Проведение церковной реформы патриарх Никон начал весной 1653 г. , сразу после принятия царем Алексеем Михайловичем и думой окончательного решения о включении Украины в состав России.
1. Единоличное распоряжение Никона о поклонах (Никон повелел более не класть земных поклонов) и перстосложении при крестном знамении (Никон велел совершать крестное знамение тремя перстами - символ Троицы, а не двумя - символ монограммы Христа, как это было до реформы) .
2. Нововведения Никона, которые были приняты на Церковном соборе 1654 года:
- наряду с "трисоставным" (т. е. восьмиконечным) крестом стали в богослужении использовать и "двоечастный" (т. е. четырехконечный, греческий) крест;
- во время обряда крещения стали ходить против солнца (раньше ходили "по солонь").
В 1653-1656 гг. проводились также исправления богослужебных книг. За основу взяли текст перевода на церковнославянский язык греческого служебника XVII в. , который, в свою очередь восходил к тексту богослужебных книг XII-XV вв. В итоге отдельные псалмы стали короче, другие - полнее, появились новые слова и выражения, стали трижды произносить "Аллилуйя" (до реформы произносили дважды) . Изменилось и написание имени Христа - Иисус (до реформы - Исус) .
Что касается церковной архитектуры, то Никон запретил возведение шатровых храмов, как нарушающих древние каноны. Боролся Никон и с появлением некоторых реалистичных черт в иконописании.
Культу́ра Старода́внього Ри́му — другий етап античної культури. Вплив культури Стародавньої Греції на культуру Римської Імперії не підлягає сумніву. Давньогрецький історик, автор фундаментальної 40-томної «Загальної історії» Полібій, який прожив у Римі 16 років, підкреслив одну з особливостей давньоримської культури: «Римляни, виявляється, можуть краще за всякий інший народ змінити свої звички і запозичити корисне». Але в той же час римська культура не копіювала грецьку, вона розвивала, поглиблювала досягнуте, а також привносила власні національні риси — практицизм, дисциплінованість, дотримання суворої системи. Найбільші завойовники старовини — римляни, підкоряючи різні народи, вбирали їх культурні досягнення, але при цьому зберігали й свої «домашні» звичаї. Динамізм римської культури — така ж істотна її особливість, як і традиціоналізм. Взаємодія цих двох початків обумовила і її життєздатність, і величезну роль для подальшої культурної історії Європи, особливо Західної.
Проведение церковной реформы патриарх Никон начал весной 1653 г. , сразу после принятия царем Алексеем Михайловичем и думой окончательного решения о включении Украины в состав России.
1. Единоличное распоряжение Никона о поклонах (Никон повелел более не класть земных поклонов) и перстосложении при крестном знамении (Никон велел совершать крестное знамение тремя перстами - символ Троицы, а не двумя - символ монограммы Христа, как это было до реформы) .
2. Нововведения Никона, которые были приняты на Церковном соборе 1654 года:
- наряду с "трисоставным" (т. е. восьмиконечным) крестом стали в богослужении использовать и "двоечастный" (т. е. четырехконечный, греческий) крест;
- во время обряда крещения стали ходить против солнца (раньше ходили "по солонь").
В 1653-1656 гг. проводились также исправления богослужебных книг. За основу взяли текст перевода на церковнославянский язык греческого служебника XVII в. , который, в свою очередь восходил к тексту богослужебных книг XII-XV вв. В итоге отдельные псалмы стали короче, другие - полнее, появились новые слова и выражения, стали трижды произносить "Аллилуйя" (до реформы произносили дважды) . Изменилось и написание имени Христа - Иисус (до реформы - Исус) .
Что касается церковной архитектуры, то Никон запретил возведение шатровых храмов, как нарушающих древние каноны. Боролся Никон и с появлением некоторых реалистичных черт в иконописании.
Культу́ра Старода́внього Ри́му — другий етап античної культури. Вплив культури Стародавньої Греції на культуру Римської Імперії не підлягає сумніву. Давньогрецький історик, автор фундаментальної 40-томної «Загальної історії» Полібій, який прожив у Римі 16 років, підкреслив одну з особливостей давньоримської культури: «Римляни, виявляється, можуть краще за всякий інший народ змінити свої звички і запозичити корисне». Але в той же час римська культура не копіювала грецьку, вона розвивала, поглиблювала досягнуте, а також привносила власні національні риси — практицизм, дисциплінованість, дотримання суворої системи. Найбільші завойовники старовини — римляни, підкоряючи різні народи, вбирали їх культурні досягнення, але при цьому зберігали й свої «домашні» звичаї. Динамізм римської культури — така ж істотна її особливість, як і традиціоналізм. Взаємодія цих двох початків обумовила і її життєздатність, і величезну роль для подальшої культурної історії Європи, особливо Західної.