Грошова реформа в СРСР 1947 року була проведена між 16 грудня і 29 грудня 1947 року. Вона не тільки коригувала наслідки війни в грошовому обігу СРСР, але й послідовно реалізовувала основні принципи радянської грошово-кредитної політики, на яких раніше будувалися так звані «фінансові маневри» 1930 років, позики й інші специфічні заходи з вилучення у населення зайвої грошової маси, і особливо, валюти.[1] Прийнято вважати, що це була друга за рахунком грошова реформа в СРСР.[2] Як показує історичний досвід, статус «грошової реформи» (офіційне іменування цих заходів) може «присвоюватися» трьома шляхами: офіційно; засобами масової інформації (як це було в 1990-ті роки) або науковим співтовариством (як, наприклад, з реформою О. Глинської). Перетворення 1947 року спочатку були офіційно представлені як «реформа» (при відомому неприйнятті більшовиками цього поняття) вищим політичним керівництвом СРСР в документі, що ініціював (регламентував) реформу. Водночас події грудня 1947 року не перетворювали, не змінювали й не перебудовували радянську грошову систему, тобто не були реформами в суворо лінгвістичному й економічному сенсах, у порівнянні, наприклад, з перетвореннями 1922—1924 років.
Ясачные люди — плательщики государственного налога общего характера — ясака, взимавшегося в царской России с народов Поволжья (с 15—16 веков) и Сибири (с 17 века).
Ясачными людьми считались мужчины от 18 до 50 лет (позднее — с 16 до 60 за исключением больных и увечных), которых записывали в «Ясачные книги». Количество ясачных людей периодически проверялось повторными переписями, данные которых корректировались ясачными комиссиями. Средством принуждения ясачных лиц к уплате ясака была шерть (присяга).
Кроме ясака, ясачные люди должны были нести в пользу государства различные натуральные повинности: дорожную, городовую, ямскую и др. Ясачные люди как категория населения просуществовали у народов Поволжья до 20-х гг. 18 в., когда ясак был заменен подушной податью. В Сибири согласно «Уставу об управлении инородцев» (1822) нерусское население было приравнено к русским крестьянам. В отношении некоторых народов, причисленных к «кочевым» или «бродячим» инородцам (якуты, тунгусы, чукчи и др.), обложение ясаком сохранялось до 1917 года.
Грошова реформа в СРСР 1947 року була проведена між 16 грудня і 29 грудня 1947 року. Вона не тільки коригувала наслідки війни в грошовому обігу СРСР, але й послідовно реалізовувала основні принципи радянської грошово-кредитної політики, на яких раніше будувалися так звані «фінансові маневри» 1930 років, позики й інші специфічні заходи з вилучення у населення зайвої грошової маси, і особливо, валюти.[1] Прийнято вважати, що це була друга за рахунком грошова реформа в СРСР.[2] Як показує історичний досвід, статус «грошової реформи» (офіційне іменування цих заходів) може «присвоюватися» трьома шляхами: офіційно; засобами масової інформації (як це було в 1990-ті роки) або науковим співтовариством (як, наприклад, з реформою О. Глинської). Перетворення 1947 року спочатку були офіційно представлені як «реформа» (при відомому неприйнятті більшовиками цього поняття) вищим політичним керівництвом СРСР в документі, що ініціював (регламентував) реформу. Водночас події грудня 1947 року не перетворювали, не змінювали й не перебудовували радянську грошову систему, тобто не були реформами в суворо лінгвістичному й економічному сенсах, у порівнянні, наприклад, з перетвореннями 1922—1924 років.
Объяснение:
Ясачные люди — плательщики государственного налога общего характера — ясака, взимавшегося в царской России с народов Поволжья (с 15—16 веков) и Сибири (с 17 века).
Ясачными людьми считались мужчины от 18 до 50 лет (позднее — с 16 до 60 за исключением больных и увечных), которых записывали в «Ясачные книги». Количество ясачных людей периодически проверялось повторными переписями, данные которых корректировались ясачными комиссиями. Средством принуждения ясачных лиц к уплате ясака была шерть (присяга).
Кроме ясака, ясачные люди должны были нести в пользу государства различные натуральные повинности: дорожную, городовую, ямскую и др. Ясачные люди как категория населения просуществовали у народов Поволжья до 20-х гг. 18 в., когда ясак был заменен подушной податью. В Сибири согласно «Уставу об управлении инородцев» (1822) нерусское население было приравнено к русским крестьянам. В отношении некоторых народов, причисленных к «кочевым» или «бродячим» инородцам (якуты, тунгусы, чукчи и др.), обложение ясаком сохранялось до 1917 года.