Основним соціальним розподілом у Римі став розподіл на вільних і рабів. Єдність вільних громадян Риму (квиритів) деякий час підтримувалася існуванням їхньої колективної власності на землю і рабів, що належали державі. Проте з часом колективна власність на землю ставала фіктивною, громадський земельний фонд переходив до окремих власників, поки, нарешті, аграрний закон 3 року до н.е. не ліквідував його, остаточно затвердивши приватну власність.
Вільні в Римі розпадалися на дві соціально-класові групи: верхівку рабовласників ( землевласників, торговців) і дрібних виробників (хліборобів і ремісників ), що становили більшість суспільства. До останніх примикала міська біднота, пролетарі. Через те, що рабство спочатку мало патріархальний характер, боротьба між великими рабовласниками і дрібними виробниками, які найчастіше самі обробляли землю і працювали в майстернях, довгий час становила основний зміст історії Римської республіки. Тільки з часом протиріччя між рабами і рабовласниками виступає на перший план. Раби в період республіки перетворюються на основний пригноблений і експлуатований клас. Головним джерелом рабства був військовий полон. Так, після розгрому Карфагена в рабство було звернуто 55 000 осіб, а всього в II-I ст. до н. е. - більше півмільйона.
Древний Вавилон относится к рабовладельческим государствам, в котором общество, прежде всего, делилось на свободных и рабов. Рабы представляли собой самый низший слой населения, и относились к вещам, находившимся в собственности у хозяина.
Рабов Древнего Вавилона разделяли на частновладельческих, храмовых и царских. Было всего лишь несколько исключений для прав рабов, например, дети рабыни от ее владельца считались свободными.
В свою очередь, свободные граждане Древнего Вавилона делились на полноправных и неполноправных. Первая группа граждан могла владеть землей и нести повинности в пользу государства. А неполноправные граждане назывались «мушкену», и их положение в обществе Древнего Вавилона до сих пор неоднозначно. Их отличие от полноправных граждан исходит из «Законов Хаммурапи», по которым они несли иного типа наказания и вину.
Основним соціальним розподілом у Римі став розподіл на вільних і рабів. Єдність вільних громадян Риму (квиритів) деякий час підтримувалася існуванням їхньої колективної власності на землю і рабів, що належали державі. Проте з часом колективна власність на землю ставала фіктивною, громадський земельний фонд переходив до окремих власників, поки, нарешті, аграрний закон 3 року до н.е. не ліквідував його, остаточно затвердивши приватну власність.
Вільні в Римі розпадалися на дві соціально-класові групи: верхівку рабовласників ( землевласників, торговців) і дрібних виробників (хліборобів і ремісників ), що становили більшість суспільства. До останніх примикала міська біднота, пролетарі. Через те, що рабство спочатку мало патріархальний характер, боротьба між великими рабовласниками і дрібними виробниками, які найчастіше самі обробляли землю і працювали в майстернях, довгий час становила основний зміст історії Римської республіки. Тільки з часом протиріччя між рабами і рабовласниками виступає на перший план. Раби в період республіки перетворюються на основний пригноблений і експлуатований клас. Головним джерелом рабства був військовий полон. Так, після розгрому Карфагена в рабство було звернуто 55 000 осіб, а всього в II-I ст. до н. е. - більше півмільйона.
Древний Вавилон относится к рабовладельческим государствам, в котором общество, прежде всего, делилось на свободных и рабов. Рабы представляли собой самый низший слой населения, и относились к вещам, находившимся в собственности у хозяина.
Рабов Древнего Вавилона разделяли на частновладельческих, храмовых и царских. Было всего лишь несколько исключений для прав рабов, например, дети рабыни от ее владельца считались свободными.
В свою очередь, свободные граждане Древнего Вавилона делились на полноправных и неполноправных. Первая группа граждан могла владеть землей и нести повинности в пользу государства. А неполноправные граждане назывались «мушкену», и их положение в обществе Древнего Вавилона до сих пор неоднозначно. Их отличие от полноправных граждан исходит из «Законов Хаммурапи», по которым они несли иного типа наказания и вину.