Біліміңді шыңда: 1. Қазақстан аумағында ұлыстар қалай пайда болды? 2. Ұлыстарды басқару туралы не білесің? 3. Яса заңдары дегеніміз не? 4. Карта бойынша Шыңғыс хан құрған мемлекеттің алып империяға айналу жолына талдау жаса. дам за ответ
Объяснение:Араби творчо засвоїли культуру стародавнього світу — греко-еллінську, римську, єгипетську, арамейську, іранську, індійську і китайську, перейнявши її від завойованих або сусідніх народів з участю підлеглих їм народів — сирійців, персів, хорезмців (нині — узбеки і туркмени), таджиків, азербайджанців, берберів, іспанців (андалусців) та інших. Араби зробили дальший важливий крок у розвитку загальнолюдської цивілізації.
Колискою арабської культури була Західна, Центральна і Північна Аравія. Арабській культурі передувала культура населення Південної Аравії, яке розмовляло сабейською мовою і мало свою писемність. Арабська культура зазнала як впливу цієї культури, так і культури областей Передньої Азії та Єгипту, де частина арабів оселилася ще в стародавні часи, а також культури арамейського населення районів нинішніх Сирії, Лівану, Палестини та Іраку. Десь у 4 столітті араби вже створили своє літерне письмо, що являло собою один із різновидів арамейського скоропису. В 7 столітті в Аравії утворилась арабська теократична держава, яка шляхом завоювань до середини 8 століття виросла у велику феодальну імперію — арабський халіфат, що до його складу, крім країн Арабського Сходу, входили Іран, Афганістан, частина Середньої Азії, Закавказзя та Північний-Захід Індії, країни Північної Африки і значна частина Піренейського півострова (Андалусія). Арабські феодали насаджували в завойованих країнах іслам і арабську мову. Частина завойованих ними країн була арабізована, інші зберегли свою культурну і мовну самостійність, проте арабська мова в цих країнах застосовувалась в науці, як латина в середньовічній Європі. Центрами арабської культури в різні часи були Дамаск, Багдад, Кордова , Каїр та інші міста. В 9—10 століттях, що характеризуються вченими як «епоха мусульманського Відродження», провідними центрами культури були Бухара і Хорезм.
Большинство современных тюрок — мусульмане, но есть также православные христиане (основная часть гагаузов, чувашей, часть татар и якутов), иудеи (крымчаки и караимы), буддисты (тувинцы, жёлтые уйгуры и часть саларов), бурханисты (алтайцы), тенгрианцы и шаманисты (хакасы, шорцы, телеуты, якуты и долганы).
Современные тюркоязычные народы широко распространены за пределами их исторического ареала, подавляющее их большинство проживает в Евразии, на территориях самых разных государств — от Центральной Азии (включая Китай) и Дальнего Востока России[12], и на запад — на Ближнем Востоке, Кавказе, в Восточной и Юго-Восточной Европе.
Тюркские меньшинства имеются также в государствах Западной Европы, Австралии, северной Африки[13]. Крупнейшая территория расселения — в России, а численность населения — в Турции. Глобализация и усиление интеграции с другими народами привели к расселению тюрок и в других частях света — в Америке и Западной Европе.
Объяснение:Араби творчо засвоїли культуру стародавнього світу — греко-еллінську, римську, єгипетську, арамейську, іранську, індійську і китайську, перейнявши її від завойованих або сусідніх народів з участю підлеглих їм народів — сирійців, персів, хорезмців (нині — узбеки і туркмени), таджиків, азербайджанців, берберів, іспанців (андалусців) та інших. Араби зробили дальший важливий крок у розвитку загальнолюдської цивілізації.
Колискою арабської культури була Західна, Центральна і Північна Аравія. Арабській культурі передувала культура населення Південної Аравії, яке розмовляло сабейською мовою і мало свою писемність. Арабська культура зазнала як впливу цієї культури, так і культури областей Передньої Азії та Єгипту, де частина арабів оселилася ще в стародавні часи, а також культури арамейського населення районів нинішніх Сирії, Лівану, Палестини та Іраку. Десь у 4 столітті араби вже створили своє літерне письмо, що являло собою один із різновидів арамейського скоропису. В 7 столітті в Аравії утворилась арабська теократична держава, яка шляхом завоювань до середини 8 століття виросла у велику феодальну імперію — арабський халіфат, що до його складу, крім країн Арабського Сходу, входили Іран, Афганістан, частина Середньої Азії, Закавказзя та Північний-Захід Індії, країни Північної Африки і значна частина Піренейського півострова (Андалусія). Арабські феодали насаджували в завойованих країнах іслам і арабську мову. Частина завойованих ними країн була арабізована, інші зберегли свою культурну і мовну самостійність, проте арабська мова в цих країнах застосовувалась в науці, як латина в середньовічній Європі. Центрами арабської культури в різні часи були Дамаск, Багдад, Кордова , Каїр та інші міста. В 9—10 століттях, що характеризуються вченими як «епоха мусульманського Відродження», провідними центрами культури були Бухара і Хорезм.
Большинство современных тюрок — мусульмане, но есть также православные христиане (основная часть гагаузов, чувашей, часть татар и якутов), иудеи (крымчаки и караимы), буддисты (тувинцы, жёлтые уйгуры и часть саларов), бурханисты (алтайцы), тенгрианцы и шаманисты (хакасы, шорцы, телеуты, якуты и долганы).
Современные тюркоязычные народы широко распространены за пределами их исторического ареала, подавляющее их большинство проживает в Евразии, на территориях самых разных государств — от Центральной Азии (включая Китай) и Дальнего Востока России[12], и на запад — на Ближнем Востоке, Кавказе, в Восточной и Юго-Восточной Европе.
Тюркские меньшинства имеются также в государствах Западной Европы, Австралии, северной Африки[13]. Крупнейшая территория расселения — в России, а численность населения — в Турции. Глобализация и усиление интеграции с другими народами привели к расселению тюрок и в других частях света — в Америке и Западной Европе.