1)Можно ли считать, что самодержавная власть стала теперь ограниченной? 2)Можно ли считать, что дворянство получило гражданские права? Какое значение имел этот документ?
Вільнонароджені жінки в Стародавньому Римі були громадянками[2], але не мали правоздатності в політичних відносинах[3] Через те, що життя жінок обмежувалося певними гендерними ролями, римські історики згадують жінок у своїх працях рідше, ніж чоловіків. Хоч і у римських жінок не було прямої політичної влади, проте ті, хто були з багатих або впливових сімей, мали змогу через приватні переговори здійснювати певний вплив[4]. Видатні жінки, які залишили незаперечний слід в історії Стародавнього Риму від Лукреції та Клавдії Квінти, історії яких стали частиною римської міфічної традиції; жорстокі жінки республіканської епохи, такі як Корнелія, мати братів Гракхів, і Фульвія, яка командувала армією і випускала монети, на яких є її зображення; жінки династії Юліїв-Клавдіїв, а саме найбільш видатна Лівія(58 р. до Р.Х - 29 р. після Р.Х), яка внесла значний вклад у формування соціальних стандартів Риму; і імператриця Олена (c.250-330 рр. після Р.Х), що сприяла поширенню християнства[5]
Объяснение:
Вільнонароджені жінки в Стародавньому Римі були громадянками[2], але не мали правоздатності в політичних відносинах[3] Через те, що життя жінок обмежувалося певними гендерними ролями, римські історики згадують жінок у своїх працях рідше, ніж чоловіків. Хоч і у римських жінок не було прямої політичної влади, проте ті, хто були з багатих або впливових сімей, мали змогу через приватні переговори здійснювати певний вплив[4]. Видатні жінки, які залишили незаперечний слід в історії Стародавнього Риму від Лукреції та Клавдії Квінти, історії яких стали частиною римської міфічної традиції; жорстокі жінки республіканської епохи, такі як Корнелія, мати братів Гракхів, і Фульвія, яка командувала армією і випускала монети, на яких є її зображення; жінки династії Юліїв-Клавдіїв, а саме найбільш видатна Лівія(58 р. до Р.Х - 29 р. після Р.Х), яка внесла значний вклад у формування соціальних стандартів Риму; і імператриця Олена (c.250-330 рр. після Р.Х), що сприяла поширенню християнства[5]
5 вересня 1905 у Портсмуті (США) за посередництва Теодора Рузвельта почалися мирні переговори. Російській делегації, яку очолював Сергій Вітте, вдалося, за підтримки США, а також завдяки тому факту, що Японія, як і Росія, була виснажена війною, домогтися порівняно «пристойних» для Росії умов мирного договору. Росія поступилася Японії південною частиною острова Сахалін, своїми орендними правами на Ляодунський півострів і Південно-Маньчжурську залізницю, що з'єднувала Порт-Артур із Китайсько-Східною залізницею. Росія також визнала Корею японською зоною впливу. У 1910, незважаючи на протести інших країн, Японія окупувала Корею і приєднала її до своєї імперії.
Підірвавши авторитет монархії у середині країни, поразка у війні разом з тим послабила позиції Росії і на міжнародній арені. Війна стала однією із причин Першої російської революції 1905-1907.
Перемога Японії у війні зробила її загальновизнаною великою країною. При цьому японці були незадоволені мирним договором: Японія отримала менше територій, ніж очікувалося і, що головне, не одержувала грошових контрибуцій.
Японія здобула перемогу ціною величезної в порівнянні з Росією напруги сил. Їй довелося поставити під рушницю 1,8% населення (Росії — 0,5%). За час війни її зовнішній державний борг виріс в 4 рази (у Росії на третину) і досяг 2,4 млрд йен.
Проте людські втрати Росії були набагато більшими за японські. Царські війська загубили близько 135 000 осіб убитими та пораненими. Велика кількість вояків потрапила у полон. 170 000 російських солдат пропали без вісти. Японці втратили також немало — 108 000 осіб убитими та пораненими.
Поразка Російської імперії ознаменувала її застій, а перемога Японії знаменувала утворення нової імперії на Сході.
Перемога невеликої азійської країни над велетенською європейською дала емоційний поштовх азійським народам (зокрема індусам) до визволення, оскільки вони повірили у можливість перемогти великі європейські імперії, якою була тогочасна Росія.[1]
Вільнонароджені жінки в Стародавньому Римі були громадянками[2], але не мали правоздатності в політичних відносинах[3] Через те, що життя жінок обмежувалося певними гендерними ролями, римські історики згадують жінок у своїх працях рідше, ніж чоловіків. Хоч і у римських жінок не було прямої політичної влади, проте ті, хто були з багатих або впливових сімей, мали змогу через приватні переговори здійснювати певний вплив[4]. Видатні жінки, які залишили незаперечний слід в історії Стародавнього Риму від Лукреції та Клавдії Квінти, історії яких стали частиною римської міфічної традиції; жорстокі жінки республіканської епохи, такі як Корнелія, мати братів Гракхів, і Фульвія, яка командувала армією і випускала монети, на яких є її зображення; жінки династії Юліїв-Клавдіїв, а саме найбільш видатна Лівія(58 р. до Р.Х - 29 р. після Р.Х), яка внесла значний вклад у формування соціальних стандартів Риму; і імператриця Олена (c.250-330 рр. після Р.Х), що сприяла поширенню християнства[5]
Объяснение:
Вільнонароджені жінки в Стародавньому Римі були громадянками[2], але не мали правоздатності в політичних відносинах[3] Через те, що життя жінок обмежувалося певними гендерними ролями, римські історики згадують жінок у своїх працях рідше, ніж чоловіків. Хоч і у римських жінок не було прямої політичної влади, проте ті, хто були з багатих або впливових сімей, мали змогу через приватні переговори здійснювати певний вплив[4]. Видатні жінки, які залишили незаперечний слід в історії Стародавнього Риму від Лукреції та Клавдії Квінти, історії яких стали частиною римської міфічної традиції; жорстокі жінки республіканської епохи, такі як Корнелія, мати братів Гракхів, і Фульвія, яка командувала армією і випускала монети, на яких є її зображення; жінки династії Юліїв-Клавдіїв, а саме найбільш видатна Лівія(58 р. до Р.Х - 29 р. після Р.Х), яка внесла значний вклад у формування соціальних стандартів Риму; і імператриця Олена (c.250-330 рр. після Р.Х), що сприяла поширенню християнства[5]
5 вересня 1905 у Портсмуті (США) за посередництва Теодора Рузвельта почалися мирні переговори. Російській делегації, яку очолював Сергій Вітте, вдалося, за підтримки США, а також завдяки тому факту, що Японія, як і Росія, була виснажена війною, домогтися порівняно «пристойних» для Росії умов мирного договору. Росія поступилася Японії південною частиною острова Сахалін, своїми орендними правами на Ляодунський півострів і Південно-Маньчжурську залізницю, що з'єднувала Порт-Артур із Китайсько-Східною залізницею. Росія також визнала Корею японською зоною впливу. У 1910, незважаючи на протести інших країн, Японія окупувала Корею і приєднала її до своєї імперії.
Підірвавши авторитет монархії у середині країни, поразка у війні разом з тим послабила позиції Росії і на міжнародній арені. Війна стала однією із причин Першої російської революції 1905-1907.
Перемога Японії у війні зробила її загальновизнаною великою країною. При цьому японці були незадоволені мирним договором: Японія отримала менше територій, ніж очікувалося і, що головне, не одержувала грошових контрибуцій.
Японія здобула перемогу ціною величезної в порівнянні з Росією напруги сил. Їй довелося поставити під рушницю 1,8% населення (Росії — 0,5%). За час війни її зовнішній державний борг виріс в 4 рази (у Росії на третину) і досяг 2,4 млрд йен.
Проте людські втрати Росії були набагато більшими за японські. Царські війська загубили близько 135 000 осіб убитими та пораненими. Велика кількість вояків потрапила у полон. 170 000 російських солдат пропали без вісти. Японці втратили також немало — 108 000 осіб убитими та пораненими.
Поразка Російської імперії ознаменувала її застій, а перемога Японії знаменувала утворення нової імперії на Сході.
Перемога невеликої азійської країни над велетенською європейською дала емоційний поштовх азійським народам (зокрема індусам) до визволення, оскільки вони повірили у можливість перемогти великі європейські імперії, якою була тогочасна Росія.[1]
Объяснение: