Іконоста́с (іконостав, грец. — образ і місце) — стіна з ікон у храмі східного (візантійського) обряду, яка відокремлює вівтар від центральної частини церкви. Має «царські» та двоє бічних «дияконських» дверей (воріт). Іконостас стоїть на підвищенні — солеї, за «царськими» воротами має завісу.
Символізує межу між небом і землею, оскільки вівтарна частина вважається пам'яткою Христу, конха — небосхилом, амвон — каменем перед гробницею Ісуса.
Ще у Візантії IV–VI століть з'явилися мармурові парапети, що відокремлювали вівтарну частину, в VII столітті вони поступилися місцем темплонам. Однак перегороджувати цілісний інтер'єр храму візантійці вважали недоречним. І тільки у XIV столітті в церквах східних слов'ян виникла багатоярусна стіна з іконами. Колони темплону перетворились у 12 пілястр (символ 12 «стовпів» Церкви — апостолів), поперечні тяги — у тябло (дерев'яний брус вівтарної перегородки для встановлення ікон).
Десятым подвигом Геракла должно было стать похищение коров Гериона с расположенного далеко на западе, посреди Океана, острова Эрифия. Герион, царь находившегося на юге нынешней Испании царства Тартесс, считался самым сильным из живших тогда людей, ибо имел три тела, сросшихся в пояснице, три головы и шесть рук. Статных красных коров Гериона пас на Эрифии сын бога Ареса Эвритион вместе с двуглавым псом Орфром, которого родили чудовища Тифон и Ехидна.
Пройдя через всю Европу и достигнув Тартесса, Геракл воздвиг на противоположных берегах узкого пролива, отделяющего Европу от Африки, два каменных столпа. В некоторых мифах утверждается, что сам Геракл и прорубил этот пролив, а до его прихода два континента соединялись сухопутным перешейком.
Іконоста́с (іконостав, грец. — образ і місце) — стіна з ікон у храмі східного (візантійського) обряду, яка відокремлює вівтар від центральної частини церкви. Має «царські» та двоє бічних «дияконських» дверей (воріт). Іконостас стоїть на підвищенні — солеї, за «царськими» воротами має завісу.
Символізує межу між небом і землею, оскільки вівтарна частина вважається пам'яткою Христу, конха — небосхилом, амвон — каменем перед гробницею Ісуса.
Ще у Візантії IV–VI століть з'явилися мармурові парапети, що відокремлювали вівтарну частину, в VII столітті вони поступилися місцем темплонам. Однак перегороджувати цілісний інтер'єр храму візантійці вважали недоречним. І тільки у XIV столітті в церквах східних слов'ян виникла багатоярусна стіна з іконами. Колони темплону перетворились у 12 пілястр (символ 12 «стовпів» Церкви — апостолів), поперечні тяги — у тябло (дерев'яний брус вівтарної перегородки для встановлення ікон).
Пройдя через всю Европу и достигнув Тартесса, Геракл воздвиг на противоположных берегах узкого пролива, отделяющего Европу от Африки, два каменных столпа. В некоторых мифах утверждается, что сам Геракл и прорубил этот пролив, а до его прихода два континента соединялись сухопутным перешейком.