В начале XX в. основная территория Казахстана состояла из шести областей: Сыр-Дарьинская и Семиреченская области входили в состав Туркестанского генерал-губернаторства (центр г. Ташкент), Акмолинская, Семипалатинская, Уральская, Тургайская — в состав Степного (центр г. Омск). Территория Внутренней (Букеевской) Орды входила в Астраханскую губернию, а Мангышлакская — в Закаспийскую область.
По данным Всероссийской переписи населения 1897 г. на территории края в пределах нынешных границ проживало 4147,8 тыс. человек, из них3392,7 тыс. или 81,7% казахов. К 1914 г. общая численность населения края составила 5910,0 тыс. чел., из них казахов — 3845,2 тыс. чел., т. е. 65,1%. Рост населения края помимо других источников происходил в основном за счет переселенцев, которые особенно после столыпинской аграрной реформы массовым потоком направлялись в Акмолинскую, Семиреченскую и Тургайскую области. В начале XX в. население края становится еще более многонациональным.
Основное население Казахстана жило в сельской местности и занималось полукочевым скотоводством, для которого характерна пастбищно-полустойловая система содержания скота, занятие земледелием, сенокошение и др. Казахи разводили лошадей, овец, крупный рогатый скот, верблюдов и коз.
В конце XIX — начале XX в. в Казахстане все большее распространение получает земледелие. Поданным 1897 г., удельный вес казахов среди населения, занятого земледелием, составлял — 55,4%'.
Земледелие преобладало в Шымкентском и Аулие-Атинском уездах Сырдарьинской области, где на каждое сеющее хозяйство приходилось до 10,7 дес. посева. В Канальском уезде Семиреченской области в 1910 г. земледелием занималось 81% казахских хозяйств, а в Верненском — 79,3%2. В Кустанайском уезде земледелием занималось — 88% казахских хозяйств, которые засевали 107440 дес., а на одно сеющее хозяйство приходилось 22,2 дес.3.
Він народився на Корсиці в порівняно скромною сім'ї з дрібного дворянства. Він служив артилерійським офіцером у французькій армії, коли в 1789 році вибухнула Французька революція.
Він швидко піднявся в рядах військових, скориставшись новими можливостями, представленими революцією, і став генералом в 24 роки. Наполеон командував армією Франції після того, як він придушив повстання 13 вандемьера проти уряду роялістських повстанців. У віці 26 років він почав свою першу військову кампанію проти австрійців і італійських монархів, які об'єдналися з Габсбургами, - виграючи практично кожну битву, завойовуючи італійський півострів через рік, створюючи "братні республіки" при місцевій підтримці і стаючи героєм війни у Франції.
пояснення:
У 1798 році він очолив військову експедицію в Єгипет, яка послужила трампліном для політичної влади. Він організував переворот в листопаді 1799 року і став першим консулом Республіки.
Після Амьенского світу в 1802 році Наполеон звернув свою увагу на французькі колонії. Він продав Луїзіану Сполученим Штатам і спробував відновити рабство у французько-карибських колоніях. Однак, незважаючи на те, що він домігся успіху у відновленні рабства в східній частині Карибського басейну, Наполеон зазнав невдачі у своїх спробах підкорити Сен-Домінго, і колонія, якою Франція колись гордо хвалилася як «Жемчужіноц Антильських островів», стала незалежною як Гаїті в 1804 році.
Амбіції і суспільне схвалення надихнули його піти далі, і він став першим імператором французів в 1804 році. Нерозв'язні розбіжності з англійцями означали, що французи зіткнулися з Третьою коаліцією до 1805 року. Наполеон розбив цю коаліцію рішучими перемогами в Ульмской кампанії і історичний тріумф над Російською імперією і Австрійською імперією в битві під Аустерліцем, який привів до розпуску Священної Римської імперії.
У 1806 році Четверта коаліція піднялася проти нього, тому що Пруссія стала турбуватися про зростаючий французькому вплив на континенті. Наполеон швидко переміг Пруссію в битвах за ієну і Ауерштедте, потім рушив його Велику Армію вглиб Східної Європи і знищив російських в червні 1807 року у битві при Фрідленде. Потім Франція змусила переможені народи Четвертої коаліції підписати Тильзитские договори в липні 1807, що призвело до нелегкої положенню на континенті. Тильзит означав вищу позначку Французької імперії.
Однак, його імперії прийшов кінець після війни 1812 року, коли йому не вдалося захопити Росію, і російські війська дісталися до самого Парижа, а він втратив трон
В начале XX в. основная территория Казахстана состояла из шести областей: Сыр-Дарьинская и Семиреченская области входили в состав Туркестанского генерал-губернаторства (центр г. Ташкент), Акмолинская, Семипалатинская, Уральская, Тургайская — в состав Степного (центр г. Омск). Территория Внутренней (Букеевской) Орды входила в Астраханскую губернию, а Мангышлакская — в Закаспийскую область.
По данным Всероссийской переписи населения 1897 г. на территории края в пределах нынешных границ проживало 4147,8 тыс. человек, из них3392,7 тыс. или 81,7% казахов. К 1914 г. общая численность населения края составила 5910,0 тыс. чел., из них казахов — 3845,2 тыс. чел., т. е. 65,1%. Рост населения края помимо других источников происходил в основном за счет переселенцев, которые особенно после столыпинской аграрной реформы массовым потоком направлялись в Акмолинскую, Семиреченскую и Тургайскую области. В начале XX в. население края становится еще более многонациональным.
Основное население Казахстана жило в сельской местности и занималось полукочевым скотоводством, для которого характерна пастбищно-полустойловая система содержания скота, занятие земледелием, сенокошение и др. Казахи разводили лошадей, овец, крупный рогатый скот, верблюдов и коз.
В конце XIX — начале XX в. в Казахстане все большее распространение получает земледелие. Поданным 1897 г., удельный вес казахов среди населения, занятого земледелием, составлял — 55,4%'.
Земледелие преобладало в Шымкентском и Аулие-Атинском уездах Сырдарьинской области, где на каждое сеющее хозяйство приходилось до 10,7 дес. посева. В Канальском уезде Семиреченской области в 1910 г. земледелием занималось 81% казахских хозяйств, а в Верненском — 79,3%2. В Кустанайском уезде земледелием занималось — 88% казахских хозяйств, которые засевали 107440 дес., а на одно сеющее хозяйство приходилось 22,2 дес.3.
Він народився на Корсиці в порівняно скромною сім'ї з дрібного дворянства. Він служив артилерійським офіцером у французькій армії, коли в 1789 році вибухнула Французька революція.
Він швидко піднявся в рядах військових, скориставшись новими можливостями, представленими революцією, і став генералом в 24 роки. Наполеон командував армією Франції після того, як він придушив повстання 13 вандемьера проти уряду роялістських повстанців. У віці 26 років він почав свою першу військову кампанію проти австрійців і італійських монархів, які об'єдналися з Габсбургами, - виграючи практично кожну битву, завойовуючи італійський півострів через рік, створюючи "братні республіки" при місцевій підтримці і стаючи героєм війни у Франції.
пояснення:
У 1798 році він очолив військову експедицію в Єгипет, яка послужила трампліном для політичної влади. Він організував переворот в листопаді 1799 року і став першим консулом Республіки.
Після Амьенского світу в 1802 році Наполеон звернув свою увагу на французькі колонії. Він продав Луїзіану Сполученим Штатам і спробував відновити рабство у французько-карибських колоніях. Однак, незважаючи на те, що він домігся успіху у відновленні рабства в східній частині Карибського басейну, Наполеон зазнав невдачі у своїх спробах підкорити Сен-Домінго, і колонія, якою Франція колись гордо хвалилася як «Жемчужіноц Антильських островів», стала незалежною як Гаїті в 1804 році.
Амбіції і суспільне схвалення надихнули його піти далі, і він став першим імператором французів в 1804 році. Нерозв'язні розбіжності з англійцями означали, що французи зіткнулися з Третьою коаліцією до 1805 року. Наполеон розбив цю коаліцію рішучими перемогами в Ульмской кампанії і історичний тріумф над Російською імперією і Австрійською імперією в битві під Аустерліцем, який привів до розпуску Священної Римської імперії.
У 1806 році Четверта коаліція піднялася проти нього, тому що Пруссія стала турбуватися про зростаючий французькому вплив на континенті. Наполеон швидко переміг Пруссію в битвах за ієну і Ауерштедте, потім рушив його Велику Армію вглиб Східної Європи і знищив російських в червні 1807 року у битві при Фрідленде. Потім Франція змусила переможені народи Четвертої коаліції підписати Тильзитские договори в липні 1807, що призвело до нелегкої положенню на континенті. Тильзит означав вищу позначку Французької імперії.
Однак, його імперії прийшов кінець після війни 1812 року, коли йому не вдалося захопити Росію, і російські війська дісталися до самого Парижа, а він втратив трон