Б. «Волею Божою, порадою й повелінням святійшого Кирила, архієпископа Константинограда, Нового Риму, і вселенського патріарха, і благословенням архієпископа, митрополита київського, галицького та всієї Русі, отця Йова Борецького, в місті Луцьку при церкві Воздвиження Чесного й Животворящого Хреста Господнього утворилася школа грецька та руська. Згідно зі стародавніми звичаями та порядками святих отців закону грецького, великим дбанням, і накладом, і пильністю міщан луцьких руського народу святого закону грецького, і милостинями всіх православних християн, як стану духовного, так і осіб княжих, панських, шляхетських і всього посполитого народу аж до вбогих удовиць, думаючи про всяку недостачу законної науки, що чиниться через нестаратливих людей». В. «Хто ж затримає народ, коли в нього так закрутилися колеса свавілля, що іх ніяким чином не можна стримати!.. Переконався я про це під Кумейками: зимою знищив Павлюка, на весну, незважаючи на такий великий розгром, ожив Острянин. Розгромив я Острянина - зразу ж було обрано керівником Гуню, і я двадцять тижнів вів із ним війну та ледве привів до послуху зброєю і немалим пролиттям крові!».
Г. «Згадані два єпископи (Іпатій Потій та Кирило Терлецький) прийшли в грецькому одязі, що його носять у їхніх країнах, уклякнувши в просторі поміж лавами, вони, за їхнім звичаєм, поцілували землю, а згодом те саме зробили посередині цього вільного простору, а третій раз перед стопами папи і їх, наприкінці, з пошаною поцілували; а перший з них, що називався Іпатій, дав папі листи... Тоді... вчинили ісповідь віри, і то перший - який знав латинську мову - відчитав її латиною, а другий, Кирило, що не знав латинської мови, вчинив її по-грецьки чи руськи».
Д. «Конашевич надзвичайно спритно, страшенно збентеживши ворога, злучився з Владиславом під самою Москвою, столицею держави. Проніс переможні корогви свої безмежними просторами, спустошив вогнем і мечем недружні землі, обернувши в сумні руїни такі незвичайні, сильні своєю позицією та залогами міста, як Єлець, Шацьк, Ливни, Калуга».
Е. «У 1635 р. непокірний козак, на ім’я Сулима, підступно й таємно прокравшись з... козаками з моря до Дніпра, насмілився напасти на фортецю, яку його милість король Владислав звелів на кошти Речі Посполитої збудувати на першому дніпровському порозі й оточити валами проти розбещеної сваволі козаків, щоб вони на море в човнах більше не ходили та турка не дратували. Сулима, напавши вночі на цю фортецю й перебивши сторожу, зарубав шаблею капітана та багатьох людей, забрав чимало грошей Речі Посполитої, а нову фортецю в кількох місцях зруйнував. Пізніше він був, з наказу його королівської милості, на тому ж дніпровському острові обложений реєстровими козаками і, коли дров у нього на паливо не стало, був виданий своїми й відправлений у Варшаву на двотижневий сейм, що відбувався на початку 1636 року. Там же йому та ще кільком таким самим негідникам відрубали голови й четвертували» .
Про що йдеться мова у цих уривках !
У середині 30-х років керівництво Комуністичної партії дійшло висновку про необхідність внесення "демократичних" змін до Конституції СРСР 1924 p., а також до конституцій союзних і автономних республік. Вперше це питання було винесене на обговорення у 1935 р. на лютневому Пленумі ЦК ВКП(б). Таким чином намічалося утворити видимість подальшої демократизації державного ладу. Про які вибори до державних органів могло йтися, якщо й після прийняття Конституції 1936 p. ніхто нікого не обирав? У будь-якому виборчому окрузі балотувався лише один депутат, кандидатура якого висувалася відповідним партійним керівництвом. Був підготовлений досить демократичний за зовнішніми показниками проект Основного Закону СРСР, розглянутий на червневому Пленумі ЦК ВКП(б). Проект Конституції було схвалено Президією ЦВК СРСР і винесено на всенародне обговорення. Зовнішньо активно відбувалося воно й на території України.
У підсумку все звелося до загального схвалення проекту Конституції. В умовах терору 30-х років мало хто б намагався критикувати цей проект, який навіть не містив реальних гарантій захисту прав людини.
VIII Всесоюзний з'їзд Рад 5 грудня 1936 р. одноголосно затвердив і ввів у дію нову Конституцію СРСР 1936 p.
Прийняття Конституції Союзу РСР вимагало розробки нових республіканських конституцій, у тому числі й Конституції УСРР. Розробка проекту Конституції УСРР нагадувала процес, який вже відбувався на союзному рівні. 13 липня 1936 p. Президія ЦВК УСРР утворила конституційну комісію, до складу якої увійшли державні та партійні провідники України: Петровський, Косіор, Постишев, Затонський, Любченко, Якір та ін. Наприкінці 1936 p. Президія ЦВК УСРР прийняла проект Конституції, запропонований конституційною комісією, за основу. Після всенародного "обговорення" він був переданий на розгляд Надзвичайного XIV з'їзду Рад УСРР, який відкрився 25 січня 1937 p., ЗО січня з'їзд Рад постановив:
"Проект Конституції (Основного Закону) Української Радянської Соціалістичної Республіки в редакції, поданій Редакційною Комісією З'їзду, затвердити". Одночасно з'їзд дав доручення ЦВК у відповідності з новою Конституцією УРСР розробити й затвердити положення про вибори, а також визначити строк виборів до Верховної Ради республіки.
Конституцію УРСР 1937 p. побудовано у відповідності з Конституцією СРСР 1936 p. Вона майже повністю відбивала союзну Конституцію, відтворювала її принципи, копіювала основні положення. Обидві Конституції мали демагогічний характер і були як би поза часом Численні положення Конституції УРСР, як і Конституції СРСР, особливо про права людини, насправді не діяли. Вони мирно співіснували з репресивною машиною, масовими арештами, розстрілами. Основний Закон за формою був демократичним, але повністю відірваним від реального життя.
Их государства нет уже множество веков, а они по-прежнему трепетно хранят свои традиции. Ассирийцы не только сумели выжить в суровых условиях окружающей реальности, но и привнесли свой вклад в мировую историю и культуру. Какой же этот стойкий народ?
Ассирийцы по праву заслуживают звание удивительного народа. Их государство закончило своё существование за много веков до современности, но они сумели сберечь собственные традиции, продолжают поддерживать национальную самобытность. Таких примеров в истории за всё время существования человечества совсем немного. Поэтому давайте разберёмся, в чём особенности этого народа.
Родиной ассирийцев является территория современного Ирака и соседних с ним государств. Первым крупным поселением, ставшим родоначальником развития государства, стал Ашшур – город, находившийся вблизи Тигра. Именно такое географическое расположение дало возможность для усиленного развития экономической базы ассирийских племён. Близость реки, леса вдоль неё, возможность разрабатывать рудники развивало различные направления сферы деятельности народа. В XIX веке до нашей эры ассирийцы уже сумели продвинуться в месопотамские земли, расширив собственные наделы. Впоследствии ассирийские цари продолжили укрепление государства, добиваясь успеха в военных походах, приносившим всё новые и новые земли.
Армия ассирийцев имела сложную структуру. В ходе боёв активно использовались колесницы и кавалерия, а также пехота с лёгким и тяжёлым вооружением. Силы рассчитывались так, что сначала нанести основной урон противнику с всадников, затем атаковать пехотинцами уже в конкретных сражениях, после чего буквально всё на своём пути сметали колесницы, у которых была основная ударная мощь.
Но многочисленные войны и стали гибельными для Ассирийской державы. Несмотря на могущество и влияние, её постигло падение в VI веке до нашей эры. Оставшиеся крупные группы ассирийцев вынуждены были искать пристанища на территории других государств. Они превратились в гонимых странников, но из-за этого не утратили собственного достоинства и национального самовыражения. У них действительно есть, что оберегать.
Ассирийская держава на протяжении нескольких веков, но ещё до её зарождения начали формироваться основные культурные и этнические черты ассирийцев как народ
Поиски земли, где можно было бы остановиться и создать жильё, привели ассирийцев в различные государства. Немало их не только в Иране и Ираке, но и Грузии, Армении, России. Судьба поселенцев на русских землях была крайне тяжёлой. Они сразу же столкнулись с неблагоприятными климатическим условиями, а, привыкнув к ним, вынуждены были погрузиться в две военных волны, налетевших на Россию в XX веке. Оккупация и гонения, массовые убийства и кровопролития. Ассирийцы не менее других народов отплатили свой мир. Теперь же у них есть возможность вести спокойную жизнь в самых разных странах, а по последним подсчётам численность ассирийцев составляет более 2 миллионов человек.
Несмотря на широкий разброс по миру, культура ассирийцев живёт и в наше время. Этот народ сохранил традиции и память о своём когда у них ещё было собственное государство. Этим стойкости и внутренней силе действительно стоит поучиться, ведь ассирийцы так и остались непобедимыми и несломленными.
Объяснение: