2. Приведите аргументы доказывающие значимость памятника Культегина 2.1. с точки зрения языковой 2.2. с точки зрения исторической 2.3. с точки зрения литературной
Минають роки і разом з ними спливають події, їх герої та символи. Але залишаються одвічні істини, що непідвладні руйнівному часу. Це – милосердя, людяність, співчуття, взаємодо Саме їх майже 150 років несе в життя Міжнародний рух Червоного Хреста. До цієї найбільшої гуманітарної мережі в світі входить: Міжнародний Комітет Червоного Хреста, Міжнародна Федерація Червоного Хреста та 186 національних Товариств Червоного Хреста та Червоного Півмісяця.
Одним із ініціаторів руху був швейцарець Анрі Дюнан, який 24 червня 1859 року випадково став свідком кровопролитної битви між італо-французською та австрійською арміями біля містечка Сольферіно на півдні Італії. Ця битва коштувала арміям 80 тисяч вбитих, поранених і хворих воїнів. Війська відійшли на свої позиції, а на полі залишились без до тисячі поранених. А.Дюнан був приголомшений побаченим і звернувся за до до місцевих жителів - сотні життів було врятовано. У 1862 році А. Дюнан видає свою знамениту книгу "Спогади про Сольферіно”, яка справила велике враження на європейську громадськість і прискорила створення міжнародної червонохресної спільноти. Розпізнавальним знаком Товариства була прийнята емблема – червоний хрест на білому полі – це зворотнє розташування кольорів прапору Швейцарії – в ознаку того, що Рух зародився саме в цій країні. День народження А.Дюнана – 8 травня –відзначається, як Всесвітній день Червоного Хреста. Анрі Дюнан все своє подальше життя присвятив благодійній діяльності та розвитку червонохресного руху. В 1901 році він став першим лауреатом Нобелевської премії, яку теж віддав на доброчинні справи.
постанова ЦК КПУ № 16 / 18-3 «Про видання „Історії міст і сіл Української РСР“».
Це перша фундаментальна історична праця, кожний том якої висвітлював історію населених пунктів окремих областей України, а їх на той час налічувалося майже 40 тисяч.
Важливе місце у збиранні матеріалів для написання нарисів про міста і села належить обласним державним архівам, музеям, краєзнавчим науково-дослідним установам. Неабияку роль в цьому зіграли і наукові бібліотеки, де найбільш повно зосереджено краєзнавчу літературу. Очолювала цю роботу Державна історична бібліотека України, яка спільно з Інститутом історії АН України розробила методичні рекомендації щодо організації роботи обласних бібліотек з надання до авторам «Історії міст і сіл…», роботу архівістів очолював на міністерському рівні О. Г. Мітюков.
Історіографія історії України містить значну кількість робіт, присвячених написанню фундаментальної колективної праці. Дослідники історії створення енциклопедичного довідника «Історії міст і сіл Української РСР» збагатили вітчизняну історіографічну спадщину студіями, які розкривають структуру, функціонування Головної редакційної колегії видання (головний редактор — П. Т. Тронько), результати та значення співпраці науковців і громадськості.
Видання «Історії міст і сіл Української РСР» також було здійснено і російською мовою.
Сьогодні стоїть питання про перевидання «Історії міст і сіл Української РСР» у новій редакції (із змінами та доповненнями). Роботу з підготовки видання до друку покладено на Національну спілку краєзнавців України[1][2][3].
Минають роки і разом з ними спливають події, їх герої та символи. Але залишаються одвічні істини, що непідвладні руйнівному часу. Це – милосердя, людяність, співчуття, взаємодо Саме їх майже 150 років несе в життя Міжнародний рух Червоного Хреста. До цієї найбільшої гуманітарної мережі в світі входить: Міжнародний Комітет Червоного Хреста, Міжнародна Федерація Червоного Хреста та 186 національних Товариств Червоного Хреста та Червоного Півмісяця.
Одним із ініціаторів руху був швейцарець Анрі Дюнан, який 24 червня 1859 року випадково став свідком кровопролитної битви між італо-французською та австрійською арміями біля містечка Сольферіно на півдні Італії. Ця битва коштувала арміям 80 тисяч вбитих, поранених і хворих воїнів. Війська відійшли на свої позиції, а на полі залишились без до тисячі поранених. А.Дюнан був приголомшений побаченим і звернувся за до до місцевих жителів - сотні життів було врятовано. У 1862 році А. Дюнан видає свою знамениту книгу "Спогади про Сольферіно”, яка справила велике враження на європейську громадськість і прискорила створення міжнародної червонохресної спільноти. Розпізнавальним знаком Товариства була прийнята емблема – червоний хрест на білому полі – це зворотнє розташування кольорів прапору Швейцарії – в ознаку того, що Рух зародився саме в цій країні. День народження А.Дюнана – 8 травня –відзначається, як Всесвітній день Червоного Хреста. Анрі Дюнан все своє подальше життя присвятив благодійній діяльності та розвитку червонохресного руху. В 1901 році він став першим лауреатом Нобелевської премії, яку теж віддав на доброчинні справи.
постанова ЦК КПУ № 16 / 18-3 «Про видання „Історії міст і сіл Української РСР“».
Це перша фундаментальна історична праця, кожний том якої висвітлював історію населених пунктів окремих областей України, а їх на той час налічувалося майже 40 тисяч.
Важливе місце у збиранні матеріалів для написання нарисів про міста і села належить обласним державним архівам, музеям, краєзнавчим науково-дослідним установам. Неабияку роль в цьому зіграли і наукові бібліотеки, де найбільш повно зосереджено краєзнавчу літературу. Очолювала цю роботу Державна історична бібліотека України, яка спільно з Інститутом історії АН України розробила методичні рекомендації щодо організації роботи обласних бібліотек з надання до авторам «Історії міст і сіл…», роботу архівістів очолював на міністерському рівні О. Г. Мітюков.
Історіографія історії України містить значну кількість робіт, присвячених написанню фундаментальної колективної праці. Дослідники історії створення енциклопедичного довідника «Історії міст і сіл Української РСР» збагатили вітчизняну історіографічну спадщину студіями, які розкривають структуру, функціонування Головної редакційної колегії видання (головний редактор — П. Т. Тронько), результати та значення співпраці науковців і громадськості.
Видання «Історії міст і сіл Української РСР» також було здійснено і російською мовою.
Сьогодні стоїть питання про перевидання «Історії міст і сіл Української РСР» у новій редакції (із змінами та доповненнями). Роботу з підготовки видання до друку покладено на Національну спілку краєзнавців України[1][2][3].