Да, да, да... Не удивляйтесь. Именно при Брежневе в 1967 году начали строительство Волжского автомобильного завода имени 50-летия СССР.
Первая "копейка" ВАЗ-2101 "Жигули» на базе FIAT-124 сошла с конвейера в 1970 году.
А в 1973 было выпущено уже миллион народных автомобилей.
На сегодня заводом АвтоВАЗ управляет совместное предприятие альянса Renault-Nissan и госкорпорации «Ростех».
Створення
Народовський рух виник на ґрунті ідей національного відродження, започаткованих «Руською Трійцею» та Кирило-Мефодіївським братством, і сформувався під впливом творчості Тараса Шевченка, Пантелеймона Куліша, Миколи Костомарова.
Сформувалася на противагу консервативній політичній течії — москвофільству, в основі якого лежала культурна і політична переорієнтація частини української інтелігенції, особливо духовенства, на Російську імперію.
Громадські діяння
Виходячи з того, що українці — це окрема нація, яка проживала на території від Кавказу до Карпат, виступали за єдність всіх українських земель та розвиток єдиної української мови на основі народної говірки. На початку своєї діяльності народовці проводили значну культурницьку роботу ліберального напряму. Організаційними центрами народовського руху стали редакції журналів: «Вечерниці» (1862—1863), «Мета» (1863—1864), «Нива» (1865), «Русалка» (1866).
До народовців належали переважно представники української інтелігенції — письменники, вчителі, лікарі, юристи, студенти. Група письменників, педагогів і громадських діячів, зокрема, Сидір Воробкевич, Володимир Шашкевич, Ксенофонт Климкович, Федір Заревич, Кость Горбаль, Данило Танячкевич, Корнило Устиянович — організували на зразок київської Громади студентські та учнівські організації (громади) у навчальних закладах Галичини. Через діяльність громад, в яких їх учасники вивчали українську літературу та історію, збирали етнографічний і фольклорний матеріал, влаштовували літературні вечори і концерти, народовці прагнули пробудити національну самосвідомість в української молоді.
Використовуючи нові конституційні закони, прийняті австро-угорським урядом, народовці заснували ряд культурно-освітніх товариств «Руська Бесіда» (1861), а при них — український театр (1864), «Просвіту» (1868). Вони відкривали читальні, бібліотеки, видавали твори українських письменників, шкільні підручники, влаштовували театральні вистави та щорічні Шевченкові вечори-концерти. У 1873 у Львові, при фінансовій і моральній підтримці меценатів з Наддніпрянської України, виникло Літературно-Наукове Товариство ім. Т.Шевченка, яке в 1892 реорганізувалося в Наукове Товариство ім. Т.Шевченка.
Політична діяльність
Поштовхом до початку активної політичної діяльності народовців стали вибори 1879 року до Галицького сейму, на яких русини, очолювані москвофільською Руською Радою, змогли послати тільки трьох своїх представників.
Нову роботу народовці розпочали з видання двох політичних часописів: «Батьківщина» (1879) і «Діло» (1880). Серед керівництва цих видань були головні ідеологи народовців: Володимир Барвінський, Володимир Навроцький, Олександр Огоновський, Юліан Романчук, Анатоль Вахнянин, Дем'ян Гладилович та ін.
На сеймових виборах навесні 1883 русини (українці) під проводом «Головного Руського Комітету Виборчого» виступили єдиним списком, де були представлені як «Руська Рада», так і народовці. Завдяки цьому народовці зуміли збільшити своє представництво у сеймі (5 послів на місце одного)[2].
1885 — народовці створили нову політичну організацію — Народну Раду[3].
«Нова ера»
Наростаючий український національно-визвольний рух, в якому основну роль відігравали народовці, загострення відносин між Австро-Угорщиною і Російською імперією, примушували австрійський уряд шукати шляхи врегулювання українсько-польських відносин у Галичині. 1890 р. лідери Юліан Романчук, Сильвестр Сембратович, Олександр Барвінський при посередництві Володимира Антоновича уклали з польськими політичними колами і австрійським урядом компромісну угоду, яка отримала назву «Нової ери». Від імені уряду намісник Галичини граф Казімеж Бадені пообіцяв надати кілька депутатських місць у парламенті, запровадити українську мову в судах і адміністративних органах, відкрити три українські гімназії, утворити кафедру української історії і другу кафедру української літератури у Львівському університеті, отримати право на створення страхового товариства «Дністер» та ін., видання українською мовою урядової газети «Народний Часопис». За ці незначні поступки Ю. Романчук від імені частини народовців заявив про підтримку політики австрійської держави, проголосив «нову еру» у польсько-українських відносинах в Королівстві Галичини та Володимирії.
Гима́тий (Гиматион) — у древних греков верхняя одежда в виде прямоугольного куска ткани; надевался обычно поверх хитона. В классическую эпоху гиматий представлял собой отрез шерстяной ткани, достигавший 1,7 метра в ширину и 4 метров в длину, задрапированный вокруг фигуры. Наиболее распространённый драпировки заключался в следующем: ткань набрасывали со спины на левое плечо так, чтобы она закрывала левую руку и спадала вниз на 1/3 своей длины. Оставшуюся ткань пропускали под правой рукой, прикрывая тело спереди, а затем закидывали конец через левое плечо назад. Ещё более сложный драпировки гиматия назывался «ораторским»; при этом под плащом были спрятаны обе руки.
ответ:1. АвтоВАЗ, г. Тольятти
Да, да, да... Не удивляйтесь. Именно при Брежневе в 1967 году начали строительство Волжского автомобильного завода имени 50-летия СССР.
Первая "копейка" ВАЗ-2101 "Жигули» на базе FIAT-124 сошла с конвейера в 1970 году.
А в 1973 было выпущено уже миллион народных автомобилей.
На сегодня заводом АвтоВАЗ управляет совместное предприятие альянса Renault-Nissan и госкорпорации «Ростех».
Створення
Народовський рух виник на ґрунті ідей національного відродження, започаткованих «Руською Трійцею» та Кирило-Мефодіївським братством, і сформувався під впливом творчості Тараса Шевченка, Пантелеймона Куліша, Миколи Костомарова.
Сформувалася на противагу консервативній політичній течії — москвофільству, в основі якого лежала культурна і політична переорієнтація частини української інтелігенції, особливо духовенства, на Російську імперію.
Громадські діяння
Виходячи з того, що українці — це окрема нація, яка проживала на території від Кавказу до Карпат, виступали за єдність всіх українських земель та розвиток єдиної української мови на основі народної говірки. На початку своєї діяльності народовці проводили значну культурницьку роботу ліберального напряму. Організаційними центрами народовського руху стали редакції журналів: «Вечерниці» (1862—1863), «Мета» (1863—1864), «Нива» (1865), «Русалка» (1866).
До народовців належали переважно представники української інтелігенції — письменники, вчителі, лікарі, юристи, студенти. Група письменників, педагогів і громадських діячів, зокрема, Сидір Воробкевич, Володимир Шашкевич, Ксенофонт Климкович, Федір Заревич, Кость Горбаль, Данило Танячкевич, Корнило Устиянович — організували на зразок київської Громади студентські та учнівські організації (громади) у навчальних закладах Галичини. Через діяльність громад, в яких їх учасники вивчали українську літературу та історію, збирали етнографічний і фольклорний матеріал, влаштовували літературні вечори і концерти, народовці прагнули пробудити національну самосвідомість в української молоді.
Використовуючи нові конституційні закони, прийняті австро-угорським урядом, народовці заснували ряд культурно-освітніх товариств «Руська Бесіда» (1861), а при них — український театр (1864), «Просвіту» (1868). Вони відкривали читальні, бібліотеки, видавали твори українських письменників, шкільні підручники, влаштовували театральні вистави та щорічні Шевченкові вечори-концерти. У 1873 у Львові, при фінансовій і моральній підтримці меценатів з Наддніпрянської України, виникло Літературно-Наукове Товариство ім. Т.Шевченка, яке в 1892 реорганізувалося в Наукове Товариство ім. Т.Шевченка.
Політична діяльність
Поштовхом до початку активної політичної діяльності народовців стали вибори 1879 року до Галицького сейму, на яких русини, очолювані москвофільською Руською Радою, змогли послати тільки трьох своїх представників.
Нову роботу народовці розпочали з видання двох політичних часописів: «Батьківщина» (1879) і «Діло» (1880). Серед керівництва цих видань були головні ідеологи народовців: Володимир Барвінський, Володимир Навроцький, Олександр Огоновський, Юліан Романчук, Анатоль Вахнянин, Дем'ян Гладилович та ін.
На сеймових виборах навесні 1883 русини (українці) під проводом «Головного Руського Комітету Виборчого» виступили єдиним списком, де були представлені як «Руська Рада», так і народовці. Завдяки цьому народовці зуміли збільшити своє представництво у сеймі (5 послів на місце одного)[2].
1885 — народовці створили нову політичну організацію — Народну Раду[3].
«Нова ера»
Наростаючий український національно-визвольний рух, в якому основну роль відігравали народовці, загострення відносин між Австро-Угорщиною і Російською імперією, примушували австрійський уряд шукати шляхи врегулювання українсько-польських відносин у Галичині. 1890 р. лідери Юліан Романчук, Сильвестр Сембратович, Олександр Барвінський при посередництві Володимира Антоновича уклали з польськими політичними колами і австрійським урядом компромісну угоду, яка отримала назву «Нової ери». Від імені уряду намісник Галичини граф Казімеж Бадені пообіцяв надати кілька депутатських місць у парламенті, запровадити українську мову в судах і адміністративних органах, відкрити три українські гімназії, утворити кафедру української історії і другу кафедру української літератури у Львівському університеті, отримати право на створення страхового товариства «Дністер» та ін., видання українською мовою урядової газети «Народний Часопис». За ці незначні поступки Ю. Романчук від імені частини народовців заявив про підтримку політики австрійської держави, проголосив «нову еру» у польсько-українських відносинах в Королівстві Галичини та Володимирії.
Відповідь:
Гима́тий (Гиматион) — у древних греков верхняя одежда в виде прямоугольного куска ткани; надевался обычно поверх хитона. В классическую эпоху гиматий представлял собой отрез шерстяной ткани, достигавший 1,7 метра в ширину и 4 метров в длину, задрапированный вокруг фигуры. Наиболее распространённый драпировки заключался в следующем: ткань набрасывали со спины на левое плечо так, чтобы она закрывала левую руку и спадала вниз на 1/3 своей длины. Оставшуюся ткань пропускали под правой рукой, прикрывая тело спереди, а затем закидывали конец через левое плечо назад. Ещё более сложный драпировки гиматия назывался «ораторским»; при этом под плащом были спрятаны обе руки.