3)чем характеризуется архитектура межвоенного периода ? используют ли идеи архитектуры конструктивизма и функционализма в настоящее время ?
4) назовите имена наиболее ярких представителей искусства кино 1920 - 1930-х гг.
чем вы можете объяснить популярность кино?
Г)У середні віки книги вважалися рідкістю. Це пояснювалося як тим, що кожна книга була оригінальним рукописним твором, так і незначною кількістю грамотних людей. Зростання грамотності і поширення паперу зумовило збільшення попиту на книги і їх здешевлення. З'явилися майстерні з переписування книг. У XIV-XV ст. цікавість до писаного тексту значно зросла, особливо до Слова Божого. Щоб задовольнити зростаючий попит, потрібно було придумати новий іб виготовлення книг. На початку XV ст. в Європі з'явилися перші книги, виготовлені за до відбитків вирізаних на дощечках текстів. Проте такий іб був трудомістким і не відповідав потребам часу, до того ж переписувачі працювали швидше, ніж виготовлявся макет такої друкованої книги. Близько 1445 р. німецький ремісник Йоганн Ґупгенберг (1399-1468) винайшов іб книгодрукування, що його використовують і донині. З металевих кубиків із випуклими дзеркальними відбитками букв—літер—у спеціальних рамках набирається текст сторінки, яка потім за до пресу друкується. Цей винахід докорінно змінив систему передачі інформації: усну форму замінило друковане слово
Початок Литовської доби на Русі-Україні
Першим великим князем Литви став Міндовг (1230-1263 рр.). Він об’єднав литовські племена для боротьби з Тевтонським орденом і переважно мирним шляхом поширив свою владу на землі Західної Русі (Білорусь).
Великий князь Гедимін (Гедимінас, 1316-1341 рр.) започаткував правлячу династію й почав наступ на південно-західні руські (українські) землі, проте історики вважають, що початок литовської доби в Україні поклав син Гедиміна Любарт (свояк Юрія ІІ), який у 1340 році приєднав до своєї держави Волинь та Галичину. Проте ненадовго. Протягом багатьох десятиліть ці землі переходитимуть від Литви до Польщі й навпаки, аж поки ці держави не вирішать об’єднатися.
Згодом про свої наміри приєднати до Литви "всю Русь" заявив брат Любарта, литовський князь Ольгерд (1345-1377), який у 50-60-х рр. XIV століття поширив свою владу на Чернігівщину, Сіверщину, Київщину та Переяславщину. 1362-1363 рр. він здійснив успішний похід проти монголо-татар на Поділля й на р. Сині Води (Синюха) завдав поразки ханам Хачебею, Кутлобугу й Дмитру. (Трохи докладніше про цю битву буде в наступному пункті). Після цього Поділля було приєднане до Великого Князівства Литовського, а панування Золотої Орди на подільських землях припинилося.
Історичні джерела свідчать, що українські князі не чинили особливого опору Литві, більш-менш мирним шляхом визнавали її зверхність над собою. Головною причиною цього було прагнення звільнитися від татарського гноблення. Литовські правителі й собі казали українським князям: "Ми старовини не зачіпаємо й новини не вводимо". Ольгерд залишив на своїх місцях багато місцевих князів та бояр.
Литовці, які переселилися на українські землі, швидко асимілювалися поріднившись династичними шлюбами з українцями. Своє привілейоване становище зберегла православна церква (10 з 12 синів Ольгерда стали православними). Староукраїнська мова стала державною, збереглися правові традиції часів "Руської правди". Чимало Українських можновладців у Литовській державі зайняли високі державні посади й навіть увійшли до складу князівської ради. Вагомий вплив на Литву справила українська культура, яка на той час досягла значно вищого розвитку, ніж литовська.
Незагарбницький характер політики та відсутність кровопролитних дій на території України дали підстав багатьом історикам твердити, що Литовська держава – це продовження давньої української державності. Так, М. Антонович писав: "Литовська доба була іншою формою нашої держави, аніж Київська чи Галицько-Волинська, але тільки формою. Державне хотіння українців знаходило свій вияв в об’єднанні довкола династії Гедиміна… Епоха Гедиміновичів була для України продовженням і дальшим розвитком князівського періоду".
Іншу думку виклав відомий український історик Д. Дорошенко. Він вважав, що в певний історичний період, коли Литва ще не посилилася й не мала розгалуженої системи влади на місцях, справді було враження, що українські князі мали пріоритети