После смерти Рюрика в 879 г. из-за малолетства его сына Игоря князем Новгородским стал его родственник Олег. Князь Олег был очень предприимчивым и воинственным. Как только власть оказалась у него в руках, Олег задумал захватить водный путь в Грецию, а для этого приходилось завоевывать всех славян, живших по Днепру.
Т.к. для достижения поставленных целей одной дружины было мало, князь Олег собрал войско из ильменских славян, кривичей, финских племен и двинулся на юг. По пути он овладел Смоленском, затем взял Любеч, где оставил свои отряды под начальством приближенных ему людей, а сам князь Олег предпринял поход на Киев.
В Киеве в то время правили Аскольд и Дир, которые не принадлежали к княжескому роду. Олег хитростью выманил их из города, и приказал убить. Киевляне сдались без боя, Олег стал князем Киевским, а Киев провозглашен «матерью русских городов».
Олег провел работы по укреплению оборонительных сооружений города, в 883-885 гг. совершил несколько успешных походов по захвату славянских племен, тем самым расширяя владения, подвластные Киеву. Князь Олег подчинил себе славян, живших по берегам Днепра, древлян (по Припяти), северян, радимичей (по реке Сож), а также по Бугу и Днестру. Всюду он строил города и крепости.
Внутренняя политика князя Олега, как и других древнерусских князей, была сведена к сбору подати с покоренных племен. Дань была едина на всей территории Руси.
В 907 г. князь Олег совершил очень удачный поход на Византию. Греки, испугавшись огромного войска, предложили киевскому князю большую дань. Приняв дань, Олег кроме того, потребовал с них разных льгот купцам. Через пять лет он скрепил мир с греками письменным договором.
После этого похода все дивились уму и хитрости великого князя Олега, стали слагать легенды, будто он одарен особенными свойствами и прозвали его Вещим (чародеем).
Князь Олег Вещий умер в 912 г. По преданию, он спросил у волхва о причине своей смерти, на что тот ответил: «Князь, умрешь ты от своего любимого коня». С тех пор Олег больше не садился на него. Смерть князя Олега случилась, когда он решил посмотреть кости давно умершего коня. Из черепа выползла змея и ужалила его.
Найважливішою причиною виникнення держави були, насамперед, сприятливі природні умови для життя людини, українська родюча земля, помірний клімат, наявність рік і морів, географічне розташування у центрі Європи, на перехресті міграційних і торговельних шляхів, поєднання широких полів і лісу.
Наступною причиною державотворення було виникнення самого давньоукраїнського етносу - автохтонного населення з сильним генотипом, що сформувався саме на цій землі в результаті численних етнічних оновлень і перетворень. Не випадково М.Грушевський вважав, що саме слов’янські племена антів, які залучили до об’єднання залишки скіфів і сарматів, стали генетичним корінням українського народу. Таким чином український етнос сформувався в 4-7 ст. н.е. в часи існування Антського союзу.
Крім того, швидке виникнення найбільшої у Європі держави і динамічний її розвиток були би просто неможливі без багатого державотворчого досвіду і традицій, які зберігалися в пам’яті народу. Мається на увазі Велика Скіфія, Боспорське царство, Антська держава, Готський племінний союз тощо. Сучасний науковець О.Палій таким чином говорить про роль скіфів на нашій землі: «Могутній племінний союз скіфів дозрів до рівня державності уже до середини І тисячоліття до н.е., об’єднавши в тому числі і праслов’ян. Таким чином, значно раніше, ніж у більшості регіонів Європи, в Україні створилися умови для державного життя та об’єднання в межах держави Великої Скіфії майже всієї території України»[1].
Російська історіографія наукову концепцію етногенезу європейських народів, основою якої є твердження про те, що саме народ є основним суб’єктом історії, на основі його самоорганізації і виникли сучасні держави. В Кремлі досі дотримуються «норманської теорії», згідно з якою саме Рюриковичів утворили Новгородську, Київську і Московську держави. Звідси робиться політичний висновок: одна династія – одна держава, що, на думку росіян, виправдовую їх агресивну політику підкорення сусідніх народів.
Князь Олег Вещий
После смерти Рюрика в 879 г. из-за малолетства его сына Игоря князем Новгородским стал его родственник Олег. Князь Олег был очень предприимчивым и воинственным. Как только власть оказалась у него в руках, Олег задумал захватить водный путь в Грецию, а для этого приходилось завоевывать всех славян, живших по Днепру.
Т.к. для достижения поставленных целей одной дружины было мало, князь Олег собрал войско из ильменских славян, кривичей, финских племен и двинулся на юг. По пути он овладел Смоленском, затем взял Любеч, где оставил свои отряды под начальством приближенных ему людей, а сам князь Олег предпринял поход на Киев.
В Киеве в то время правили Аскольд и Дир, которые не принадлежали к княжескому роду. Олег хитростью выманил их из города, и приказал убить. Киевляне сдались без боя, Олег стал князем Киевским, а Киев провозглашен «матерью русских городов».
Олег провел работы по укреплению оборонительных сооружений города, в 883-885 гг. совершил несколько успешных походов по захвату славянских племен, тем самым расширяя владения, подвластные Киеву. Князь Олег подчинил себе славян, живших по берегам Днепра, древлян (по Припяти), северян, радимичей (по реке Сож), а также по Бугу и Днестру. Всюду он строил города и крепости.
Внутренняя политика князя Олега, как и других древнерусских князей, была сведена к сбору подати с покоренных племен. Дань была едина на всей территории Руси.
В 907 г. князь Олег совершил очень удачный поход на Византию. Греки, испугавшись огромного войска, предложили киевскому князю большую дань. Приняв дань, Олег кроме того, потребовал с них разных льгот купцам. Через пять лет он скрепил мир с греками письменным договором.
После этого похода все дивились уму и хитрости великого князя Олега, стали слагать легенды, будто он одарен особенными свойствами и прозвали его Вещим (чародеем).
Князь Олег Вещий умер в 912 г. По преданию, он спросил у волхва о причине своей смерти, на что тот ответил: «Князь, умрешь ты от своего любимого коня». С тех пор Олег больше не садился на него. Смерть князя Олега случилась, когда он решил посмотреть кости давно умершего коня. Из черепа выползла змея и ужалила его.
Наступною причиною державотворення було виникнення самого давньоукраїнського етносу - автохтонного населення з сильним генотипом, що сформувався саме на цій землі в результаті численних етнічних оновлень і перетворень. Не випадково М.Грушевський вважав, що саме слов’янські племена антів, які залучили до об’єднання залишки скіфів і сарматів, стали генетичним корінням українського народу. Таким чином український етнос сформувався в 4-7 ст. н.е. в часи існування Антського союзу.
Крім того, швидке виникнення найбільшої у Європі держави і динамічний її розвиток були би просто неможливі без багатого державотворчого досвіду і традицій, які зберігалися в пам’яті народу. Мається на увазі Велика Скіфія, Боспорське царство, Антська держава, Готський племінний союз тощо. Сучасний науковець О.Палій таким чином говорить про роль скіфів на нашій землі: «Могутній племінний союз скіфів дозрів до рівня державності уже до середини І тисячоліття до н.е., об’єднавши в тому числі і праслов’ян. Таким чином, значно раніше, ніж у більшості регіонів Європи, в Україні створилися умови для державного життя та об’єднання в межах держави Великої Скіфії майже всієї території України»[1].
Російська історіографія наукову концепцію етногенезу європейських народів, основою якої є твердження про те, що саме народ є основним суб’єктом історії, на основі його самоорганізації і виникли сучасні держави. В Кремлі досі дотримуються «норманської теорії», згідно з якою саме Рюриковичів утворили Новгородську, Київську і Московську держави. Звідси робиться політичний висновок: одна династія – одна держава, що, на думку росіян, виправдовую їх агресивну політику підкорення сусідніх народів.