1. Кому з українських правителів належало урочисте головне вбрання, зображене на світлині? А Володимир Великий Б Володимиру Мономазу В Данилу Галицькому Г Богдану Хмельницькому
територіальний поділ та місцева адміністрація українських земель у складі великого князівства литовського, королівства польського та речі посполитої не були сталими і за 300 років (з 1340 до 1648 pp.) кілька разів змінювалися. тривалий час зберігалися старі адміністративні одиниці - князівства, уділи, волості та верви. першою їх ліквідувала польща в галичині (1434 а потім і литва - 1471 р. ліквідовано останнє київське князівство, запроваджена воєводська система, яка остаточно закріпилася люблінською унією 1569 р. саме після неї склалася така адміністративна структура з відповідною місцевою адміністрацією.
найбільшою адміністративною одиницею вважалося воєводство на чолі з воєводою, якого призначав князь (король). йому належала військова, виконавча та судова влада у воєводстві, він очолював місцеву адміністрацію - уряд. заступниками воєводи були каштеляни та старости. всього на території сучасної україни у різні роки існувало повністю або частково 7 воєводств: руське (1434 подільське (1434 белзьке (1462 київське (1471 брацлавське (1566 волинське (1566 р.) та чернігівське (1635 воєводства поділялися на різну кількість noвimiв, на чолі з повітовим старостою, тому іноді вони і називалися староства. руське воєводство поділялося не на повіти, а на землі. центральний повіт воєводства очолював каштелян - комендант. староста (каштелян) наділявся широкими адміністративними та судовими функціями. до повітового уряду входили маршалок, стольник, хорунжий, канцеляристи, підсудки. станово-представницькими органами у воєводстві та в повіті були місцеві шляхетські сеймики. найнижчою ланкою поділу вважалася «олость на чолі з волосним старостою та підпорядкованим йому писарем. у деяких місцях волость називалась округом (чернігівщина), або підстароством (правобережжя). волость складалася з сільських общин - коп, на самоврядуванні у формі сходу, який обирав сільського старосту (у різних місцевостях - тивуна, старця, війта, солтиса). копа складалася з села або кількох сіл, які об'єднувалися в дворища (10 хат) та дими (1 господарська родина).
міста поділялися на фортеці, очолювані каштелянами, приватновласницькі або державні, керовані міськими - ратушами, та вільні на самоврядуванні (магдебурзьке право), на чолі з магістратом.
i ратуша, і магістрат складалися з двох палат. виконавчої - ради та судової - лави. до ради входили райці (радники), яких очолював бурмістр, а лава (скабінат) складалася з 12 лавників (присяжних), яких очолював війт (суддя). до повноважень місцевої адміністрації входили господарські функції, самооборона, збір податків, здійснення суду як першої інстанції.
В VIII-IХ вв. в далеких заволжских степях обитали многочисленные кочевые тюркоязычные народы. В IX в. в поисках новых пастбищ они начинают движение на запад и доходят до границ Восточной Европы. Первым значительным пришедшим народом были печенеги. Их удар ощутили на себе прежде всего хазары. В конце IX в. печенеги разрушили хазарские крепости на Среднем Дону и прорвались в европейские степи.
Печенеги находились на том уровне формирования ранних форм государства, когда из массы рядовых общинников выделялись наиболее энергичные и становились главами родов и военными предводителями. Из числа родовой знати выбирались вожди племен. Обычно племя включало в себя несколько родов. Печенеги пребывали в постоянном движении и перемещались по степи со своими стадами. Основу стада составляли кони и овцы. Долговременных стойбищ у них не было, жилищем служили легкие юрты. Юрта — это круглое жилище из войлока и шкур животных на каркасе из деревянных жердей. В центре юрты всегда устраивался открытый очаг.
Грабительские войны были важным обогащения племенной верхушки. Печенеги постоянно нападали на соседей, захватывали людей с целью выкупа, уводили скот. Соседние государства стремились заключить с ними мир и откупиться данью.
Хазарский каганат не смог защитить свои владения от вторжения степняков. Печенеги захватили все Подонье и Кубань, продвинулись в Причерноморье. На рубежах русских княжеств печенеги впервые появились в 915 г. Князь Игорь сразу же заключил с ними договор о мире. Константин Багрянородный писал, что русские стремятся быть в мире с печенегами, так как они не могут ни торговать, ни воевать, ни спокойно жить, если находятся во враждебном отношении с этим народом. Однако вскоре византийские дипломаты подкупили печенегов и уговорили их напасть на Русь. Печенеги устроили страшные погромы в пограничных со степью княжествах. Русь начала вести с ними долгую и изнурительную борьбу.
Жестоко страдало от печенегов алано-болгарское население Хазарского каганата. Некоторые поселения сгорели в огне и прекратили свое существование. Особо сильно пострадало население Подонья и Подонцовья. В Приазовье погромов не было. Значительная часть оседлого населения осталась на своих местах.
Только в 1036 г. Ярослав Мудрый сумел разбить под Киевом большое печенежское войско и положить конец их набегам.
1. трибушет
2.катапульта
3.
4. спарта
5. я не уверен,но мне кажется,что это парламент
територіальний поділ та місцева адміністрація українських земель у складі великого князівства литовського, королівства польського та речі посполитої не були сталими і за 300 років (з 1340 до 1648 pp.) кілька разів змінювалися. тривалий час зберігалися старі адміністративні одиниці - князівства, уділи, волості та верви. першою їх ліквідувала польща в галичині (1434 а потім і литва - 1471 р. ліквідовано останнє київське князівство, запроваджена воєводська система, яка остаточно закріпилася люблінською унією 1569 р. саме після неї склалася така адміністративна структура з відповідною місцевою адміністрацією.
найбільшою адміністративною одиницею вважалося воєводство на чолі з воєводою, якого призначав князь (король). йому належала військова, виконавча та судова влада у воєводстві, він очолював місцеву адміністрацію - уряд. заступниками воєводи були каштеляни та старости. всього на території сучасної україни у різні роки існувало повністю або частково 7 воєводств: руське (1434 подільське (1434 белзьке (1462 київське (1471 брацлавське (1566 волинське (1566 р.) та чернігівське (1635 воєводства поділялися на різну кількість noвimiв, на чолі з повітовим старостою, тому іноді вони і називалися староства. руське воєводство поділялося не на повіти, а на землі. центральний повіт воєводства очолював каштелян - комендант. староста (каштелян) наділявся широкими адміністративними та судовими функціями. до повітового уряду входили маршалок, стольник, хорунжий, канцеляристи, підсудки. станово-представницькими органами у воєводстві та в повіті були місцеві шляхетські сеймики. найнижчою ланкою поділу вважалася «олость на чолі з волосним старостою та підпорядкованим йому писарем. у деяких місцях волость називалась округом (чернігівщина), або підстароством (правобережжя). волость складалася з сільських общин - коп, на самоврядуванні у формі сходу, який обирав сільського старосту (у різних місцевостях - тивуна, старця, війта, солтиса). копа складалася з села або кількох сіл, які об'єднувалися в дворища (10 хат) та дими (1 господарська родина).
міста поділялися на фортеці, очолювані каштелянами, приватновласницькі або державні, керовані міськими - ратушами, та вільні на самоврядуванні (магдебурзьке право), на чолі з магістратом.
i ратуша, і магістрат складалися з двох палат. виконавчої - ради та судової - лави. до ради входили райці (радники), яких очолював бурмістр, а лава (скабінат) складалася з 12 лавників (присяжних), яких очолював війт (суддя). до повноважень місцевої адміністрації входили господарські функції, самооборона, збір податків, здійснення суду як першої інстанції.
ключові поняття: воєводство, повіт, волость, копа, воєвода, війт, староста, бурмистр, магістрат, ратуша, рада, лава.
історико-державна подія: 1471 р. - ліквідація київського князівства та запровадження воєводської системи в україні.
типология политических процессов
Объяснение:
В VIII-IХ вв. в далеких заволжских степях обитали многочисленные кочевые тюркоязычные народы. В IX в. в поисках новых пастбищ они начинают движение на запад и доходят до границ Восточной Европы. Первым значительным пришедшим народом были печенеги. Их удар ощутили на себе прежде всего хазары. В конце IX в. печенеги разрушили хазарские крепости на Среднем Дону и прорвались в европейские степи.
Печенеги находились на том уровне формирования ранних форм государства, когда из массы рядовых общинников выделялись наиболее энергичные и становились главами родов и военными предводителями. Из числа родовой знати выбирались вожди племен. Обычно племя включало в себя несколько родов. Печенеги пребывали в постоянном движении и перемещались по степи со своими стадами. Основу стада составляли кони и овцы. Долговременных стойбищ у них не было, жилищем служили легкие юрты. Юрта — это круглое жилище из войлока и шкур животных на каркасе из деревянных жердей. В центре юрты всегда устраивался открытый очаг.
Грабительские войны были важным обогащения племенной верхушки. Печенеги постоянно нападали на соседей, захватывали людей с целью выкупа, уводили скот. Соседние государства стремились заключить с ними мир и откупиться данью.
Хазарский каганат не смог защитить свои владения от вторжения степняков. Печенеги захватили все Подонье и Кубань, продвинулись в Причерноморье. На рубежах русских княжеств печенеги впервые появились в 915 г. Князь Игорь сразу же заключил с ними договор о мире. Константин Багрянородный писал, что русские стремятся быть в мире с печенегами, так как они не могут ни торговать, ни воевать, ни спокойно жить, если находятся во враждебном отношении с этим народом. Однако вскоре византийские дипломаты подкупили печенегов и уговорили их напасть на Русь. Печенеги устроили страшные погромы в пограничных со степью княжествах. Русь начала вести с ними долгую и изнурительную борьбу.
Жестоко страдало от печенегов алано-болгарское население Хазарского каганата. Некоторые поселения сгорели в огне и прекратили свое существование. Особо сильно пострадало население Подонья и Подонцовья. В Приазовье погромов не было. Значительная часть оседлого населения осталась на своих местах.
Только в 1036 г. Ярослав Мудрый сумел разбить под Киевом большое печенежское войско и положить конец их набегам.
Объяснение: