и Бенгалии.
Основным итогом восстания сипаев следует считать изменения в колонизаторской политике. Ост-Индская компания была ликвидирована, а все жители Индии стали подданными королевы Виктории. Британские власти стали искать поддержки местных феодалов и закрепили их права на землю.
Термін «архів» походить від грецького «ἀρχεῖον» — «присутнє місце», що є похідним від «ἀρχή» — «влада, правління; початок», пов'язаного з етимологічно неясним дієсловом «ἀρχώ» — «починаю; (я) є першим; керую». З грецької перейшов у латинську — «аrchivum», з якої через німецьку мову потрапило в українську.[1]. Українською мовою — «архів» (староукраїнською — «архива» (XVIII ст.); англійською — аrсhivе; німецькою — «archivieren»; французькою — archives; польською — «аrchiwum».
Історія розвитку архівної справи
Стародавній Світ
У давніх цивілізацій поняття архіву не було відділене від поняття бібліотека, фактичного це були сховища змішаного типу. Перші такі установи виникли на території Межиріччя, де знаходились держави Шумеру, Аккаду, Вавилону, Ассирії. Архіви шумерів представлені міськими архівами Уру, Лагашу, Шурупаку, наявні і приватні (залишки власних бібліотек у будинках звичайних ремісників). Особливістю роботи даних закладів, стало започаткування сортування і каталогізації документів, які писались на глиняних табличках у корзинах зберігались на глиняних полицях з спеціальними позначками. В Ассирійських найбільших архівах удосконалилась система збору та переписування інформації, та перевірки правдивості даних. Найбільш досконалою бібліотекою даного регіону варто вважати бібліотеку-архів Ашшурбаніпала.
Серед архівних систем, які цивілізаційно належали до східних деспотій, окремо постає єгипетська, яка мала свою специфіку — їхні тексти записувались на папірусах, і до нашого часу дійшло мало залишків таких установ. Найважливішим архівом був Фараонський архів. При дворах існувала спеціальна посада наглядача Будинку книг. Архіви були поділені за категоріями, були наявні храмові установи (Геліополю, Карнак, Луксор) — там зберігались здебільшого священні тексти. У архівах фараонів — управлінські праці, дипломатичне листування. У номових архівах — регіональна адміністративна документація.
Частина єгипетської «Книги Мертвих» написаної на папірусі. Зображує суд Осіріса. Каїрський Єгипетський музей.
Збереглись незначні залишки фамільних і приватних архівів (в основному майново-побутова інформація.) Форма зберігання еволюціонувала протягом усієї історії Єгипту — спочатку в ящиках, глиняних ковшах, пізніше — у нішах стін. Найкоштовніші документи — у алебастрових футлярах. Існувала і система каталогів, до нашого часу дійшло шість таких. Варто зазначити, що допуск до таких сакральних споруд мало лише жрецтво, писарі або представники роду фараона. До архівів перших цивілізацій входили: релігійні книги, медичні та астрономічні трактати, математичні праці, державна документація, повчання та моральні настанови, поетичні збірки. Це усе у подальшому вплинуло на формування таких систем у Греції та Римі.
Архіви античної Греції пройшли довгий шлях розвитку від глиняних табличок крито-мікенської доби, царських архівів пізнішого часу до полісних, які зберігалися в храмах тих богів, які оберігали відповідний політичний устрій поліса. Наприклад, архів Афінського полісу містився в храмі Метроон. Архіви елліністичних монархій поєднують у собі риси давньосхідних і грецьких традицій. Це насамперед канцелярія Александра Македонського, а також архіви його спадкоємців на місцях. Всесвітньою популярністю користуються знамениті бібліотеки елліністичного світу — Александрійська, Пергамська і Антіохійська.
Реконструкція Табулярію та пам'ятників розміщених поруч з Капітолієм. Художник Коснтан Муайо. Париж, 1866.
В Давньому Римі існували дві великі групи архівів: жрецькі та цивільні. Одним з найстаріших жрецьких вважається сховище «Сивілиних книг», яке знаходилося в храмі Юпітера Капітолійського і починає свою історію з VI ст. до н. е. Найважливіший цивільний архів республіки називався Ерарій (скарбниця) при Сенаті, в храмі Сатурна. Туди направлялися матеріали Сенату: протоколи засідань, записи рішень і декрети, угоди Риму з іншими державами. Також в Ерарії перебували документи з архівів інших посадових осіб. В І ст. до н. е. установа отримує назву «табулярій» (лат. tabule — дощечка для письма). На чолі архіву завжди стояли квестори, але вагому роль відігравали — писарі. В архіві, як персонал, були використовували працю і писемних державних рабів. Архівні матеріали мали вигляд воскових дерев'яних дощок, які часто об'єднували у зв'язки, папірусів, пергаментів. Матеріали мали структурування у сховищі за групами: установа — посадова особа — вид документу. Всередині кожної групи існувало датування документів за роками.
Восстание сипаев
Восстание сипаев в Индии произошло в 1857–1859 годах. В современной Индии его трактуют как первую войну за независимость и как народное восстание против колонизаторов. Его результатом стало установление над Индией прямого правления британской власти.
Сипаями назывались наемные воины из числа местных жителей. Британцы не хотели посылать в далекую колонию своих солдат, которые к тому же плохо переносили ее климатИменно поэтому они стали набирать наемников и вооружать их своим современным оружием. Уровень подготовки был ниже британской армии, но в сипаи стремились попасть индийские бедняки с целью заработка.
Помимо этого, британцы занимались обустройством Индии. Они построили в колонии Гангский канал, создали почту и открыли разные учебные заведения, в том числе и высшие. Индийскими землями управляла Ост-Индская компания. Ее представители боролись с местными дикими обычаями и вели политику централизации, то есть объединяли земли феодалов.
Причинами восстания следует считать:
Экономический упадок в Индии из-за развития промышленности.
Рост налогов и контроль над внешней торговлей.
Использование сипаев Ост-Индской компанией в постоянных войнах в Юго-Восточной Азии.
Повод к выступлению появился неожиданно. Среди сипаев пошли слухи, что в новой винтовке патроны пропитывают смесью говяжьего и свиного жира. У индуистов священным животным была корова, а у мусульман Индии нечистым считалась свинья. Подразделения сипаев как раз состояли из индуистов и мусульман.
Датой начала конфликта следует считать 29 марта 1857 года. Солдат полка Мангал Панди выступил против использования свиного и говяжьего жира, которым по слухам смазывали патроны. Он выстрелил в лошадь британца и в апреле был казнен, а сам полк распущен.
Серьезные беспорядки начались в городе Мирут в конце апреля. Там впервые были убиты несколько англичан. В мае повстанцы проникли в Дели, а далее очагами выступления стали Ауда и Канпур. Они жестоко убивали все британское население, солдат и гражданских. Выступлением была охвачена территория между Пенджабом и Бенгалией, информация о восстании распространилась быстро благодаря телеграфу.
Уже в 1857 году начался раскол среди восставших, возникли разногласия из-за религии и из-за стремления некоторых народностей к своему государству. Мусульмане-исмаилиты Ага-хана, а также сикхи и пуштуны поддержали англичан.
Для подавления восстания британцы перебросили силы из Сингапура и Персии, мобилизовали лояльных гуркхов и различные туземные части. Основное сражение развернулось за Дели. Город был взят к 21 сентября 1857 года. Далее англичане подавили разрозненные очаги восстания в Пенджабе и Бенгалии.
Основным итогом восстания сипаев следует считать изменения в колонизаторской политике. Ост-Индская компания была ликвидирована, а все жители Индии стали подданными королевы Виктории. Британские власти стали искать поддержки местных феодалов и закрепили их права на землю.
Объяснение:
как то так
Термін «архів» походить від грецького «ἀρχεῖον» — «присутнє місце», що є похідним від «ἀρχή» — «влада, правління; початок», пов'язаного з етимологічно неясним дієсловом «ἀρχώ» — «починаю; (я) є першим; керую». З грецької перейшов у латинську — «аrchivum», з якої через німецьку мову потрапило в українську.[1]. Українською мовою — «архів» (староукраїнською — «архива» (XVIII ст.); англійською — аrсhivе; німецькою — «archivieren»; французькою — archives; польською — «аrchiwum».
Історія розвитку архівної справи
Стародавній Світ
У давніх цивілізацій поняття архіву не було відділене від поняття бібліотека, фактичного це були сховища змішаного типу. Перші такі установи виникли на території Межиріччя, де знаходились держави Шумеру, Аккаду, Вавилону, Ассирії. Архіви шумерів представлені міськими архівами Уру, Лагашу, Шурупаку, наявні і приватні (залишки власних бібліотек у будинках звичайних ремісників). Особливістю роботи даних закладів, стало започаткування сортування і каталогізації документів, які писались на глиняних табличках у корзинах зберігались на глиняних полицях з спеціальними позначками. В Ассирійських найбільших архівах удосконалилась система збору та переписування інформації, та перевірки правдивості даних. Найбільш досконалою бібліотекою даного регіону варто вважати бібліотеку-архів Ашшурбаніпала.
Серед архівних систем, які цивілізаційно належали до східних деспотій, окремо постає єгипетська, яка мала свою специфіку — їхні тексти записувались на папірусах, і до нашого часу дійшло мало залишків таких установ. Найважливішим архівом був Фараонський архів. При дворах існувала спеціальна посада наглядача Будинку книг. Архіви були поділені за категоріями, були наявні храмові установи (Геліополю, Карнак, Луксор) — там зберігались здебільшого священні тексти. У архівах фараонів — управлінські праці, дипломатичне листування. У номових архівах — регіональна адміністративна документація.
Частина єгипетської «Книги Мертвих» написаної на папірусі. Зображує суд Осіріса. Каїрський Єгипетський музей.
Збереглись незначні залишки фамільних і приватних архівів (в основному майново-побутова інформація.) Форма зберігання еволюціонувала протягом усієї історії Єгипту — спочатку в ящиках, глиняних ковшах, пізніше — у нішах стін. Найкоштовніші документи — у алебастрових футлярах. Існувала і система каталогів, до нашого часу дійшло шість таких. Варто зазначити, що допуск до таких сакральних споруд мало лише жрецтво, писарі або представники роду фараона. До архівів перших цивілізацій входили: релігійні книги, медичні та астрономічні трактати, математичні праці, державна документація, повчання та моральні настанови, поетичні збірки. Це усе у подальшому вплинуло на формування таких систем у Греції та Римі.
Архіви античної Греції пройшли довгий шлях розвитку від глиняних табличок крито-мікенської доби, царських архівів пізнішого часу до полісних, які зберігалися в храмах тих богів, які оберігали відповідний політичний устрій поліса. Наприклад, архів Афінського полісу містився в храмі Метроон. Архіви елліністичних монархій поєднують у собі риси давньосхідних і грецьких традицій. Це насамперед канцелярія Александра Македонського, а також архіви його спадкоємців на місцях. Всесвітньою популярністю користуються знамениті бібліотеки елліністичного світу — Александрійська, Пергамська і Антіохійська.
Реконструкція Табулярію та пам'ятників розміщених поруч з Капітолієм. Художник Коснтан Муайо. Париж, 1866.
В Давньому Римі існували дві великі групи архівів: жрецькі та цивільні. Одним з найстаріших жрецьких вважається сховище «Сивілиних книг», яке знаходилося в храмі Юпітера Капітолійського і починає свою історію з VI ст. до н. е. Найважливіший цивільний архів республіки називався Ерарій (скарбниця) при Сенаті, в храмі Сатурна. Туди направлялися матеріали Сенату: протоколи засідань, записи рішень і декрети, угоди Риму з іншими державами. Також в Ерарії перебували документи з архівів інших посадових осіб. В І ст. до н. е. установа отримує назву «табулярій» (лат. tabule — дощечка для письма). На чолі архіву завжди стояли квестори, але вагому роль відігравали — писарі. В архіві, як персонал, були використовували працю і писемних державних рабів. Архівні матеріали мали вигляд воскових дерев'яних дощок, які часто об'єднували у зв'язки, папірусів, пергаментів. Матеріали мали структурування у сховищі за групами: установа — посадова особа — вид документу. Всередині кожної групи існувало датування документів за роками.