2. Скласти письмовий історичний портрет монарха (за вибором: Карл І Стюарт, Карл V, Людовік XIV, Єлизавета
І, Кардинал Рішельє) за планом.
1) Як відбувалося становлення особистості історичного
діяча?
1.1. Де і коли він народився?
1.2. Де і в яких умовах жив, зростав, виховувався?
1.3. Як формувалися його погляди?
2) Особисті якості
й риси характеру.
2.1. Як особисті якості діяча впливали
на його діяльність?
2.2. Які з його особистих якостей вам
подобаються, а які ні?
3) Діяльність
історичного діяча.
3.1. Схарактеризуйте основні справи
його життя.
3.2. Які успіхи й невдачі були в його
справах?
3.3. Які верстви населення
підтримували його діяльність, а які ні, і чому?
3.4. Хто був його друзями, а хто
ворогами, і чому?
3.5. Якими були наслідки його
діяльності: а) для сучасників; б) для нащадків.
3.6. За що людство пам'ятає цю людину?
4) Яке ваше
особисте ставлення до історичного діяча?
4.1. Які почуття викликає у вас його діяльність?
4.2. Як ви ставитеся до засобів і методів його діяльності? Обґрунтуйте
свою позицію.
Свободные люди, ограниченные в правах; рабы; свободные люди, обладающие правами
Объяснение:
Как всякое рабовладельческое государство, Древний Вавилон знал деление общества прежде всего на свободных и рабов.
Свободное население Вавилона, в свою очередь, делилось на полноправных и неполноправных.
Полноправные свободные граждане «авилум» (человек, муж) составляли основную массу населения. В большинстве своём они владели землёй, несли имущественные и личные повинности в пользу государства.
Полноправным гражданам противостояли «мушкену» (покорный, находящийся на царской службе ).
На неравноправное положение «мушкену» указывают статьи закона, определяющие наказание за преступление против него. Членовредительство, нанесенное «мужу», каралось соответствующим членовредительством виновного, но если членовредительство было совершено по отношению к «мушкену», то виновный платил лишь штраф.
По-перше, вона була логічним й історичним продовженням греко-римської античності.
По-друге, Візантія репрезентувала протягом усього існування своєрідний синтез західних і східних духовних начал.
По-третє, мала великий, інколи вирішальний вплив на цивілізації Південної і Східної Європи (візантійський вплив на формування і розвиток культури Греції, Сербії, Македонії, Чорногорії, Боснії, Албанії, Болгарії, Румунії, Білорусі, України, Росії, Грузії, Вірменії незаперечний).
По-четверте, Візантія – це осібний і самоцінний тип культури, незважаючи на пережитий нею вплив з боку сирійців, арабів, коптів, маврів, германців, слов’ян, персів, тюрків, вірмен, грузинів і т. д., що пояснюється багатонаціональним характером візантійської держави.