Ро́зпад СРСР — процеси системної дезінтеграції, що відбувалися в державі, суспільстві, народному господарстві, соціальній структурі, громадській і політичній сфері Радянського Союзу, що призвели до припинення існування СРСР після 26 грудня 1991 року.
Розпад Радянського Союзу в останнє десятиріччя XX ст. є завершенням не лише 70-літньої історії багатонаціональної комуністичної імперії, а й фіналом понад 400-літньої історії поліетнічної Російської імперії. Розпад СРСР не варто зводити лише до кризи соціалістичної системи, не враховуючи спадщини Російської імперії. Він є частиною загального процесу зникнення поліетнічних імперій та їх розщеплення на національні держави, прикладом чого в Європі стали Османська та Габсбурзька імперії в XIX і на початку XX ст., а на неевропейських територіях — деколонізація. Жовтнева революція та радянська влада всього лише відтягнули розпад Російської імперії на декілька десятиліть.
Розпад СРСР привів до незалежності 15 республік СРСР і появи їх на світовій політичній арені як самостійних держав.
Любечский съезд 1097, съезд русских князей, состоявшийся в городе Любече (на Днепре) с целью договориться о прекращении междукняжеских распрей из-за уделов и сплотиться против разорявших Русь половцев. На Л. с. (по "Повести временных лет") присутствовало 6 князей. Святополку Изяславичу, как старшему, был оставлен Киев с Туровом и Пинском и титул великого князя; Владимиру Мономаху - Переяславское княжество, Суздальско-Ростовская земля, Смоленск и Белоозеро; Олегу и Давиду Святославичам - Чернигов и Северская земля, Рязань, Муром и Тмутаракань; Давиду Игоревичу - Владимир-Волынский с Луцком; Васильку Ростиславичу (с братом) - Теребовль, Червень, Перемышль. Л. с. провозгласил принцип наследования князьями земель своих отцов. Это решение констатировало наличие нового политического строя на Руси, основой которого было сложившееся крупное феодальное землевладение. Значение первого Любечского съезда 1097 года в первую очередь заключалось в том, что это была первая в значительной степени удачная попытка прекратить процесс распада Киевского государства на мелкие удельные княжества путем изменения принципов наследования и постановки перед князьями общей цели — оказания должного вооруженного отпора половецким нападениям на Русь-Украину. Первый Любечский съезд прекратил на определенное время борьбу за Черниговские земли и позволил объединить силы пограничных княжеств против половецкой угрозы. Но усобицы на западе, в Красной Руси и в Прикарпатье, остановить не удалось. Через несколько лет они возобновились и на востоке.
Ро́зпад СРСР — процеси системної дезінтеграції, що відбувалися в державі, суспільстві, народному господарстві, соціальній структурі, громадській і політичній сфері Радянського Союзу, що призвели до припинення існування СРСР після 26 грудня 1991 року.
Розпад Радянського Союзу в останнє десятиріччя XX ст. є завершенням не лише 70-літньої історії багатонаціональної комуністичної імперії, а й фіналом понад 400-літньої історії поліетнічної Російської імперії. Розпад СРСР не варто зводити лише до кризи соціалістичної системи, не враховуючи спадщини Російської імперії. Він є частиною загального процесу зникнення поліетнічних імперій та їх розщеплення на національні держави, прикладом чого в Європі стали Османська та Габсбурзька імперії в XIX і на початку XX ст., а на неевропейських територіях — деколонізація. Жовтнева революція та радянська влада всього лише відтягнули розпад Російської імперії на декілька десятиліть.
Розпад СРСР привів до незалежності 15 республік СРСР і появи їх на світовій політичній арені як самостійних держав.
Значение первого Любечского съезда 1097 года в первую очередь заключалось в том, что это была первая в значительной степени удачная попытка прекратить процесс распада Киевского государства на мелкие удельные княжества путем изменения принципов наследования и постановки перед князьями общей цели — оказания должного вооруженного отпора половецким нападениям на Русь-Украину. Первый Любечский съезд прекратил на определенное время борьбу за Черниговские земли и позволил объединить силы пограничных княжеств против половецкой угрозы. Но усобицы на западе, в Красной Руси и в Прикарпатье, остановить не удалось. Через несколько лет они возобновились и на востоке.