1801г - Грузия (окончательно) 1803г - Мегрелия1804г - Гаджинское ханство 1805г - Карабахское, Ширванское и Шекинское ханства 1806г - о. Сахалин, Бакинское и Кубинское ханства, Молдавия и Валахия 1809г. - Финляндия, Аландские о-ва 1810г - Гурийское княжество, Абхазия 1811г - Кюринское ханство 1812г. - Бессарабия 1815г - часть герцогства Варшавского 1828г. - Эриванское и Нахичеванское ханства 1829г. - устье Дуная, вост. побережье Чёрного моря, крепоси Ахалцых и Ахалкалаки на Кавказе 1864г - Чечня, горный Дагестан, Северо-зап. Кавказ 1885г - Средняя Азия вот эти территории присоединили, а какие зи них мы потом потеряли?
Римський патронат – інститут, який з’явився за часів Римської республіки (509 р. до н. е.), і продовжував своє існування аж до занепаду Римської імперії. Але хоч би якої з цих думок ми не трималися, у всякому разі ми повинні визнати, що відносини між патронами і клієнтами були побудовані за аналогією з родинними відносинами. Клієнт, обравши собі патрона з числа кровних римських громадян (патриціїв), приписувався до його роду, прилучався до родинного культу і отримував право називатися родинним ім’ям патрона [1, c. 175]. Він вважався як би усиновленим патроном.
Його ставлення до патрона були не тільки подібні спорідненим, але вважалися навіть священними, так як родичі не завжди брали участь у родовому культі, а клієнт приймався в рід тільки за умови участі у обрядах. Ні клієнт, ні патрон не могли позиватися один з одним, ні свідчити один проти іншого. Клієнт зобов’язаний був ставитися до патрона з повагою, надавати йому послуги, обдаровувати його дочок приданим, сплачувати за нього і за його дітей викуп у випадку, якщо вони потрапили в полон до ворога, брати участь своїм майном в платежі боргів патрона або покритті витрат при відправленні громадської служби і т. д. Зв’язок клієнта з патроном вважався постійним і навіть спадковим, і якщо клієнт помирав бездітним, то його майно переходило до патрона. Натомість патрон повинен був всіляко сприяти клієнту і, між іншим, захищати його інтереси перед судом подібно до того, як захищав би інтереси своїх родичів[3, c. 167-168].
1803г - Мегрелия1804г - Гаджинское ханство
1805г - Карабахское, Ширванское и Шекинское ханства
1806г - о. Сахалин, Бакинское и Кубинское ханства, Молдавия и Валахия
1809г. - Финляндия, Аландские о-ва
1810г - Гурийское княжество, Абхазия
1811г - Кюринское ханство
1812г. - Бессарабия
1815г - часть герцогства Варшавского
1828г. - Эриванское и Нахичеванское ханства
1829г. - устье Дуная, вост. побережье Чёрного моря, крепоси Ахалцых и Ахалкалаки на Кавказе
1864г - Чечня, горный Дагестан, Северо-зап. Кавказ
1885г - Средняя Азия
вот эти территории присоединили, а какие зи них мы потом потеряли?
Відповідь:
надіюсь до Пояснення:
Римський патронат – інститут, який з’явився за часів Римської республіки (509 р. до н. е.), і продовжував своє існування аж до занепаду Римської імперії. Але хоч би якої з цих думок ми не трималися, у всякому разі ми повинні визнати, що відносини між патронами і клієнтами були побудовані за аналогією з родинними відносинами. Клієнт, обравши собі патрона з числа кровних римських громадян (патриціїв), приписувався до його роду, прилучався до родинного культу і отримував право називатися родинним ім’ям патрона [1, c. 175]. Він вважався як би усиновленим патроном.
Його ставлення до патрона були не тільки подібні спорідненим, але вважалися навіть священними, так як родичі не завжди брали участь у родовому культі, а клієнт приймався в рід тільки за умови участі у обрядах. Ні клієнт, ні патрон не могли позиватися один з одним, ні свідчити один проти іншого. Клієнт зобов’язаний був ставитися до патрона з повагою, надавати йому послуги, обдаровувати його дочок приданим, сплачувати за нього і за його дітей викуп у випадку, якщо вони потрапили в полон до ворога, брати участь своїм майном в платежі боргів патрона або покритті витрат при відправленні громадської служби і т. д. Зв’язок клієнта з патроном вважався постійним і навіть спадковим, і якщо клієнт помирав бездітним, то його майно переходило до патрона. Натомість патрон повинен був всіляко сприяти клієнту і, між іншим, захищати його інтереси перед судом подібно до того, як захищав би інтереси своїх родичів[3, c. 167-168].