Перша громадянська війна закінчилась поразкою короля і його політичного оточення. Після декількох військових поразок королівської армії Карл І втік до своїх союзників шотландців, але ті за значний грошовий викуп видали його парламенту.
Основна боротьба розгорнулася між групами так званих пресвітеріан і індепендентів. Пресвітеріани виражали інтереси крупної торгово-фінансової буржуазії і верхів дворянства. Вони стояли за конституційну монархію, реформу церкви, примирення з королем і негайне закінчення революції. Індепенденти спирались на торгову і промислову буржуазію, середнє дворянство(джентрі). Вони були прихильниками енергійного ведення війни, більш радикальної церковної реформи, а також деяких політичних і соціальних реформ. І якщо в пресвітеріан була більшість у парламенті, то в індепендентів – підтримка армії на чолі з Кромвелем. В результаті дій індепендентської армії її керівники влітку 1647р. здобули перемогу над пресвітеріанами Довгого парламенту і створили в палаті общин індепендентську більшість.
Розбіжності між різними течіями парламентської більшості наростали і весною 1648р. спалахнула Друга громадянська війна. Армія Кромвеля придушила виступи, вступила в Лондон і підтримала організований Радою офіцерів розгон монархічно налаштованих членів парламенту(близько 140). Після цього парламент став по суті знаряддям індепендентської диктатури.
Кульмінацією революції став організований по рішенню парламенту суд над королем Карлом І(січень 1649р.). В склад суду – першого у світовій історії суду нації над короною – були включені до 150 правників і членів парламенту. Судовий розгляд тривав 5 днів. В результаті Карл І був визнаний “тираном, зрадником, вбивцею і ворогом держави”. 30 січня 1649р. в присутності багаточисельного натовпу на лондонській торговій площі Карлу І відрубали голову.
Другий етап революції.Страта короля стала заключним, формально – юридичним завершенням встановлення в Англії республіки. Слідом за стратою Карла І Палата общин 19 березня 1649р. прийняла постанову про ліквідацію палати лордів , члени якої не підтримали ідею суду над королем. Акт від 17 березня 1649р. скасував королівську владу “як марну, тяжку і небезпечну для свободи, безпеки й інтересів англійської нації”. 19 травня 1649р. Англія була проголошена республікою, яка повинна управлятися “вищою владою нації, представниками народу, в парламенті при цьому не повинно бути ні короля, ні лордів”.
Верховним органом влади в Англійській республіці став парламент, що складався з однієї Палати общинПарламент зосередив у себе практично всю повноту державної влади, включаючи організацію урядової влади, адміністрацію, керівництво армією і вищий судовий контроль.
Вища виконавча влада передавалась Державній раді(створена 7 листопада 1969р.) із 41 члена. Члени ради вибирались парламентом на 1 рік з числа військових, юристів, вчених. Фактично ж в ній і в її комітетах зосереджувалась урядова влада. Таке перерозподілення повноважень від парламенту до урядових інститутів також було своєрідною рисою нової республіки.
Політична система влади була нестабільною. В складі Довгого парламенту після 1649р. залишалось близько 80 депутатів. Більшість з них були одночасно членами Державної ради і Ради армії. Надзвичайно виросли авторитет і особиста військова влада О.Кромвеля. В цих умовах організація влади виявляла очевидне тяжіння до військово - диктаторського режиму і одноособової влади.
Социальная структура казахского общества в XVIII – середине XIX вв. имела своеобразные традиционные черты.
В основе деления населения на сословно-классовые группы лежало не столько имущественное положение, сколько социальное происхождение.
Российский востоковед А.К. Гейнс считал, что у казахов общественные связи были основаны на личной выгоде и общей безопасности. Первоначально несколько семейств объединялось и образовывало аулы или улусы, руководимые старейшими и почтеннейшими из среды своей; несколько улусов, близких родством, соединялись вместе, образуя удел (тюбя) под управлением особого избранного старшины или бия; несколько уделов составляли отделения (аймак), которые избирали своих начальников; наконец, отделения соединялись в роды (ру). Такие отделения и роды у киргиз весьма многочисленны и имеют особенные названия, происходящие иногда от урочищ, где постоянно эти части орды зимуют, но чаще называются по имени родоначальников и других лиц, заслуживших в своем роде общую известность и знаменитость [1, с.54-55]. Такие объединения и общины являлись формой не этнической, а хозяйственно-политической общности ее членов.
Таким образом, в основе деления казахского общества на сословно-классовые группы лежало не столько имущественное положение, сколько социальное происхождение. К высшему аристократическому сословию – ак-суйек (белая кость), представлявшему собой закрытую привилегированную корпорацию, относились Чингизиды: ханы, султаны, торе, а также ходжи, которые считались потомками сподвижников пророка Мухаммеда. Чингизиды – потомки Чингисхана по мужской линии, не принадлежали ни к каким казахским родам и племенам, они составляли «наднациональную» правящую группу общества.
Перша громадянська війна закінчилась поразкою короля і його політичного оточення. Після декількох військових поразок королівської армії Карл І втік до своїх союзників шотландців, але ті за значний грошовий викуп видали його парламенту.
Основна боротьба розгорнулася між групами так званих пресвітеріан і індепендентів. Пресвітеріани виражали інтереси крупної торгово-фінансової буржуазії і верхів дворянства. Вони стояли за конституційну монархію, реформу церкви, примирення з королем і негайне закінчення революції. Індепенденти спирались на торгову і промислову буржуазію, середнє дворянство(джентрі). Вони були прихильниками енергійного ведення війни, більш радикальної церковної реформи, а також деяких політичних і соціальних реформ. І якщо в пресвітеріан була більшість у парламенті, то в індепендентів – підтримка армії на чолі з Кромвелем. В результаті дій індепендентської армії її керівники влітку 1647р. здобули перемогу над пресвітеріанами Довгого парламенту і створили в палаті общин індепендентську більшість.
Розбіжності між різними течіями парламентської більшості наростали і весною 1648р. спалахнула Друга громадянська війна. Армія Кромвеля придушила виступи, вступила в Лондон і підтримала організований Радою офіцерів розгон монархічно налаштованих членів парламенту(близько 140). Після цього парламент став по суті знаряддям індепендентської диктатури.
Кульмінацією революції став організований по рішенню парламенту суд над королем Карлом І(січень 1649р.). В склад суду – першого у світовій історії суду нації над короною – були включені до 150 правників і членів парламенту. Судовий розгляд тривав 5 днів. В результаті Карл І був визнаний “тираном, зрадником, вбивцею і ворогом держави”. 30 січня 1649р. в присутності багаточисельного натовпу на лондонській торговій площі Карлу І відрубали голову.
Другий етап революції.Страта короля стала заключним, формально – юридичним завершенням встановлення в Англії республіки. Слідом за стратою Карла І Палата общин 19 березня 1649р. прийняла постанову про ліквідацію палати лордів , члени якої не підтримали ідею суду над королем. Акт від 17 березня 1649р. скасував королівську владу “як марну, тяжку і небезпечну для свободи, безпеки й інтересів англійської нації”. 19 травня 1649р. Англія була проголошена республікою, яка повинна управлятися “вищою владою нації, представниками народу, в парламенті при цьому не повинно бути ні короля, ні лордів”.
Верховним органом влади в Англійській республіці став парламент, що складався з однієї Палати общинПарламент зосередив у себе практично всю повноту державної влади, включаючи організацію урядової влади, адміністрацію, керівництво армією і вищий судовий контроль.
Вища виконавча влада передавалась Державній раді(створена 7 листопада 1969р.) із 41 члена. Члени ради вибирались парламентом на 1 рік з числа військових, юристів, вчених. Фактично ж в ній і в її комітетах зосереджувалась урядова влада. Таке перерозподілення повноважень від парламенту до урядових інститутів також було своєрідною рисою нової республіки.
Політична система влади була нестабільною. В складі Довгого парламенту після 1649р. залишалось близько 80 депутатів. Більшість з них були одночасно членами Державної ради і Ради армії. Надзвичайно виросли авторитет і особиста військова влада О.Кромвеля. В цих умовах організація влади виявляла очевидне тяжіння до військово - диктаторського режиму і одноособової влади.
Социальная структура казахского общества в XVIII – середине XIX вв. имела своеобразные традиционные черты.
В основе деления населения на сословно-классовые группы лежало не столько имущественное положение, сколько социальное происхождение.
Российский востоковед А.К. Гейнс считал, что у казахов общественные связи были основаны на личной выгоде и общей безопасности. Первоначально несколько семейств объединялось и образовывало аулы или улусы, руководимые старейшими и почтеннейшими из среды своей; несколько улусов, близких родством, соединялись вместе, образуя удел (тюбя) под управлением особого избранного старшины или бия; несколько уделов составляли отделения (аймак), которые избирали своих начальников; наконец, отделения соединялись в роды (ру). Такие отделения и роды у киргиз весьма многочисленны и имеют особенные названия, происходящие иногда от урочищ, где постоянно эти части орды зимуют, но чаще называются по имени родоначальников и других лиц, заслуживших в своем роде общую известность и знаменитость [1, с.54-55]. Такие объединения и общины являлись формой не этнической, а хозяйственно-политической общности ее членов.
Таким образом, в основе деления казахского общества на сословно-классовые группы лежало не столько имущественное положение, сколько социальное происхождение. К высшему аристократическому сословию – ак-суйек (белая кость), представлявшему собой закрытую привилегированную корпорацию, относились Чингизиды: ханы, султаны, торе, а также ходжи, которые считались потомками сподвижников пророка Мухаммеда. Чингизиды – потомки Чингисхана по мужской линии, не принадлежали ни к каким казахским родам и племенам, они составляли «наднациональную» правящую группу общества.