Після гетьманування Івана Мазепи Правобережна Україна виявилась ізольованою від Гетьманщини. До цього спрямовувалась політика Росії і Польщі. Польські магнати, які переважно походили з давніх українських родів (Вишневецькі, Потоцькі, Чорторийські, Любомирські та інші), розширювали свої володіння і намагались захопити в свої руки управління всім життям країни. Протистояти цьому процесу не було кому. Українська знать і шляхта були переважно полонізовані,православна церква зосередилась на суто церковних справах, і тільки Греко-католицька Церква на західноукраїнських землях стала єдиним осередком українського життя.
Гайдамаччина – соціальний рух на Правобережжі у ХVІІІ столітті. Причина повстання полягає в тому, що народні маси, серед яких ще жили традиції козацької волі, не хотіли коритися владі панів і зі зброєю в руках виступали проти поневолення. Учасниками гайдамаччини були переважно незаможні селяни, наймані робітники, дрібна шляхта й нижче духовенство. Гайдамаки діяли невеликими загонами, застосовуючи тактику партизанської боротьби, несподівані напади і стрімкі рейди на панські маєтки. Перший вибух гайдамацького повстання стався в 1734 р., коли російська армія разом з козацькими полками увійшла на Правобережжя, щоб підтримати кандидатуру Августа ІІІ на польську корону. Влітку 1734 р. на престол у Польщі сів ставленик Росії Август ІІІ, і на прохання польських магнатів російське військо легко розбило повстанців. В 1750 р. гайдамацький рух спалахнув з новою силою, проте неспроможність створити цілісну організацію, а також відсутність плану дій спричинили поразку повстання.
Коліївщина – найвідоміший виступ гайдамаків 1768 року. Основною його силою було селянство. Це повстання спричинили декілька факторів:
По-перше, в південній Київщині, де зародилась Коліївщина, селяни довше користувались свободою від панських повинностей (ця територія була заселена пізніше від інших частин Правобережжя).
По-друге, панське господарство переживало складні часи перенесення збіжжевих ринків з-над Балтики до Чорного моря.
По-третє, значний вплив на селян мала близькість вільного Запоріжжя.
По-четверте, на півдні Київщини загострилися релігійнісуперечності.
На оборону Православної Церкви стала російська царицяКатерина ІІ. Саме тоді польська шляхта, вороже настроєна до Росії, організувала конфедерацію в м. Барі (містечко на Вінниччині). В цей момент гайдамаки підняли повстання, розраховуючи на російську до Відомими гайдамацькими ватажками стали Максим Залізняк та Іван Гонта. Здобувши Умань, вони вчинили жорстоку різанину панів, євреїв, католицького духовенства. Гайдамацький рух набрав великих розмірів, але зорганізувати повстанців в одну армію не пощастило. З іншого боку, Росія не виправдала надій. Генерал Кречетніков, йдучи на до повстанцям, спочатку ніби виявляв прихильність до них, але потім за завданням Катерини ІІ наказав заарештувати ватажків і віддати їх польському судові. Гонту було піддано тортурам і покарано смертю, а Залізняка заслано в Сибір.
Причинами поразки було те, що царизм вів двозначну політику щодо соціальних рухів на Правобережжі. З одного боку, він бачив у гайдамацькому русі процес дестабілізації та ослаблення Польщі, з іншого – боявся, щоб народний виступ не перекинувся на Лівобережну Україну. Коліївщина (від слів «кіл», «колоти», «колій») була стихійним і погано організованим повстанням. Але об’єктивно вона сприяла возз’єднанню Правобережної України з Лівобережною, що відбулося в кінці XVIII ст. Гайдамацький рух мав великий вплив на піднесення національно-визвольного руху в Галичині.
Опришківство – визвольний рух у Галичині, який розпочався вже у ХVІ столітті і був викликаний посиленням експлуатаціїселянства й національного гніту. Опришки використовували методи партизанської боротьби, діяли невеликими загонами, користувалися масовою підтримкою населення. Найбільшого розмаху опришківський рух набрав у 30-ті – 40-ві роки ХVІІІ ст. під проводом Олекси Довбуша (загинув 1745 р.). Згодом опришківський рух очолювали І. Бойчук, В. Баюрак, П. Орфенюк.
Отже, опришківство було невід’ємною течією національно-визвольного руху всього народу, підточувало підвалини кріпосницького ладу, мало антипольське, антишляхетське спрямування.
Основные задачи внутренней политики Василия шуйского: 1. Сохранение престола в собственных руках 2. Подавление народных восстаний 3. Искоренение самозванцев
Внешней политики: 1. Пресечение иностранной интервенции 2. Пресечение притязаний иностранных правителей на престол Внутренняя: В 1606 году в народе начали ходить слухи о том, что ЛжеДмитрий I, так горячо любимый в народе, на самом деле не был убит. Посему появившийся ЛжеДмитрий II, выдававший себя за Григория Отрепьева, пользовался значительной популярностью. Все это создавало нестабильное положение для действующего царя - Василия Шуйского. В этом же, 1606 году, происходит восстание под руководством Болотникова (первая гражданская война в истории), главной целью которого было свержение Шуйского. На борьбу с восставшими царь выслал войска, но эти войска были не остановить восставших и потерпели ряд поражений (под Кромами, под Ельцом, под Калугой). В целом, ход событий для восставших шел удачно. Но во время осады Москвы рязанские рати перешли на сторону Шуйского, что означало перевес сил в пользу царя. К 1607 году восстание было подавлено. Однако, в 1607 году активные позиции начал занимать ЛжеДмитрий II, он концентрирует все свои силы в Тушино. Страна делится на два противоборствующих лагеря. Для борьбы с ЛжеДмитрием II, Шуйский, в свою очередь, нанимает шведскую наемную армию, события по-началу идут хорошо, но после того, как в казне кончаются средства на наемную армию, шведские войска начинают грабить территории страны на северо-западе. К концу 1608 года из под контроля Шуйского вышли многие регионы. Внешняя политика: Сотрудничество со шведами вызывает, в свою очередь, открытую польскую интервенцию. Уже в 1609 году происходит осада Смоленска, самой мощной крепости России. В 1610 году прекращает свое существование правительство Василия, его с позором пленили и увезли в Польшу.
Гайдамаччина – соціальний рух на Правобережжі у ХVІІІ столітті. Причина повстання полягає в тому, що народні маси, серед яких ще жили традиції козацької волі, не хотіли коритися владі панів і зі зброєю в руках виступали проти поневолення. Учасниками гайдамаччини були переважно незаможні селяни, наймані робітники, дрібна шляхта й нижче духовенство. Гайдамаки діяли невеликими загонами, застосовуючи тактику партизанської боротьби, несподівані напади і стрімкі рейди на панські маєтки. Перший вибух гайдамацького повстання стався в 1734 р., коли російська армія разом з козацькими полками увійшла на Правобережжя, щоб підтримати кандидатуру Августа ІІІ на польську корону. Влітку 1734 р. на престол у Польщі сів ставленик Росії Август ІІІ, і на прохання польських магнатів російське військо легко розбило повстанців. В 1750 р. гайдамацький рух спалахнув з новою силою, проте неспроможність створити цілісну організацію, а також відсутність плану дій спричинили поразку повстання.
Коліївщина – найвідоміший виступ гайдамаків 1768 року. Основною його силою було селянство. Це повстання спричинили декілька факторів:
По-перше, в південній Київщині, де зародилась Коліївщина, селяни довше користувались свободою від панських повинностей (ця територія була заселена пізніше від інших частин Правобережжя).
По-друге, панське господарство переживало складні часи перенесення збіжжевих ринків з-над Балтики до Чорного моря.
По-третє, значний вплив на селян мала близькість вільного Запоріжжя.
По-четверте, на півдні Київщини загострилися релігійнісуперечності.
На оборону Православної Церкви стала російська царицяКатерина ІІ. Саме тоді польська шляхта, вороже настроєна до Росії, організувала конфедерацію в м. Барі (містечко на Вінниччині). В цей момент гайдамаки підняли повстання, розраховуючи на російську до Відомими гайдамацькими ватажками стали Максим Залізняк та Іван Гонта. Здобувши Умань, вони вчинили жорстоку різанину панів, євреїв, католицького духовенства. Гайдамацький рух набрав великих розмірів, але зорганізувати повстанців в одну армію не пощастило. З іншого боку, Росія не виправдала надій. Генерал Кречетніков, йдучи на до повстанцям, спочатку ніби виявляв прихильність до них, але потім за завданням Катерини ІІ наказав заарештувати ватажків і віддати їх польському судові. Гонту було піддано тортурам і покарано смертю, а Залізняка заслано в Сибір.
Причинами поразки було те, що царизм вів двозначну політику щодо соціальних рухів на Правобережжі. З одного боку, він бачив у гайдамацькому русі процес дестабілізації та ослаблення Польщі, з іншого – боявся, щоб народний виступ не перекинувся на Лівобережну Україну. Коліївщина (від слів «кіл», «колоти», «колій») була стихійним і погано організованим повстанням. Але об’єктивно вона сприяла возз’єднанню Правобережної України з Лівобережною, що відбулося в кінці XVIII ст. Гайдамацький рух мав великий вплив на піднесення національно-визвольного руху в Галичині.
Опришківство – визвольний рух у Галичині, який розпочався вже у ХVІ столітті і був викликаний посиленням експлуатаціїселянства й національного гніту. Опришки використовували методи партизанської боротьби, діяли невеликими загонами, користувалися масовою підтримкою населення. Найбільшого розмаху опришківський рух набрав у 30-ті – 40-ві роки ХVІІІ ст. під проводом Олекси Довбуша (загинув 1745 р.). Згодом опришківський рух очолювали І. Бойчук, В. Баюрак, П. Орфенюк.
Отже, опришківство було невід’ємною течією національно-визвольного руху всього народу, підточувало підвалини кріпосницького ладу, мало антипольське, антишляхетське спрямування.
1. Сохранение престола в собственных руках
2. Подавление народных восстаний
3. Искоренение самозванцев
Внешней политики:
1. Пресечение иностранной интервенции
2. Пресечение притязаний иностранных правителей на престол Внутренняя: В 1606 году в народе начали ходить слухи о том, что ЛжеДмитрий I, так горячо любимый в народе, на самом деле не был убит. Посему появившийся ЛжеДмитрий II, выдававший себя за Григория Отрепьева, пользовался значительной популярностью. Все это создавало нестабильное положение для действующего царя - Василия Шуйского. В этом же, 1606 году, происходит восстание под руководством Болотникова (первая гражданская война в истории), главной целью которого было свержение Шуйского. На борьбу с восставшими царь выслал войска, но эти войска были не остановить восставших и потерпели ряд поражений (под Кромами, под Ельцом, под Калугой). В целом, ход событий для восставших шел удачно. Но во время осады Москвы рязанские рати перешли на сторону Шуйского, что означало перевес сил в пользу царя. К 1607 году восстание было подавлено. Однако, в 1607 году активные позиции начал занимать ЛжеДмитрий II, он концентрирует все свои силы в Тушино. Страна делится на два противоборствующих лагеря. Для борьбы с ЛжеДмитрием II, Шуйский, в свою очередь, нанимает шведскую наемную армию, события по-началу идут хорошо, но после того, как в казне кончаются средства на наемную армию, шведские войска начинают грабить территории страны на северо-западе. К концу 1608 года из под контроля Шуйского вышли многие регионы. Внешняя политика: Сотрудничество со шведами вызывает, в свою очередь, открытую польскую интервенцию. Уже в 1609 году происходит осада Смоленска, самой мощной крепости России. В 1610 году прекращает свое существование правительство Василия, его с позором пленили и увезли в Польшу.