5. доберіть факти, що конкретизують кожен з напрямків державної політики великого кня- зя київського ярослава володимировича. поясніть, чому нащадки назвали ярослава мудрим.
1147 год официально считается годом основания будущей столицы страны – Москвы. Формально городок Москва не был основан Юрием Долгоруким и появился на свет несколько раньше, однако правильно связывать образование Москвы именно с именем Юрия Долгорукого и правильно считать датой основания именно 1147 год. Юрий Долгорукий вообще вел широкое градостроительство, что почитается как заслуга любого правителя со времен Древней Руси по наши дни. Достоверно известно, что Юрий основал по своему прямому указанию города Юрьев-Польский, Дмитров, Звенигород, перенес на новое место Переяславль-Залесский. Кроме того, во времена Долгорукого были основаны еще около десятка других городков.
Укрепляя свой удел, Юрий Долгорукий на протяжении всей жизни строил по Северо–Восточной Руси города–крепости: Кснятин, Москву, Юрьев–Польский, Переяславль–Залесский, Кострому, Дмитров, Звенигород, Городец… Им же были основаны церкви и монастыри, в частности Георгиевский монастырь во Владимире-на-Клязьме, Борисоглебский монастырь на берегах Нерли, церковь Богоматери и церковь в Суздале, церковь святого Георгия во Владимире, церковь святого Георгия в Юрьеве, церковь в Переяславле–Залесском.
Объяснение:
Переславль-Залесский - старинный русский город, находящийся в самом центре России, в 140 км. от Москвы. Это второй после Сергиева Посада туристический пункт Золотого кольца на федеральной трассе Москва-Холмогоры, ведущей от столицы к Белому морю. Переславль и его окрестности хранят множество замечательных памятников старины XII-XIX веков и "мест памяти", связанных с важными историческими событиями и известными личностями.Переславль-Залесский - ровесник Москвы. Он был основан князем Юрием Долгоруким 1152году в Залесье - местност
Захисників режиму царського самодержавства зовсім не бентежила наявність мільйонів неписьменних в країні, оскільки вони вважали, що освіта породжує небажане для властей вільнодумство. В 1910 р. на Україні рівень письменності населення був нижчим середнього для всієї Європейської частини Російської імперії показника - 30%.
На 1000 чоловік населення в початкових, неповних середніх і середніх школах тут навчалося всього 67 учнів. Навіть початкову освіту вдавалося здобути лише незначній частині дітей трудящих. У Київському учбовому окрузі, до складу якого входили п'ять губерній, відвідувало школу лише 10 % дітей шкільного віку. Не кращим було становище і в інших учбових округах.
В 1914-1915 рр. на території України, що входила до складу Російської імперії, налічувалося всього 452 середні школи, в яких навчалось 140 тис. учнів, та 19 вищих навчальних закладів, в яких навчалося 26,7 тис. студентів.
Не кращим було становище народної освіти й на українських землях, що входили до складу Австро-Угорської імперії. Тут рівень її розвитку був набагато нижчим ніж в інших провінціях країни. На початку XX ст. з 6240 сіл Галичини 2214 не мали початкових, а 981- будь-яких шкіл. Середніх шкіл на всю Галичину налічувалося 49, і лише в чотирьох із них навчання велося українською мовою. На Буковині існувала лише одна українська гімназія. В Закарпатті ж навіть у початкових школах навчання велося угорською мовою.
На всій території України не було жодного вищого навчального закладу з українською мовою викладання, жодної української школи, що перебувала б на державному утриманні. Подібна політика царизму щодо української мови, як мови навчання, переслідувала далекосяжні цілі - душити розвиток української прогресивної культури в самому зародку. Навіть після скасування у буремні дні революції 1905-1907 рр. заборонних указів 1863, 1876, 1881 рр. щодо видання книг, показу театральних вистав та проведення інших культурно-освітніх заходів українською мовою, царизм так і не дав дозволу на запровадження навчання в школах України рідною мовою.
Характеризуючи згубну політику царизму щодо народної освіти на основі узагальнення власних вражень, добутих протягом багаторічного періоду вчителювання у селах України, письменник-демократ С. Васильченко писав у 1911 р. на сторінках київського педагогічного журналу «Світло»: «Школа з нерідною мовою, з чужими по духу вчителями тільки по великій незрозумілості може зватися народною. Сумною і самотньою будівлею стоїть вона серед рідних сіл; круг неї шумить своє життя, народна пісня, мова, народний гумор б'ються у вікна, в двері, в щілини до неї, але в школу не хочуть пустити їх. Немає місця в їй живій мові.
1147 год официально считается годом основания будущей столицы страны – Москвы. Формально городок Москва не был основан Юрием Долгоруким и появился на свет несколько раньше, однако правильно связывать образование Москвы именно с именем Юрия Долгорукого и правильно считать датой основания именно 1147 год. Юрий Долгорукий вообще вел широкое градостроительство, что почитается как заслуга любого правителя со времен Древней Руси по наши дни. Достоверно известно, что Юрий основал по своему прямому указанию города Юрьев-Польский, Дмитров, Звенигород, перенес на новое место Переяславль-Залесский. Кроме того, во времена Долгорукого были основаны еще около десятка других городков.
Укрепляя свой удел, Юрий Долгорукий на протяжении всей жизни строил по Северо–Восточной Руси города–крепости: Кснятин, Москву, Юрьев–Польский, Переяславль–Залесский, Кострому, Дмитров, Звенигород, Городец… Им же были основаны церкви и монастыри, в частности Георгиевский монастырь во Владимире-на-Клязьме, Борисоглебский монастырь на берегах Нерли, церковь Богоматери и церковь в Суздале, церковь святого Георгия во Владимире, церковь святого Георгия в Юрьеве, церковь в Переяславле–Залесском.
Объяснение:
Переславль-Залесский - старинный русский город, находящийся в самом центре России, в 140 км. от Москвы. Это второй после Сергиева Посада туристический пункт Золотого кольца на федеральной трассе Москва-Холмогоры, ведущей от столицы к Белому морю. Переславль и его окрестности хранят множество замечательных памятников старины XII-XIX веков и "мест памяти", связанных с важными историческими событиями и известными личностями.Переславль-Залесский - ровесник Москвы. Он был основан князем Юрием Долгоруким 1152году в Залесье - местност
Объяснение:
Захисників режиму царського самодержавства зовсім не бентежила наявність мільйонів неписьменних в країні, оскільки вони вважали, що освіта породжує небажане для властей вільнодумство. В 1910 р. на Україні рівень письменності населення був нижчим середнього для всієї Європейської частини Російської імперії показника - 30%.
На 1000 чоловік населення в початкових, неповних середніх і середніх школах тут навчалося всього 67 учнів. Навіть початкову освіту вдавалося здобути лише незначній частині дітей трудящих. У Київському учбовому окрузі, до складу якого входили п'ять губерній, відвідувало школу лише 10 % дітей шкільного віку. Не кращим було становище і в інших учбових округах.
В 1914-1915 рр. на території України, що входила до складу Російської імперії, налічувалося всього 452 середні школи, в яких навчалось 140 тис. учнів, та 19 вищих навчальних закладів, в яких навчалося 26,7 тис. студентів.
Не кращим було становище народної освіти й на українських землях, що входили до складу Австро-Угорської імперії. Тут рівень її розвитку був набагато нижчим ніж в інших провінціях країни. На початку XX ст. з 6240 сіл Галичини 2214 не мали початкових, а 981- будь-яких шкіл. Середніх шкіл на всю Галичину налічувалося 49, і лише в чотирьох із них навчання велося українською мовою. На Буковині існувала лише одна українська гімназія. В Закарпатті ж навіть у початкових школах навчання велося угорською мовою.
На всій території України не було жодного вищого навчального закладу з українською мовою викладання, жодної української школи, що перебувала б на державному утриманні. Подібна політика царизму щодо української мови, як мови навчання, переслідувала далекосяжні цілі - душити розвиток української прогресивної культури в самому зародку. Навіть після скасування у буремні дні революції 1905-1907 рр. заборонних указів 1863, 1876, 1881 рр. щодо видання книг, показу театральних вистав та проведення інших культурно-освітніх заходів українською мовою, царизм так і не дав дозволу на запровадження навчання в школах України рідною мовою.
Характеризуючи згубну політику царизму щодо народної освіти на основі узагальнення власних вражень, добутих протягом багаторічного періоду вчителювання у селах України, письменник-демократ С. Васильченко писав у 1911 р. на сторінках київського педагогічного журналу «Світло»: «Школа з нерідною мовою, з чужими по духу вчителями тільки по великій незрозумілості може зватися народною. Сумною і самотньою будівлею стоїть вона серед рідних сіл; круг неї шумить своє життя, народна пісня, мова, народний гумор б'ються у вікна, в двері, в щілини до неї, але в школу не хочуть пустити їх. Немає місця в їй живій мові.