1.Расскажите о последствиях войны, сравните с последствиями Первой мировой войны.

2. Каковы основные черты Ялтин­ско-Потсдамской системы? Каковы причины распада антигитлеровской коа­лиции?

3. Как было организовано послевоенное мирное урегулирование?

4. Каково отличие созданной после Второй мировой войны Организации Объ­единенных Наций от предвоенной Лиги Наций?

5. Каково значение Нюрн­бергского процесса над главными военными преступниками и процессами над нацистами и коллаборационистами в других странах?

6. Каковы причины и сущность так называемой «холодной войны»?

7. Какие противоречия раз­деляли две великие державы - СССР и США?

8. Какие политические блоки образовались после Второй мировой войны?

​

Суспільний рух за відновлення діяльності Української греко-католицької церкви став історичною складовою національно-визвольного руху кінця 80-х — початку 90-х років, який «за своїми масштабами вийшов за рамки суто релігійного питання, набувши політичного характеру».Сорок чотири роки вона діяла у підпіллі після насильницької ліквідації 1946 Тисячі непокірних її священиків і монахів на чолі з єпископами і митрополитом Йосифом Сліпим ув'язнені у концтабори, сотні парохів змушені були прийняти православ'я, а найрадикальніші пішли у підпілля. Радянська історіографія та компартійна преса намагалися сформувати спотворений образ УГКЦ, залякуючи віруючих латинізацією та денаціоналізацією. Могутній комуністичний пропагандистський апарат і промосковська церква здійснювали широкомасштабний ідеологічний тиск на віруючих українців. Тоталітарно-атеїстична система намагалася викорінювати релігійність населення західних областей, жорстоко боролася з греко-католицькою церквою, яка віками була оплотом національної свідомості, чинником самозбереження й консолідації українського етносу. Церкву загнали у катакомби, її храми закрили, зруйнували або перетворили у господарські приміщення. «Пощастило» тим храмам, які стали православними або ж музеями. Тоталітарна система була впевнена у незворотності цього руйнівного процесу на західноукраїнських землях, як, зрештою, й у Центрально-Східній Європі.

Султан (каз. Сұлтан, от араб. سلطان‎) — ненаследственное звание знати в Казахском ханстве. Приблизительно соответствует русскому «князь». Султаны избирались племенами, племенными подразделениями из числа торе. Из среды султанов выбирали хана.

Время принятия титула султан в Дешт-и-Кипчаке неизвестно, но первые казахские правители Керей и Жанибек носили звание султан в узбекском ханстве Абу-л-хайра. Султанами в казахской степи могли стать только потомки Чингисхана по линии его старшего сына — Джучи. Султаны чаще всего были правителями отдельного рода или племени. Размер владений — улус или аймак зависел от знатности, богатства и родовитости султана.

В Российской империи султаны управляли волостями на правах волостного головы и были чиновниками 12 класса. Должность переходила по наследству, от отца к сыну. В случае отсутствия наследника, его брат или ближайший родственник мог получить должность, выдвинув кандидатуру в волостных выборах, с последующим утверждением областным Правлением. В штате султана были: его сын или близкий родственник); секретарь, знающий русский и татарский языки. Кроме султанов, управлявших волостями были и другие, которые сохраняли своё звание, но не могли вмешиваться в управление. Собрание султанов избирало старшего султана своего округа, исполняли судебные приговоры.