3. Заполните сравнительную таблицу, запишите особенности Андроновской и Бегазы-Дандыбаевской культуры (хронология, характеристика культуры, артефакты).
Ганнібал (247—183 р.р. до н. е.), повне ім'я Ганнібал Барка, карфагенський полководець, вважається одним з найвеличніших полководців в історії. Батько Ганнібала Гамількар Барка командував карфагенськими військами під час Першої Пунічної війни. Його молодшими братами були Магон і Гасдрубал. Ганнібал жив у період найбільшого напруження на теренах Середземномор'я. У віці 9 років дав клятву довічно бути ворогом Риму. Ставши головнокомандувачем карфагенськими військами в Іспанії, розв'язав Другу Пунічну війну, атакувавши місто Сагунт. Одним з його найбільших досягнень став перехід з Іберійського півострова через Піренеї та Альпи в Італію. Протягом перших трьох років війни Ганнібалові вдалося здобути три великі перемоги в Італії — при Требії, Тразименському озері та Каннах у яких проявився талант Ганнібала як полководця. Ганнібал перебував на території Італії протягом 15 років, але римлянам вдалося переломити хід війни, перейшовши у наступ спочатку в Іспанії, а потім і в Африці. Викликаний владою на до Карфагену, Ганнібал зазнав поразки у битві при Замі.
Після війни, Ганнібал займався політичною діяльністю, зокрема займав посаду суфета, допоки у 196 р. до н. е. не був звинувачений в антиримській діяльності і змушений був відправитися у вигнання. У вигнанні Ганнібал служив радником при дворі Антіоха ІІІ і розробляв план війни проти Риму. У 190 р. до н. е. після поразки Антіоха ІІІ у битві при Магнезії знову був змушений тікати. Останній свій притулок Ганнібал знайшов у Віфінії, де у 183 р. до н. е. був зраджений місцевим правителем і не бажаючи здаватися римлянам, покінчив життя самогубством. Ганнібал вважається одним з найвеличніших військових стратегів в історії, а також стоїть в одному ряду з такими полководцями античності як Александр Македонський, Юлій Цезар та Пірр Епірський[2][3] .
Русско-польская война — вооружённый конфликт между Россией и Речью Посполитой, в ходе которого польско-литовские войска на два года (с 1610 по 1612) оккупировали Московский Кремль. В русскоязычной литературе часто именуется польско-литовской интервенцией или польско-шведской интервенцией. Одно из основных событий Смутного времени.
Польские магнаты вторгались в Россию первоначально под предлогом оказания Лжедмитрию I и Лжедмитрию II (в 1605 и 1607—1609 годах), а потом с прямо высказанной целью покорить Русское царство. Официально Речь Посполитая в лице короля Сигизмунда III вступила в войну после заключения царём Василием Шуйским союза с враждебным полякам Шведским королевством (см. Выборгский трактат 1609 года). Царское войско было разгромлено в Клушинском сражении, польско-литовское войско овладело Москвой, пленило Шуйского и попыталось посадить на его место королевича Владислава.
В 1612 году Второе народное ополчение освободило Москву от интервентов, однако война полыхала до 1618 года, когда польские и казацкие формирования разорили южные области русского государства и без успеха осаждали Москву. Война завершилась подписанием Деулинского перемирия, по которому к Речи Посполитой отошли Смоленская, Стародубская и Черниговская земли.
Ганнібал (247—183 р.р. до н. е.), повне ім'я Ганнібал Барка, карфагенський полководець, вважається одним з найвеличніших полководців в історії. Батько Ганнібала Гамількар Барка командував карфагенськими військами під час Першої Пунічної війни. Його молодшими братами були Магон і Гасдрубал. Ганнібал жив у період найбільшого напруження на теренах Середземномор'я. У віці 9 років дав клятву довічно бути ворогом Риму. Ставши головнокомандувачем карфагенськими військами в Іспанії, розв'язав Другу Пунічну війну, атакувавши місто Сагунт. Одним з його найбільших досягнень став перехід з Іберійського півострова через Піренеї та Альпи в Італію. Протягом перших трьох років війни Ганнібалові вдалося здобути три великі перемоги в Італії — при Требії, Тразименському озері та Каннах у яких проявився талант Ганнібала як полководця. Ганнібал перебував на території Італії протягом 15 років, але римлянам вдалося переломити хід війни, перейшовши у наступ спочатку в Іспанії, а потім і в Африці. Викликаний владою на до Карфагену, Ганнібал зазнав поразки у битві при Замі.
Після війни, Ганнібал займався політичною діяльністю, зокрема займав посаду суфета, допоки у 196 р. до н. е. не був звинувачений в антиримській діяльності і змушений був відправитися у вигнання. У вигнанні Ганнібал служив радником при дворі Антіоха ІІІ і розробляв план війни проти Риму. У 190 р. до н. е. після поразки Антіоха ІІІ у битві при Магнезії знову був змушений тікати. Останній свій притулок Ганнібал знайшов у Віфінії, де у 183 р. до н. е. був зраджений місцевим правителем і не бажаючи здаватися римлянам, покінчив життя самогубством. Ганнібал вважається одним з найвеличніших військових стратегів в історії, а також стоїть в одному ряду з такими полководцями античності як Александр Македонський, Юлій Цезар та Пірр Епірський[2][3] .
Объяснение:
Польские магнаты вторгались в Россию первоначально под предлогом оказания Лжедмитрию I и Лжедмитрию II (в 1605 и 1607—1609 годах), а потом с прямо высказанной целью покорить Русское царство. Официально Речь Посполитая в лице короля Сигизмунда III вступила в войну после заключения царём Василием Шуйским союза с враждебным полякам Шведским королевством (см. Выборгский трактат 1609 года). Царское войско было разгромлено в Клушинском сражении, польско-литовское войско овладело Москвой, пленило Шуйского и попыталось посадить на его место королевича Владислава.
В 1612 году Второе народное ополчение освободило Москву от интервентов, однако война полыхала до 1618 года, когда польские и казацкие формирования разорили южные области русского государства и без успеха осаждали Москву. Война завершилась подписанием Деулинского перемирия, по которому к Речи Посполитой отошли Смоленская, Стародубская и Черниговская земли.