6. Әбу Әли ибн Синаның еңбегі
А) Дәрігерлік ғылым каноны
В) Құдіретті комедия
С) Үндістан
Д) Манас
Е) Құтадғу білік
7. 973 жылы Қият қаласында дүниеге келген
А) Әбу Әли ибн Сина
В) Әбу Райхан Бируни
С) Жүсіп Баласағұн
Д) Әлішер Науаи
Е) ӘЛ-Фараби
8.Түркістан (Ясы) қаласынан шыққан ғұлама «Диуани хикмет» еңбегін жазған
А) Әбу Әли ибн Сина
В) Әбу Райхан Бируни
С) Жүсіп Баласағұн
Д) Қожа Ахмет Ясауи
Е) ӘЛ-Фараби
9. Тәж-Махал кесенесі орналасқан ел
А) Қазақстан
В) Үндістан
С) Өзбекстан
Д) Ресей
Е) Тәжікстан
10.Пифагор теоремасын білген, синус және косинустар теоремасын ашқан
А) Әбу Әли ибн Сина
В) Әбу Райхан Бируни
С) Жүсіп Баласағұн
Д) Қожа Ахмет Ясауи
көмектесіңіздерші өтінемін берем

ответ:Протекторат Кромвеля — Англійська революція, що охоплює період з 1647 по 1660 роки. Правителем (лордом-протектором) Англії, Шотландії та Ірландії на початку цього періоду був Олівер Кромвель; після його смерті(1658) протягом року правив його син Річард.

Поразкою короля і його політичного оточення закінчилася перша громадянська війна. Карл І втік до своїх союзників шотландців, після декількох військових поразок королівської армії, але ті за значний грошовий викуп видали його парламенту. Основна боротьба розгорнулася між пресвітеріанами та індепендентами. інтереси великої торгово-фінансової буржуазії і верхів дворянства відстоювали пресвітеріани. За негайне закінчення революції за конституційну монархію, реформу церкви, примирення з королем. Індепенденти прихильниками енергійного ведення війни, більш радикальної церковної реформи, а також деяких політичних і соціальних реформ. Також вони підтримували торгову і промислову буржуазію, середнє дворянство(джентрі). І якщо в індепендентів бала підтримка армії на чолі з Кромвелемвеля, то в пресвітеріан була більшість у парламенті. В 1647 році індепенденти здобули перемогу над пресвітеріанами Довгого парламенту і створили в палаті общин індепендентську більшість. Весною 1648 року спочалася Друга громадянська війна. Армія Кромвеля придушила виступи, вступила в Лондон і підтримала організований Радою офіцерів розгон монархічно налаштованих членів парламенту.[1]

ІІ етап революції

26 січня 1649 року Карл I, король Англії, Шотландії та Ірландії, був засуджений до смерті і незабаром страчений за «кримінальні дії проти англійського парламенту і народу». 17 березня англійський парламент оголосив про скасування англійської монархії як «непотрібної, обтяжливої та небезпечної для блага народа», а 19 травня був прийнятий «Акт про оголошення Англії республікою», де проголошувалось, що країна керується парламентом і призначеними ним посадовими особами. Однак заколоти та війни, що пішли слідом за цим, значно підняли вплив військової верхівки на чолі з головнокомандувачем Олівером Кромвелем, які спирались на радикальних пуритан-індепендентів.

Відразу після страти короля в Англії почалися заворушення бідноти(дигери, левелери), жорстоко пригнічені Кромвелем. Одночасно піднявся заколот в Ірландії та Шотландії. До кінця 1649 Кромвель проводив жорстоке усмирення Ірландії, а потім прибув до Шотландії, де місцевий парламент оголосив королем принца Карла, сина страченого короля; шотландське просвітеріанство безкомпромісно протистояло як англіканам, так і індепендам. Кардинал Мазаріні від Франції і Вільгельм II Оранський від Голландії надали Карлу значну грошову та матеріальну до У 1650 році Карл висадився в Шотландії, але в двох запеклих боях — битві при Данбарі (1650) і битві при Вустері (1651) – кавалерія Кромвеля розгромила переважаючі сили противника. На цьому громадянська війна закінчилася, принц Карл втік до Франції.

16 грудня 1653 року новообраний парламент прийняв першу в історії Англії конституцію, що отримала назву «Знаряддя управління»(англ. The Instrument of Government). У ній вперше містилося твердження, пізніше включене до багатьох інших республіканських конституцій: «Народ, під владою Божої, є основою будь-якої істинної влади» (англ. The people are, under God, the original of all just power). Палата лордів скасовувалася. Конституція прямо оголосила Кромвеля довічним «лордом-протектором» (буквально: Верховним захисником) країни, фактично з королівськими повноваженнями.

Раніше титул лорда-протектора епізодично присвоювався англійським принцам, котрі виконували обов'язки регента у дитинстві, серйозної хвороби або тривалої відсутності монарха. Останнім носієм цього титулу до Кромвеля був Едуард Сеймур, що правив в період 1547-1549 від імені малолітнього Едуарда VI.

Був обраний новий парламент (вересень 1654 року) з 400 депутатів, який проіснував кілька місяців і в січні 1655 року за спробу скоротити повноваження протектора був розпущений. Новий парламент в 1657 році замінив першу конституцію на нову, яка була названа «Смиренною петицією». Парламент запропонував Кромвелю титул короля. Кромвель відкинув цю пропозицію, але погодився зробити свою владу спадковою. Формально Англія залишалася республікою. За новою конституцією Кромвель мав титул «Його Високість» (англ. His Highness), керував військовими діями і закордонними справами, призначав і звільняв державних чиновників, підписував закони, засновував титули лордів (які республіка не скасувала), мав право призначити свого наступника[2].

Объяснение:

Формирование концепции. Распад СССР стал важнейшим событи­ем международной жизни конца XX в., оказавшим огромное влияние на систему международных отношений. На смену биполярному миру, многолетнему противостоянию двух социальных систем должна была прийти иная организация международной жизни, отражавшая новое соотношение сил и соответствующая глобальным вызовам современ­ности.

В российском обществе осмысление посткоммунистических реа­лий проходило непросто, дискуссии о приоритетах внешней полити­ки были связаны как с оценкой состояния международных отноше­ний, так и с фундаментальными представлениями о путях будущего развития России. Некоторое время в общественном сознании царила эйфория. Политики ожидали, что радикальный поворот от конфрон­тации к сближению с западными странами автоматически изменит их отношение к России, мобилизует массированную политическую под­держку и экономическую В этих условиях ставка была сделана на ускоренную интеграцию в евро-атлантические структуры. В первой половине 90-х годов получила теоретическое обоснование и практи­ческое воплощение политика атлантизма. В основе атлантической внешнеполитической концепции лежали ориентация на западную модель развития, неконфронтационное видение современных между­народных отношений, отрицание примата силы в решении междуна­родных проблем, оптимизм в оценке развала СССР и в оценке меж­дународной ситуации. США, Западная Европа представлялись глав­ными союзниками и партнерами как на международной арене, так и в проведении демократических реформ в России.

На Западе ситуацию воспринимали иначе. Нашу страну считали проигравшей «холодную войну», не спешили устанавливать «страте­гическое партнерство» и тем более не видели Россию в качестве рав­ноправного союзника. Ей в лучшем случае отводилась роль младшего партнера, любое же проявление самостоятельности рассматривалось как рецидив советской «имперской» политики. Об игнорировании

интересов России свидетельствовало продвижение к ее границам НАТО, противодействие реинтеграционным тенденциям на постсо­ветском пространстве. Россия оставалась отгороженной от Запада ви­зовыми и таможенными барьерами, его рынки защищались высокими тарифами, квотами и другими регуляторами. Все это оказало отрезвля­ющее воздействие на российскую политическую элиту. Критическое отношение к атлантизму в среде политиков стало звучать все громче в середине — второй половине 1993 г.

В середине 90-х годов окрепло убеждение в том, что единствен­ным надежным ориентиром внешней политики должна стать твердая защита национальных интересов. Появился больший реализм в оцен­ке последствий распада СССР и ситуации в мире. Утверждаются пред­ставления о становлении много полярного мира, в котором абсолютно доминировать не ни одна, даже самая мощная держава. Ана­лиз реформ внутри России подводил к выводу о непродуктивности ко­пирования западного опыта без тщательного учета особенностей своей страны. Осознание геополитического и культурно-исторического свое­образия России возрождало интерес к идеям евразийства, которые также привлекались при обосновании внешнеполитической

Объяснение: