К середине 17 века Османская империя отвоевала обширную территорию Месопотамии с Багдадом. Теперь в состав входили территории Северной Африки, Ближнего и Среднего Востока, Юго-Восточной Европы. Население выросло почти в 1,5 раза. Началась война турок с Венецианской республикой, завершившаяся захватом ими Крита. Османы вели активную подготовку к наступлению на страны Центральной Европы. В Трансильвании, Молдавии и Валахии собирались военные силы для войны с Австрией. В 1663 турки вторглись в венгерские земли. В 1669 гетман Правобережной Украины принял подданство турецкого султана. Речь Посполитая стала отвоевывать земли Правобережной Украины, вызвав ответную реакцию турецкого султана. В 1672 началась война. В 1676 русские войска, укрепляя свое положение на Украине, захватили Чигирин и вынудили гетмана сложить власть. Через 2 года удалось отвоевать Чигирин. Турецкий султан заключил с Россией мирный договор в Бахчисарае в 1681 году. Это было большой дипломатической победой для России. В 1682 году Турция объявила войну Священной Римской империи. Летом 1683 осадили фактическую столицу империи - Вену. Турецкая армия была разбита. Война с Османской империей воспринималась в Европе как война религиозная. В 1684 году для окончательного изгнания турок из Европы была создана Священная лига. Главная задача - нанесение туркам военных поражений в Северном Причерноморье, на морских просторах. Для этого необходимо было привлечь Россию. В 1686 году был заключен "Вечный мир" между Россией и Речью Посполитой. Это позволило австрийским и польским войскам активизироваться в борьбе с Турцией. В 1688 году австрийцы освободили Белград. В 1689 заняли всю территорию Сербии. В это же время венецианцы освободили Пелопоннес и Афины. Походы русских войск отвлекли большие силы турок от войны на Балканах и имели большое значение. Франция не хотела допустить укрепление позиций австрийцев в Европе. На протяжении всего XVII века борьбу за влияние в Европе
в 30-е роки в умовах сталінського режиму творча інтелігенція зазнала репресій. найбільш характерними були звинувачення в буржуазному націоналізмі, антирадянізмі і тероризмі. жертвами репресій стали письменники і представники художньої інтелігенції: м. зеров, л. курбас і багато інших. всього в сталінський період було репресовано близько 500 українських літераторів. але навіть у цих умовах розвиток української літератури не перервався. в першу чергу це пов'язано з творчістю п. тичини, ю. яновського, і. микитенка, м. рильського.
розвиток живопису в україні в післяреволюційні роки відбувався в боротьбі художніх течій і напрямків. поряд з тими, хто стояв на позиціях традиційного реалізму, творили прихильники футуризму, формалізму (наприклад, розпису в. єрмілова харківського партійного клубу). крім масових агітаційних форм образотворчого мистецтва, помітного прогресу домоглися станкова графіка та живопис. в області станкової графіки працювали м. жук, і. падалка, в. заузе. у живописі найбільш відомими були полотна к. костанді, ф. кричевського, а. мурашко, м.самокиша. г. нарбут оформив перші українські радянські книги та журнали «мистецтво», «зорі», «сонцетруда». у західній україні в перші післяреволюційні роки працювали такі художники, як і. трут, а. монастирський, і. курплас.
визначилися групи, що розвивали традиції українських і російських передвижників. художники, які увійшли до «асоціації революційного мистецтва україни», розвиваючи національні традиції, використовували форми візантійського і староукраїнської живопису. на західноєвропейські зразки орієнтувалися художники, що входили в "об'єднання сучасних художників україни". на всеукраїнських художніх виставках експонувалися кращі твори о. шовкуненка (цикл «одеський суднобудівний завод»), ф. кричевського (»мати«,» довбуш"), в. коровчинського (»селяни"). однак чітко визначилася тенденція верховенства історико-революційної тематики. натюрморт, пейзаж, портрет - ці жанри відсувалися на другий план тому, що вони ніби не несли класової навантаження. у 20-х роках, крім української академії мистецтва, в харкові і одесі була організована ціла мережа державних художніх музеїв.
українська скульптура в період між жовтневою революцією і великою вітчизняною війною також випробувала на собі сильний вплив ідеології культу особистості. практично в кожному місті, міському селищі були поставлені пам'ятники в. леніну. у конкурсах на проект пам'ятника т. шевченку взяли участь скульптори різних регіонів срср. переміг м. манізер, пам'ятник якого в 1935 р. встановлено в харкові, він-автор пам'ятників т. шевченка в києві та каневі. у донбасі добре відомий пам'ятник артему і. кавалерідзе, встановлений у слов'яногорську.
архітектура, яку називають музикою, застиглою в камені, в 20-30-і роки пройшла досить складний шлях розвитку. головні якості архітектури - це користь, міцність, краса (функціональне, конструктивне, естетичне). у цей період робилися спроби абсолютизувати одне з них, що знижувало рівень архітектурних творів в цілому. в українській архітектурі помітний слід залишили такі напрями, як раціоналізм - це прагнення знайти раціональні начала в образному аспекті архітектури, максимально освоїти досягнення сучасної науки і техніки; конструктивізм - спроба створити життєвий простір за нової техніки, її логічних доцільних конструкцій, а також естетичних якостей таких матеріалів, як метал, дерево, скло. у практиці конструктивізму були частково реалізовані гасла виробничого мистецтва. прикладом раціоналізму є будівля головпоштамту у харкові, що знаходиться там же на площі незалежності комплекс адміністративних будівель («держпром») фахівці відносять як до раціоналізму, так і до конструктивізму, оскільки ці течії досить близькі. українське бароко було значною мірою витіснено, хоча окремі будівлі в цьому стилі ще будувалися (сільськогосподарська академія в києві). найширше поширення набув неокласицизм, який повинен був відображати стабільність режиму, неколебимість влади партії (найбільш відомим будівлею, побудованому в стилі неокласицизму є будівля верховної ради в києві архітектора в. заболотного).
К середине 17 века Османская империя отвоевала обширную территорию Месопотамии с Багдадом. Теперь в состав входили территории Северной Африки, Ближнего и Среднего Востока, Юго-Восточной Европы. Население выросло почти в 1,5 раза. Началась война турок с Венецианской республикой, завершившаяся захватом ими Крита. Османы вели активную подготовку к наступлению на страны Центральной Европы. В Трансильвании, Молдавии и Валахии собирались военные силы для войны с Австрией. В 1663 турки вторглись в венгерские земли. В 1669 гетман Правобережной Украины принял подданство турецкого султана. Речь Посполитая стала отвоевывать земли Правобережной Украины, вызвав ответную реакцию турецкого султана. В 1672 началась война. В 1676 русские войска, укрепляя свое положение на Украине, захватили Чигирин и вынудили гетмана сложить власть. Через 2 года удалось отвоевать Чигирин. Турецкий султан заключил с Россией мирный договор в Бахчисарае в 1681 году. Это было большой дипломатической победой для России. В 1682 году Турция объявила войну Священной Римской империи. Летом 1683 осадили фактическую столицу империи - Вену. Турецкая армия была разбита. Война с Османской империей воспринималась в Европе как война религиозная. В 1684 году для окончательного изгнания турок из Европы была создана Священная лига. Главная задача - нанесение туркам военных поражений в Северном Причерноморье, на морских просторах. Для этого необходимо было привлечь Россию. В 1686 году был заключен "Вечный мир" между Россией и Речью Посполитой. Это позволило австрийским и польским войскам активизироваться в борьбе с Турцией. В 1688 году австрийцы освободили Белград. В 1689 заняли всю территорию Сербии. В это же время венецианцы освободили Пелопоннес и Афины. Походы русских войск отвлекли большие силы турок от войны на Балканах и имели большое значение. Франция не хотела допустить укрепление позиций австрийцев в Европе. На протяжении всего XVII века борьбу за влияние в Европе
Сейчас задают
в 30-е роки в умовах сталінського режиму творча інтелігенція зазнала репресій. найбільш характерними були звинувачення в буржуазному націоналізмі, антирадянізмі і тероризмі. жертвами репресій стали письменники і представники художньої інтелігенції: м. зеров, л. курбас і багато інших. всього в сталінський період було репресовано близько 500 українських літераторів. але навіть у цих умовах розвиток української літератури не перервався. в першу чергу це пов'язано з творчістю п. тичини, ю. яновського, і. микитенка, м. рильського.
розвиток живопису в україні в післяреволюційні роки відбувався в боротьбі художніх течій і напрямків. поряд з тими, хто стояв на позиціях традиційного реалізму, творили прихильники футуризму, формалізму (наприклад, розпису в. єрмілова харківського партійного клубу). крім масових агітаційних форм образотворчого мистецтва, помітного прогресу домоглися станкова графіка та живопис. в області станкової графіки працювали м. жук, і. падалка, в. заузе. у живописі найбільш відомими були полотна к. костанді, ф. кричевського, а. мурашко, м.самокиша. г. нарбут оформив перші українські радянські книги та журнали «мистецтво», «зорі», «сонцетруда». у західній україні в перші післяреволюційні роки працювали такі художники, як і. трут, а. монастирський, і. курплас.
визначилися групи, що розвивали традиції українських і російських передвижників. художники, які увійшли до «асоціації революційного мистецтва україни», розвиваючи національні традиції, використовували форми візантійського і староукраїнської живопису. на західноєвропейські зразки орієнтувалися художники, що входили в "об'єднання сучасних художників україни". на всеукраїнських художніх виставках експонувалися кращі твори о. шовкуненка (цикл «одеський суднобудівний завод»), ф. кричевського (»мати«,» довбуш"), в. коровчинського (»селяни"). однак чітко визначилася тенденція верховенства історико-революційної тематики. натюрморт, пейзаж, портрет - ці жанри відсувалися на другий план тому, що вони ніби не несли класової навантаження. у 20-х роках, крім української академії мистецтва, в харкові і одесі була організована ціла мережа державних художніх музеїв.
українська скульптура в період між жовтневою революцією і великою вітчизняною війною також випробувала на собі сильний вплив ідеології культу особистості. практично в кожному місті, міському селищі були поставлені пам'ятники в. леніну. у конкурсах на проект пам'ятника т. шевченку взяли участь скульптори різних регіонів срср. переміг м. манізер, пам'ятник якого в 1935 р. встановлено в харкові, він-автор пам'ятників т. шевченка в києві та каневі. у донбасі добре відомий пам'ятник артему і. кавалерідзе, встановлений у слов'яногорську.
архітектура, яку називають музикою, застиглою в камені, в 20-30-і роки пройшла досить складний шлях розвитку. головні якості архітектури - це користь, міцність, краса (функціональне, конструктивне, естетичне). у цей період робилися спроби абсолютизувати одне з них, що знижувало рівень архітектурних творів в цілому. в українській архітектурі помітний слід залишили такі напрями, як раціоналізм - це прагнення знайти раціональні начала в образному аспекті архітектури, максимально освоїти досягнення сучасної науки і техніки; конструктивізм - спроба створити життєвий простір за нової техніки, її логічних доцільних конструкцій, а також естетичних якостей таких матеріалів, як метал, дерево, скло. у практиці конструктивізму були частково реалізовані гасла виробничого мистецтва. прикладом раціоналізму є будівля головпоштамту у харкові, що знаходиться там же на площі незалежності комплекс адміністративних будівель («держпром») фахівці відносять як до раціоналізму, так і до конструктивізму, оскільки ці течії досить близькі. українське бароко було значною мірою витіснено, хоча окремі будівлі в цьому стилі ще будувалися (сільськогосподарська академія в києві). найширше поширення набув неокласицизм, який повинен був відображати стабільність режиму, неколебимість влади партії (найбільш відомим будівлею, побудованому в стилі неокласицизму є будівля верховної ради в києві архітектора в. заболотного).