5. Установите последовательность событий: 1) Образование лагеря у горы Везувий 2) Поход на Сицилию 3) Поход на север Италии 4) Прорыв Римских укреплений на перешейке 5) Разгром Крассом отрядов Спартака 6) 6)Раскрытие заговора гладиаторов
Підіймаючи повстання проти польського панування Богдан Хмельницький розумів, що без до зовнішніх сил він не обійдеться, тож велика увага приділялася зовнішній політиці.
Першою дипломатичною перемогою гетьманського уряду був союз з кримськими татарами., але історія показала нам його ненадійність.
Гетьманській державі з власним адміністративним устроєм та державним апаратом потрібен був монарх, який зміг би забезпечити новосформованому суспільству законність і захист. Таким покровителем і захисником міг стати Турецький султан. Це, по суті, було дуже вигідним варіантом, оскільки прямого сусідства з Гетьманщиною не було, значить відкрито втручатися у внутрішні справи держави було не можливо, а авторитет турецького султана вплинув би на бажання поляків завоювати наші землі. Тож у 1651 році, після обміну посольствами, Оттоманська Порта формально прийняла своїми васалами гетьмана та Військо Запорізьке на таких же умовах, що й Молдову, Крим та Валахію. І все б нічого, але через ненависть українців до "бусурманів" та внутрішні зміни в самій Порті ця угода так і лишилась нездійсненною.
Значно популярнішим кандидатом на роль покровителя був єдиновірний російський цар. Хмельницький просив про до в ім'я православної віри ще на початку повстання, але навчений недавньою війною з Польщею, в якій московити зазнали величезних втрат, цар вирішив почекати, доки сторони виснажаться. Чекання те невідомо скільки б продовжилося, якби не погроза українців віддати перевагу оттоманському варіанту(1653 р.). Тоді Олексій Михайлович скликав Земський собор, на якому було вирішено, що "заради православної віри й святої церкви Божої государеві слід прийняти їх під свою високу руку.". Приймаючи це рішення московити сподівалися відібрати деякі захоплені Польщею землі і взагалі розширити свій вплив. На Переяславській раді гетьман та його оточення склали присягу російському цареві, і була та присяга не двосторонньою, як прийнято за польською традицією, бо "цар своїм холопам не присягає".
Вже наступного дня готується проект договору. За даними Москви, там було 23 статті. З цих 23 пунктів лишається 11, що й отримали назву Березневі статті.
Розміщення в Києві та інших українських містах московських залог та втручання царських чиновників у фінансові справи українців одразу занепокоїло козаків. Ворожнеча між союзниками розгорілася ще й в щойно завойованій Білорусі, де населення бажало присягати не царю, а гетьману. Ця ситуація ледь не дійшла до відкритої війни, і московитам знадобився деякий час, щоб витіснити козаків з цієї території.
Розуміючи ненадійність північного сусіда, з 1654 р. Богдан Хмельницький починає оминати царя в зовнішній політиці: були вислані посольства до Туреччини і до Кримського хана, але останній навіть прийняти його не захотів через те, що українці пішли на союз з росіянами – найбільшими ворогами Криму. В той же час, у вересні 1655р. Турецький султан присягає на вірність українцям.
У 1655 гетьман підписав військову конвенцію зі Швецією, готувався українсько-шведсько-угорський договір.
Останньою краплею, на мою думку, для Хмельницького стало те, що на російсько-польських переговорах у Вільнюсі було поділено Україну, а козацьку делегацію на переговори навіть не допустили. Гетьман звинуватив царя у зраді. Ця та інші невдачі (поразка українсько-семигородського походу, повстання козаків проти Хмельницького) підкосили здоров’я гетьмана, вересня 1657 року Хмельницький помирає.
Зовнішня політика Богдана Хмельницького була багатогранною, він сподівався здобути для своєї держави якнайкращі умови розвитку. Цей діяч відродив українську державність і це його головна заслуга.
От среднего течения Сырдарьи до низовьев Волги, по р.Иргиз, Урал, Эмба, Уил, в Приаралье до Южного Урала и Нижнего Поволжья
Янгикент (Новая Огузия) – на Сырдарье.
Огузы были вытеснены на Сырдарью карлуками из Западного Жетысу. Состояли в том числе из кангаро-печенежских племен индоевропейского и финно-угорского происхождения. М.Кащгари – 24 племени; аль Марвази – 12 племен. Огузы делились на 3 осн.группы племен и родов – бой, оба и кок. Они делились на уруги и аймаки.
Хан Али (кон Х – нач. ХIвв.) – ухудшение внутреннего положения в гос-ве, недовольство племен войнами и налогами, город Дженд захвачен сельджуками; Шахмалик – расцвет Огузского гос-ва
Глава гос-ва - Джабгу (ябгу); наследники джабгу – иналы, наставники иналов – атабеки. Хатун – жены правителей, принимали участие в управлении государством. Военная демократия. Сюбаши – военачальники, играли важную роль. Советники джабгу – коль еркины. Раз в год – Народное собрание. Усиление влияния аристократии – совет знати – канкаш. С расцветом государства верховная власть управления стала принадлежать великому и малому курултаям.
Джабгу поделил свои владения на 12 аймаков.
965г. – заключен военный союз с Киевской Русью против хазар. Внешняя политика – 2 цели. 1 – захватить богатые пастбища в Причерноморье и на Дону – войны с Хазарским каганатом. 2 – захват важнейших торговых путей через Поволжье, Мангистау и Устюрт. 985г. – князь Владимир в союзе с огузами совершил поход против волжских булгар в Поволжье.
1041г. – Шахмалик завоевал Хорезм. Повторное нападение сельджуков привело к поражению огузов. Огузы пали под ударами кыпчаков, которые вытеснили их с берегов Сырдарьи и Аральского моря.
Многолетние стычки и войны с сельджуками;
Внутренние противоречия;
Удар кыпчакских племен.
Кимакский каганат
Конец IX- начало XI вв.
Северо-восточный и Центральный Казахстан
Имакия (на Иртыше), вторая столица – Карантия (на побережье оз.Алаколь)
Проживали (по кит. летописям) в нач. VIIв. в сев-зап Монголии, в сер. VIIв. откочевали к северу от Алтайских гор и в Прииртышье. Гардизи – в состав входили 7 племен ( эймуры, кимаки, азовы, ланиказы, татары, кыпчаки, баяндуры), среди них наиболее могущ-ны – кимаки и кыпчаки.
Хакан аль-Кимаки – кимакский каган, принявший в Х в. ислам.
Правитель – каган, титулы имак байгу или кимак джабгу носили вожди группы племен. Вождь одного племени носил титул шад-тутик. Высшие ступени власти – великий каган, малый каган, джабгу шад – занимали представители знати. Территория государства делилась на 11 уделов, которыми правили наместники кагана. За военную службу наместники получали от кагана новые земельные уделы.
(1е патр-феод гос-во)
766 – 840гг. – кимаки заняли территорию Западного Алтая. После распада в 840г. Уйгурского каганата произошло объединение кимакских племен.
IXв. – кимаки захватили часть земель огузов, в Х в. – город Жамлекес в Вовсточном Туркестане, совершали набеги на сибирских кыргызов. Со 2й пол. Хв. на кимакские земли стали часто нападать войска гос-ва Караханидов.
Усиление кыпчаков;
Столкновение между кочевым племенами в Средней Азии.
Підіймаючи повстання проти польського панування Богдан Хмельницький розумів, що без до зовнішніх сил він не обійдеться, тож велика увага приділялася зовнішній політиці.
Першою дипломатичною перемогою гетьманського уряду був союз з кримськими татарами., але історія показала нам його ненадійність.
Гетьманській державі з власним адміністративним устроєм та державним апаратом потрібен був монарх, який зміг би забезпечити новосформованому суспільству законність і захист. Таким покровителем і захисником міг стати Турецький султан. Це, по суті, було дуже вигідним варіантом, оскільки прямого сусідства з Гетьманщиною не було, значить відкрито втручатися у внутрішні справи держави було не можливо, а авторитет турецького султана вплинув би на бажання поляків завоювати наші землі. Тож у 1651 році, після обміну посольствами, Оттоманська Порта формально прийняла своїми васалами гетьмана та Військо Запорізьке на таких же умовах, що й Молдову, Крим та Валахію. І все б нічого, але через ненависть українців до "бусурманів" та внутрішні зміни в самій Порті ця угода так і лишилась нездійсненною.
Значно популярнішим кандидатом на роль покровителя був єдиновірний російський цар. Хмельницький просив про до в ім'я православної віри ще на початку повстання, але навчений недавньою війною з Польщею, в якій московити зазнали величезних втрат, цар вирішив почекати, доки сторони виснажаться. Чекання те невідомо скільки б продовжилося, якби не погроза українців віддати перевагу оттоманському варіанту(1653 р.). Тоді Олексій Михайлович скликав Земський собор, на якому було вирішено, що "заради православної віри й святої церкви Божої государеві слід прийняти їх під свою високу руку.". Приймаючи це рішення московити сподівалися відібрати деякі захоплені Польщею землі і взагалі розширити свій вплив. На Переяславській раді гетьман та його оточення склали присягу російському цареві, і була та присяга не двосторонньою, як прийнято за польською традицією, бо "цар своїм холопам не присягає".
Вже наступного дня готується проект договору. За даними Москви, там було 23 статті. З цих 23 пунктів лишається 11, що й отримали назву Березневі статті.
Розміщення в Києві та інших українських містах московських залог та втручання царських чиновників у фінансові справи українців одразу занепокоїло козаків. Ворожнеча між союзниками розгорілася ще й в щойно завойованій Білорусі, де населення бажало присягати не царю, а гетьману. Ця ситуація ледь не дійшла до відкритої війни, і московитам знадобився деякий час, щоб витіснити козаків з цієї території.
Розуміючи ненадійність північного сусіда, з 1654 р. Богдан Хмельницький починає оминати царя в зовнішній політиці: були вислані посольства до Туреччини і до Кримського хана, але останній навіть прийняти його не захотів через те, що українці пішли на союз з росіянами – найбільшими ворогами Криму. В той же час, у вересні 1655р. Турецький султан присягає на вірність українцям.
У 1655 гетьман підписав військову конвенцію зі Швецією, готувався українсько-шведсько-угорський договір.
Останньою краплею, на мою думку, для Хмельницького стало те, що на російсько-польських переговорах у Вільнюсі було поділено Україну, а козацьку делегацію на переговори навіть не допустили. Гетьман звинуватив царя у зраді. Ця та інші невдачі (поразка українсько-семигородського походу, повстання козаків проти Хмельницького) підкосили здоров’я гетьмана, вересня 1657 року Хмельницький помирає.
Зовнішня політика Богдана Хмельницького була багатогранною, він сподівався здобути для своєї держави якнайкращі умови розвитку. Цей діяч відродив українську державність і це його головна заслуга.
Огузское государство
Конец IX- начало XI вв.
От среднего течения Сырдарьи до низовьев Волги, по р.Иргиз, Урал, Эмба, Уил, в Приаралье до Южного Урала и Нижнего Поволжья
Янгикент (Новая Огузия) – на Сырдарье.
Огузы были вытеснены на Сырдарью карлуками из Западного Жетысу. Состояли в том числе из кангаро-печенежских племен индоевропейского и финно-угорского происхождения. М.Кащгари – 24 племени; аль Марвази – 12 племен. Огузы делились на 3 осн.группы племен и родов – бой, оба и кок. Они делились на уруги и аймаки.
Хан Али (кон Х – нач. ХIвв.) – ухудшение внутреннего положения в гос-ве, недовольство племен войнами и налогами, город Дженд захвачен сельджуками; Шахмалик – расцвет Огузского гос-ва
Глава гос-ва - Джабгу (ябгу); наследники джабгу – иналы, наставники иналов – атабеки. Хатун – жены правителей, принимали участие в управлении государством. Военная демократия. Сюбаши – военачальники, играли важную роль. Советники джабгу – коль еркины. Раз в год – Народное собрание. Усиление влияния аристократии – совет знати – канкаш. С расцветом государства верховная власть управления стала принадлежать великому и малому курултаям.
Джабгу поделил свои владения на 12 аймаков.
965г. – заключен военный союз с Киевской Русью против хазар. Внешняя политика – 2 цели. 1 – захватить богатые пастбища в Причерноморье и на Дону – войны с Хазарским каганатом. 2 – захват важнейших торговых путей через Поволжье, Мангистау и Устюрт. 985г. – князь Владимир в союзе с огузами совершил поход против волжских булгар в Поволжье.
1041г. – Шахмалик завоевал Хорезм. Повторное нападение сельджуков привело к поражению огузов. Огузы пали под ударами кыпчаков, которые вытеснили их с берегов Сырдарьи и Аральского моря.
Многолетние стычки и войны с сельджуками;
Внутренние противоречия;
Удар кыпчакских племен.
Кимакский каганат
Конец IX- начало XI вв.
Северо-восточный и Центральный Казахстан
Имакия (на Иртыше), вторая столица – Карантия (на побережье оз.Алаколь)
Проживали (по кит. летописям) в нач. VIIв. в сев-зап Монголии, в сер. VIIв. откочевали к северу от Алтайских гор и в Прииртышье. Гардизи – в состав входили 7 племен ( эймуры, кимаки, азовы, ланиказы, татары, кыпчаки, баяндуры), среди них наиболее могущ-ны – кимаки и кыпчаки.
Хакан аль-Кимаки – кимакский каган, принявший в Х в. ислам.
Правитель – каган, титулы имак байгу или кимак джабгу носили вожди группы племен. Вождь одного племени носил титул шад-тутик. Высшие ступени власти – великий каган, малый каган, джабгу шад – занимали представители знати. Территория государства делилась на 11 уделов, которыми правили наместники кагана. За военную службу наместники получали от кагана новые земельные уделы.
(1е патр-феод гос-во)
766 – 840гг. – кимаки заняли территорию Западного Алтая. После распада в 840г. Уйгурского каганата произошло объединение кимакских племен.
IXв. – кимаки захватили часть земель огузов, в Х в. – город Жамлекес в Вовсточном Туркестане, совершали набеги на сибирских кыргызов. Со 2й пол. Хв. на кимакские земли стали часто нападать войска гос-ва Караханидов.
Усиление кыпчаков;
Столкновение между кочевым племенами в Средней Азии.
by prostoya0