1. Почему действия и авторитет И.В.Сталина в области культуры признавались как закон,а действия и оценки Н.С.Хрущева вызывали обвинения в недалёкости,необразованности и т.п?
2. Почему в СССР стало возможным смещение Н.С.Хрущева с поста главы государства? Почему он не подверг наказанию ,репрессиям участников переворотов?
1)Восстание 1916 года показало рост национального самосознания граждан. Политическая осознанность резко ыросла: национальные интересы больше не занимали последнюю роль.
Восстание имело большое значение в борьбе против царского самодержавия. Историческое влияние национально-освободительное восстание оказало не только на народ Средней Азии, но и пошатнуло социально-экономическое положение в Российской Империи, обострило политический кризис, который уже имел место быть , наравне с антиколониальной политикой.
Одним из главных руководителей восстания был избран Амангельды Иманов. Его политика, и политика его сторонников оказалась благоприятной: строгая дисциплина, привлечение к труду, пропаганда классового самосознания - все это оказало большое влияние на обретение народами Средней Азии единства, сплоченности, свободы и независимости.
По моему мнению, в разрезе именно того периода и той ситуации, такая методика объединения и ведения восстания являлась правильной и продуманной.
Еще одной значимой фигурой в восстании был соратник Амангельды Алиби Джангильдин - путешественник, революционер, был лично знаком с Лениным, но вскоре после революции примкнул к большевикам и стал нежеланной персоной в послереволюционные годы.2)Напишите вывод об общественно — политической деятельности Алихана Букейханова
3)октор исторических наук, профессор
Движение «Алаш» первым предприняло серьезные политические и организационные шаги к современному национальному демократическому государству. Однако полностью удалась лишь гуманитарная миссия алашевцев 4)
На древлянський землі в 945 році спалахнуло перше в Київській Русі антифеодальне повстання, яскраво описане в Іпатіївському літописі. Древляні виступили проти непомірних поборів київського князя Ігоря і відмовилися сплачувати йому данину, після чого древлянський землі остаточно відійшли до Київської Русі.
Перша згадка про Житомир у літописі відноситься до 1240 року — у зв'язку з походом на захід військ Батия після розгрому Києва. Під час монголо-татарської навали Житомир було повністю розорено й зруйновано. До XVII століття Житомир страждав від татар ще декілька разів.
У 1320 році житомирська фортеця опинилася в руках литовських князів. У ці ж роки почастішали набіги кочівників. Місцеве населення будувало оборонні споруди з підземними ходами, на залишки яких ще й понині наштовхуються будівельники.
В 1399 р. монгольські війська хана Едігея, розгромили дружину князя литовського Вітовта, захопили і розграбували Житомир. За словами літописця, «... без міри багато зла сотворіша» набіги кримських татар у 1469 році. У 1444 році Житомир одержав магдебурзьке право. Місто поступово зростало, будувалося, розвивалися ремесла, торгівля. Його центром і найбільшою спорудою був замок. У 40-х роках XVI століття він був перебудований і укріплений за проектом місцевого зодчого Семена Бабинського. Його товсті фортечні стіни були оточені оборонним ровом, заповненим водою.
В 1482 р. місто зруйнувала орда хана Менглі-Гірея. В 1559 р. Житомир стає повітовим містом з «привілеєю на повітові сейми». Польський історик Павло Клепацький стверджує, що це був період розквіту міста Житомира. Місто вело жваву торгівлю з містами Литви та Польщі і навіть з більш віддаленими містами.
Після Люблінської унії 1569 р., яка розірвала єдинство православного давньоруського народу, Житомир знаходиться під ярмом потужної європейської держави — Речі Посполитої, шляхетської Польщі. Незабаром місто стає центром староства, яке входило до складу Києвського воєводства. Але одночасно було власністю окремих польських магнатів.
У 1571 р. у місті нараховувалося 117 дерев'яних будинків, у порівнянні з литовським періодом зменшилася кількість населення. Історик М.С. Грушевський на підставі вивчення літописних документів 16 століття прийшов до висновку, що в цей період в Житомирі відбувся занепад торгівлі та зменшився потік транспорту через місто. Деякі історики припускають, що це пов'язано з міграцією населення в Запорізьку Січ. Таким чином рятувалася православне населення від гніту польсько-католицьких магнатів і засаджуваних європейських цінностей. Житомирська православна біднота активно бере участь у козацько-селянських повстаннях кінця XVI — початку XVII століть.
Після Андрусівскьго миру 1667 р. Житомир залишився у складі Речі Посполитої. Польща повернула Московській держави Смоленський і Чернігівські землі, староруське місто Київ, визнала возз'єднання з Московською державою Черкащини.
Втративши головний адміністративний центр Києвського воєводства, Річ Посполита робить Житомир головним містом одночасно двух повітів — Київського і Жітомірського. Ця історична подія визначила розвиток міста як важливого адміністративного центру.
З 1668 р. відповідно до Гржімулотовского трактату Житомір фактично є центром Київського воєводства. Тут проходять воєводський сейм польської шляхти. Конституцією Речі Посполитої Київський повіт у 1724 р. приєднаний до Житомирського. У цьому ж році в Житомир переведена католицька єпархія, заснований монастир єзуїтського ордену і колегіум з власною школою.
Посилюється окатоличування православного населения.
На Замковой площі в 1746 р. споруджений могутній католицький кафедральный собор св. Софії. Це одна з найдавніших пам'яток архітектури Житомира.
У 1768 р. у Житомирі відбувся суд над учасниками православного народно-визвольного коліівского повстання, якому згодом Тарас Шевченко присвятив поему «Гайдамаки». Три тисячі людей були страчені польською владою в с. Кодня.
Конституцією Речі Посполитої 1775 р. Житомир в числі столичних міст польської корони визнаний першим після Кракова і отримує сенаторську гідність. У місті діяв цивільний та військовий уряд.