1. Що викликало появу в українському визвольному русі на початку ХХ ст. двох течій – автономістської та самостійницької?
2. На підставі Документа 1 визначте, які аргументи викорис-
товує м. Міхновський, щоб довести необхідність повної неза-
лежності України. Чи переконливі, на ваш погляд, ці аргументи?
3. Порівняйте уривки із «Самостійної України» (Документ 1)
з Нарисом програми Революційної української партії (Доку-
мент 2). У чому полягає спільність і принципова різниця зміс-
ту цих документів?
Адміністративним центром паланки була укріплена слобода, де стояв гарнізон, розміщувалися полковник і старшина. Паланкова старшина зосереджувала у своїх руках військову, фінансову, судову та адміністративну владу.
Адміністративним центром Запорожжя була Січ. На Січі військовими й одночасно господарськими одиницями були 38 куренів, до яких приписували всіх козаків. Запорозька адміністрація, як і раніше, обиралася козаками на радах, перед якими вона і мала звітувати. Вища військова або кошова старшина обиралась один раз на рік на загальній військовій або січовій раді, яку за звичаєм скликали 1 січня. У другій половині XVIII ст. роль січових рад зменшилась, натомість посилилось значення старшини. Земля вважалася загальновійськовою власністю. Кожний козак, який мав певне майно і був спроможний вести власне господарство, міг отримати її від коша у власність і заснувати власний зимівник (хутір). Свій зимівник козак міг продати, віддати в заставу, подарувати тощо. Однак козацька старшина самочинно привласнювала пасовища, рибальські та мисливські угіддя. Вона встановлювала звичай збирати з шинкарів і ремісників двічі на рік «подарунок» на свою користь.
Освоєння нових земель. Нова Січ значно відрізнялася від Запорозького війська по¬передніх часів. Козацька старшина перетворилася на заможних землевласників. Основою їхньої діяльності став розвиток господарства, а не військові походи. Козацька старшина перетворила Запорожжя часів Нової Січі на край квітучої ринкової економіки, що базувалася на передових господарських засадах. Однак разом із тим виникли й нові проблеми.
На Запорожжя тікали, щоб не працювати на панів і жити «по-людськи». Але у XVIII ст. війни бували досить рідко і не приносили такого збагачення, як раніше. Для того щоб прожити, козакам доводилося ставати до роботи. Господарем його був представник козацької старшини, який мало чим відрізнявся від пана.
Яскравим свідченням соціальних проблем на Запорожжі ставали повстання незаможних козаків і зворотні хвилі втікачів. Вони переселялися на засновані російським урядом «слободи». Це із середини руйнувало весь соціальний організм Нової Січі.
Одночасно із цим козацька старшина була неспроможна власними силами швидко колонізувати всі землі Запорожжя. Небезпеку цього добре розумів останній кошовий отаман Війська Запорозького Низового Петро Калнишевський (1690—1803).
За розпорядженням кошового всіх селян-утікачів, що прибували на Січ, перестали записувати до козацькогореєстру. їх розселяли «слободами» на вільних землях, «щоб сторонні не мали можливості влазити до тих місць». За час свого гетьманування П. Калнишевський заснував кілька сотень нових сіл на землях Запорожжя. Однак, для того щоб перешкодити намірам російського царизму, цього було недостатньо.
Обмеження російським урядом «вольностей» Запорожжя.
2) С VI века до начала XIII века на территории Казахстана существовали, последовательно сменяя друг друга вплоть до монгольского нашествия, Западно‑Тюркский, Тюргешский, Карлукский каганаты, государства огузов, караханидов, кимеков, кыпчаков.
3) Как пишет историк Ковалевский: «царя тюрок огузов называют ябгу и это — титул повелителя». Ябгу Алли, по огузским преданиям, был царем тюрок-огузов и правителем Янгикента в X веке.
4) Государство усуней делилось на три части: восточную, западную, центральную.