Присоединение земель к литве началось во второй трети xiii века при великом князе литовском миндовге. в период правления гедимина и его сына ольгерда территориальные приобретения литвы продолжались. в ее состав вошли полоцкое, витебское, минское, друцкое княжества, турово-пинское полесье, берестейщина, волынь, подолье, черниговская земля и часть смоленщины. в 1362 году под власть литовского князя был киев. коренная литва окружалась поясом подвластных ей земель которые составили 9/10 всей территории образовавшегося государства, простиравшегося от до черного моря.
Зовнішньополітичний курс гетьмана Івана Виговського сильно не відрізнявся від концепту Богдана Хмельницького. Суть полягала у продовженні національно-визвольної боротьби задля досягнення повної незалежності для Української держави. Паралельно із цим, гетьман жадав вивести батьківщину на міжнародну арену, як сильного та рівного актора.
У 1657 році, на засіданні Генеральної ради в Корсуні, І. Виговський укладає договір зі шведським послом. Суть домовленості полягала у побудові нового шведсько-українського військово-політичного блоку (союзу). Його метою стала гарантія територіальної цілісності та незалежності Української держави. Цього ж дня, гетьман прийняв послів й з інших місць, як-от: Австрії, Польщі, Туреччини, Молдавії та Валахії. Що стосується перемовин та їх результатів, Генеральна рада вирішила знову стати союзниками із Туреччиною та Кримським ханством. Щодо Польщі був укладений мирний договір.
Однак, варто зазначити, що Іван Виговський через прагнення дипломатичних відносин та через призму слабкості Української держави, прагнув не вступати у конфронтацію з Москвою. Тому, він відправив свою делегацію із повідомленням про нового гетьмана. Щоправда, його довгий час не визнавали гетьманом. Взамін цьому, в Москві вимагали багатьох поступок, а саме: вільний вхід до ряду міст, де будуть правити московські намісники (Чернігів, Переяслав, Ніжин). Гетьман зголосився на це із думкою про те, що набіги Москви припиняться.
Зовнішньополітичний курс гетьмана Івана Виговського сильно не відрізнявся від концепту Богдана Хмельницького. Суть полягала у продовженні національно-визвольної боротьби задля досягнення повної незалежності для Української держави. Паралельно із цим, гетьман жадав вивести батьківщину на міжнародну арену, як сильного та рівного актора.
У 1657 році, на засіданні Генеральної ради в Корсуні, І. Виговський укладає договір зі шведським послом. Суть домовленості полягала у побудові нового шведсько-українського військово-політичного блоку (союзу). Його метою стала гарантія територіальної цілісності та незалежності Української держави. Цього ж дня, гетьман прийняв послів й з інших місць, як-от: Австрії, Польщі, Туреччини, Молдавії та Валахії. Що стосується перемовин та їх результатів, Генеральна рада вирішила знову стати союзниками із Туреччиною та Кримським ханством. Щодо Польщі був укладений мирний договір.
Однак, варто зазначити, що Іван Виговський через прагнення дипломатичних відносин та через призму слабкості Української держави, прагнув не вступати у конфронтацію з Москвою. Тому, він відправив свою делегацію із повідомленням про нового гетьмана. Щоправда, його довгий час не визнавали гетьманом. Взамін цьому, в Москві вимагали багатьох поступок, а саме: вільний вхід до ряду міст, де будуть правити московські намісники (Чернігів, Переяслав, Ніжин). Гетьман зголосився на це із думкою про те, що набіги Москви припиняться.