1. Положения главы 1 Конституции РФ, как указано в самом документе, составляют основы конституционного строя нашей стра- ны. Правам и свободам человека и гражданина посвящена следую- щая глава Конституции. Можно ли на этом основании сделать вывод, что провозглашение и гарантии этих прав не входят в основы конституционного строя нашего государства? Обоснуйте свой вывод с опорой

Давно отгремела великая отечественная война. уже выросли поколения, знающие о ней по рассказам ветеранов, книгам, кинофильмам. поутихла с боль утрат, зарубцевались раны. но наши писатели и поэты обращались и обращаются к тем далеким дням. война по-прежнему живет в памяти нашего народа. военная тема поднимает коренные вопросы человеческого бытия. современная о войне обращается к наиболее тяжелым в ходе великой отечественной войны, к критическим моментам в судьбах героев, выявляла гуманистическую природу воюющего солдата. военная проза второй половины xx века – один из наиболее крупных “блоков” современного процесса. на ее страницах воспитывались многие поколения читателей. к ней обращаются сейчас и фронтовики-ветераны великой отечественной войны, и вчерашние школьники, готовящие себя к службе в рядах вооруженных сил страны. наша (разумеется, лучшие книги) немало сделала для того, чтобы в грозных, катастрофических обстоятельствах пробудить у людей чувства ответственности, понимания того, что именно от них зависит судьба страны. жестокая, кровавая война потребовала духовного раскрепощения, сопровождалась стихийным освобождением от душивших живую жизнь и искусство сталинских догм, от страха и подозрительности. каждый третий из ушедших на фронт писателей – около четырехсот человек – с войны не вернулся. писатели фронтового поколения принесли в тяжелый, кровавый опыт “окопников”, они сами пережили то, что было уделом огромного числа людей, объединенных одним желанием – уничтожить врага. в послевоенной продолжается осмысление трагических событий войны, правда о войне, которую четверть века пытались вытеснить из , пришла к читателю. произведения писателей, пришедших в прямо с полей сражений, имеют большое воспитательное значение. многие герои этих книг могут служить примером мужества, бесстрашия, проявленных при выполнении своего долга перед отечеством. военная проза ю. бондарева, в. быкова, к. воробьева, б. васильева, в. кондратьева, б. васильева сурова, трагична. герои произведений часто , казалось бы, в безвыходные ситуации, когда надо сделать выбор между честью и бесчестием, чувством долга и вполне естественным стремлением человека сберечь свою, единственную жизнь. перед угрозой смерти люди ведут себя по-разному. одни мужественно, смело, поражая выдержкой и высоким чувством товарищества. другие оказываются трусами, приспособленцами. в трудную минуту резко отделяется добро ото зла, чистота от подлости, героизм от предательства. и важно, что писатели подводят своих героев к правильному выбору, проведя их через сложные испытания, показывая их духовную стойкость, силу воли. победа 1945 года, безусловно, возрождает и укрепляет оптимизм, веру в конечное торжество добра, справедливости, человечности. о войне имеет антивоенную направленность. показывая войну во всей ее сложности, в “крови, страданиях, смерти”, писатели выражают убеждение в том, что это не должно повториться. фронтовые страницы прозы сильны гуманистическим началом. им проникнуты произведения к. воробьева, в. астафьева, в. кондратьева, г. владимова. они буквально “кричат” о преступности бессмысленных жертв. едва ли найдется сейчас такая целостная система произведений, которая с редкой силой и свободой говорила бы, вопреки официальным установкам, что величайшей ценностью на земле является человеческая жизнь.

Вумовах становлення української державності, розгортання державотворчих процесів, становлення громадянського суспільства і правової держави, логічним і цілком закономірним виглядає інтерес сучасних дослідників до проблем джерелознавства і історіографії київської русi як першої інституційної форми існування української державності, звернення до напрацювань науковців попередніх поколінь. взагалі до наших днів з історії київської русі нагромаджено величезний масив літератури і в ньому непросто зорієнтуватися навіть фахово підготовленому історику. ситуація ускладнюється ще й тим, що маючи в своєму розпорядженні велику кількість опублікованих думок, концепцій, поглядів і суджень, історик творить черговий, власний синтез, не досліджуючи предмет, а вибираючи з літератури ті думки й факти, які більше узгоджуються з його схемою та його баченням минулого. не можна не враховувати і те, що накопичення історичних думок, концепцій відбувалося впродовж різних епох і в умовах різних ідеологій, інколи корпоративних, інколи офіціозних, від яких наука, хоч би як вона цього прагнула, не завжди могла бути вільною. в зв’язку з цим метою нашого дослідження являється спроба перегляду ідеологічних нашарувань в різних істориків різних епох, розкриття найбільш цінних думок і концепцій, які впливали на стан наукової розробки проблеми князівських з’їздів. об’єктом нашої наукової розвідки виступає складна діалектично взаємопов’язана сукупність інформаційних, правових, ідеологічних, економічних та інших чинників, що детермінували процес історичного пізнання, окреслювали мету, можливості та перспективи наукової розробленості питання князівських з’їздів. предметом нашого дослідження являється проблема наукових досліджень князівських з’їздів в дореволюційній, радянській, діаспорній та сучасній історичній науці, висвітлення основних тенденцій та наукових досягнень кожного етапу історичних досліджень та окреслення перспектив для дослідження даної проблеми в майбутньому. розкриваючи предмет дослідження, ми ставимо перед собою наступні завдання: визначити ступінь наукової розробки даної проблеми; розробити основні тенденції історичних досліджень нашої проблеми в хіх – хх ст.; дослідити внесок у розробку даної проблеми дореволюційних, радянських, діаспорних та сучасних істориків; встановити суб’єктивні та об’єктивні чинники, що впливали на розвиток наукових досліджень проблеми князівських з’їздів; висвітлити суб’єктивні міркування істориків хіх – хх ст. щодо князівських з’їздів та їх значення в процесі формування державності україни-руси; окреслити перспективи наукових досліджень проблеми князівських з’їздів в подальшому. хронологічні межі нашого наукового дослідження охоплюють хіх – поч. ххі ст., так як саме на цей час припадає активний розвиток історичних досліджень князівських з’їздів, виникають народницький, консервативний, націонал-державницький, радянський напрями в українській історичній науці, в рамках яких і ведуться дослідження різних проблем давньої і середньовічної, нової та новітньої історії україни.