1. николай ii и его внутренняя политика в первые годы царствования.
2. внешняя политика николая ii: -японская война.
3. формирования социалистических движений в россии. эсеры, большевики, меньшевики
4. кровавое воскресенье и первая революция 1905 г
5. манифест 17 октября. выборы в первую государственную думу, её состав и работа.
6. вторая государственная дума: выборы, состав, работа, причины закрытия.
7. третьеиюньская политическая система. третья государственная дума: выборы, состав, работа.
8. столыпинские реформы, их суть и значение и их значение.
9. причины и предпосылки первой мировой войны.
10. участие россии в первой мировой войне.
11. февральская революция: причины, движущие силы , результат.
12. система власти после февраля 1917 г.
13. временное правительство и его апрельский кризис .
14. июльский кризис временного правительства и корниловский мятеж
15. политика керенского и октябрьская социалистическая революция.
16. итоги второго съезда советов и начало гражданской войны
17. этапы гражданской войны, их характеристика. причины победы большевиков.
18. советско-польская война и образование
19. первые внешнеполитические шаги и договоры советской россии.
20. нэп: причины, суть, итоги.
21. установление власти сталина, репрессии 1930-х гг.
22. причины и предпосылки ко второй мировой войне.
23. во второй мировой и великой отечественной войне.
24. тегеранская. ялтинская, конференции и их итоги.
25. сталинские репрессии после окончания войны.
26. приход к власти н.с. хрущёва.
27. xx съезд и его итоги для страны.
28. внутренняя политика и внешняя политика хрущёва.
29. холодная война: причины, кризисы.
30. образование государства израиль, арабо-израильские противоречия.
31. л.и.брежнев, его внутренняя политика.
32. диссидентское движение при л.и. брежневе.
33. приход к власти горбачёва и политика перестройки.
34. распад – ход и причины.
35. формирование государственной системы рф.
36. политика рф в 1990-е годы.
37. внешняя политика рф в 1990-е гг.
38. приход к власти в.в. путина. его внутренняя политика.
39. внешняя политика рф при путине.
40. ядерные потенциалы сша и рф.
41. участие рф в конфликтах на постсоветском пространстве.

Объяснение:

Найманы – алтайский народ, сыгравший одну из основных ролей в политической жизни Центральной Азии в средние века. Найманы являлись выходцами из Алтая. В XII в. они сформировали свое раннефеодальное государство на Алтае. Но до сих пор в ученом мире нет единого мнения по вопросу происхождения найманов. Одни писали, что найманы – монголы, другие – тюрки, третьи – тунгусы и т.д. Но все они были едины во мнении о том, что найманы являлись восьмисоставным народом. В данной работе мы попытались рассмотреть проблему происхождения и этногенетических и этнополитических связей найманов с кангаро-печенегами, туматами, кыргызами, азами, кючюками, ограками, огузами, киданями и другими алтайскими племенами.

В составе казахского народа найманов около 940 000 человек

Київська держава спершу не була чітко централізованою. За формою правління вона вважалася ранньофеодальною монархією. Протягом IX—XIII ст. влада зазнала складної трансформації. На цьому етапі виникла дружинна форма державності. її особливість полягала в тому, що дружина в руках князя була засобом примусу й управління, збору данини, захисту інтересів країни від ворогів, підкорення нових земель. Найсильніші загони дружинників були зосереджені в ядрі Давньоруської держави — Середньому Подніпров’ї. Стосунки між князем і дружиною були неоднозначними: дружині не можна було наказувати, її потрібно переконувати. У “Повісті минулих літ” Ігор постає залежним від дружини князем. У часи його правління влада князя ще не була достатньо сильною. Тому Ігор був змушений слухатися дружини не тільки щодо укладення миру з Візантією, а й під її тиском вдатися до згубного походу за древлянською даниною. Але вже його наступниця — княгиня Ольга — у державних справах була більш незалежною від дружинників.

Правителі Русі другої половини X ст. — Святослав і Володимир — діють як справжні дружинні князі. Дружина у всьому їх слухається. Історики вважають, що в епоху Володимира дружинна форма державності почала відходити в минуле. Дружина виконує лише військові функції, і вже не є фактором політичного життя, апаратом управління й судочинства. Відбувається процес її розшаровування, з’являється бояр, які стають правлячою суспільною групою.

У добу піднесення Київської Русі формується централізована монархія. Носієм монаршої влади був великий київський князь. У його компетенції перебували: охорона кордонів, керівництво військовими походами, збір данини, судочинство щодо васалів, дружинників, вищих посадових осіб, військово-дипломатична діяльність, будівництво шляхів, охорона торговельних шляхів, придушення заколотів, поширення християнства, забезпечення духовенства, скликання княжих з’їздів, призначення на вищі посади, видання уставів, уставних грамот та інших законодавчих актів. У військовій сфері великий князь спирався на тисяцьких, соцьких, десяцьких, які, крім командування гарнізонами, виконували ще й адміністративні функції. У цивільній сфері княжу владу на місцях здійснювали посадники, волостелі, тіуни, мечники, сотники, вірники, ключники, діцькі, отроки, ябедники, які, крім адміністративного управління, виконували ще й окремі військові функції. Великого князя оточували «думці» — члени княжої ради з числа княжих мужів (великих бояр).

У період феодальної роздрібненості відбулася ще одна зміна форми державного устрою: одноосібна монархія поступилася місцем федеративній монархії. Долю Русі вирішував тоді не великий князь, а група найвпливовіших місцевих князів. Загальнодержавні рішення ухвалювали на князівських зібраннях («снемах»). Систему влади складали князь, боярська рада та народне віче.

Боярська рада (дума) — в часи Київської держави — вища рада при князеві, що складалася з представників земського боярства (старців градських – потомків місцевої родоплемінної знаті), княжої дружини (княжих мужів, думців), а згодом також духовенства (митрополита, єпископів). У компетенції боярської ради був розгляд і обговорення питань законодавства, внутрішньої та зовнішньої політики, державного устрою, релігії. Рішення її мали дорадчий характер.

Боярська рада не мала постійного складу, засідання її скликалися князем у необхідних випадках. Особливо зросла роль боярської ради в період феодальної роздробленості. Вона стала свого роду феодальною курією (радою феодалів) сеньйора – великого чи удільного князя з його васалами, що користувалися певною політичною самостійністю.