1.Как власти освоению земель Поволжья, Новороссии, Дальнего Востока,Северного Кавказа и др. Насколько успешно проходил этот процесс? 2 Каким образом это(многонациональность России) влияло на жизнь самих народов и на страну в целом в 18 веке?
1. Главной переменой была Великая французская революция. Она проходила как раз с 1789 по 1799 годы. Революция принесла Франции большие перемены. В частности, государству удалось перейти к капитализму в экономике, феодальные пережитки удалось ликвидировать.
2. Ж.Л.Давыд, в собственной выступления Конвенту: «Население направлялся к моему художеству, стремясь снова заметить особенности собственного друга… Я услыхал речь люди, я подчинялся ему. — Торопитесь все без исключения! Мама, вдовица, круглая) сирота, подавленный военнослужащий, все без исключения вам, кого Марат отстаивал вплоть до окончания собственной существования, приблизьтесь! И взглянете в собственного товарища. Этого, кто именно защищал в охране, ранее отсутствует. Его перышко, страх предателей, падает с его ручек. О, несчастье! Вашинский энергичный товарищ безжизнен!». Ш. Корде в суде: «– Я уничтожила 1-го, для того чтобы уберечь сотня тыс.; я уничтожила мерзавца, для того чтобы уберечь безвинных; я уничтожила безжалостного безумного животного, для того чтобы предоставить Франции душевное спокойствие»
3.Главные причины падения наполеоновской империи крылись в недовольстве широких кругов французского общества экономической, политической и военной деятельностью Наполеона в последние годы его правления. Экономический кризис 1810—1811 годов в сочетании с континентальной блокадой отрицательно сказывался на хозяйственной жизни страны.
Відомий український мислитель та вчений М. П. Драгоманов значну частину свого життя, а саме 19 років, змушений був провести за кордоном, у еміграції. На жаль, на батьківщині, розділеній могутнішими державами, належного офіційного визнання його як інтелектуала, прихильника і генератора ліберальних поглядів та ідей – годі було й сподіватися. Та й не дивно: Російська імперія побоювалася вільнодумства. І саме на чужині (у Швейцарії, Австро-Угорщині, Болгарії) з’явилися з-під пера кращі праці Драгоманова – вже зрілого мислителя. Будучи прихильником європейського позитивізму та раціоналізму, і беручи щонайактивнішу участь в інтелектуальному процесі на еміграції, М. П. Драгоманов невтомно досліджував та осмислював можливості реформування та розбудови існуючих суспільств, їх розвиток у соціальному та національному напрямах.
Центральне місце в поглядах Драгоманова посідає ідея поступу: вищого ступеня соціальної справедливості та духовної культури. Обґрунтування її вчений вважав найважливішим досягненням європейської науки. І тут слід наголосити, що опинившись на еміграції, Михайло Петрович прагнув здійснити введення справи українського визвольного руху до загальноєвропейського контексту: зорієнтувати українську справу на взірці європейської науки і культури.
Франко, як і Т.Шевченко, спеціально не виділяв слов'янські культури серед культур інших народів світу. Про нього можна сказати його же словами: "3 минувшини слов'ян він підносив тільки такі моменти, де слов'яни (одиниці) вносили свої вклади в скарбницю загальнолюдської цивілізації"
Майже кожну зі слов'янських культур І.Франко розглядав у широкому світовому контексті, у її синхронних і діахронних вимірах; у залежності від мети вивчення він на перший план завжди висував найбільш показові її види і форми (історія народу, літератури, фольклор, філософські і суспільні навчання, мова, наука, утворення й ін.). Найбільше яскраво його системний підхід видний при порівняльному аналізі явищ одного виду культури в різних народів (література, фольклор і ін.). І.Франко уважно стежив за розвитком світової науки про культуру, був особисто зв'язаний з багатьма видатними європейськими ученими свого часу. І.Франко розглядав слов'янські культури як інтегральну частину культури європейської й одним з перших на Слов'янщині розкрив їхнє світове значення. Він поєднував народи і культури в ім'я прийдешнього суспільства. Аналізуючи передові явища в українській, чеській і польській культурі, Франко постійно звертається до питання про зв'язки з передовою російською культурою.
Як видатний українознавець і прихильник культурно-історичної школи в науці, Іван Франко вважав, що історія народу й історія суспільної психології закріплена в різних художніх пам'ятках, зокрема у народній пісні, турбувався, щоб мелодії народних пісень були записані на нотному папері.
Розглядаючи проблему кобзарства та лірництва, Іван Франко звертав увагу на роль кобзарів та лірників у духовному та моральному житті суспільства, піднесення в людях почуття людської гідності, об'єднуючої сили. Для відчуття свого коріння заради майбутнього вважав необхідним, першочерговим завданням дбайливо ставитися до цих музикантів.
1. Главной переменой была Великая французская революция. Она проходила как раз с 1789 по 1799 годы. Революция принесла Франции большие перемены. В частности, государству удалось перейти к капитализму в экономике, феодальные пережитки удалось ликвидировать.
2. Ж.Л.Давыд, в собственной выступления Конвенту: «Население направлялся к моему художеству, стремясь снова заметить особенности собственного друга… Я услыхал речь люди, я подчинялся ему. — Торопитесь все без исключения! Мама, вдовица, круглая) сирота, подавленный военнослужащий, все без исключения вам, кого Марат отстаивал вплоть до окончания собственной существования, приблизьтесь! И взглянете в собственного товарища. Этого, кто именно защищал в охране, ранее отсутствует. Его перышко, страх предателей, падает с его ручек. О, несчастье! Вашинский энергичный товарищ безжизнен!». Ш. Корде в суде: «– Я уничтожила 1-го, для того чтобы уберечь сотня тыс.; я уничтожила мерзавца, для того чтобы уберечь безвинных; я уничтожила безжалостного безумного животного, для того чтобы предоставить Франции душевное спокойствие»
3.Главные причины падения наполеоновской империи крылись в недовольстве широких кругов французского общества экономической, политической и военной деятельностью Наполеона в последние годы его правления. Экономический кризис 1810—1811 годов в сочетании с континентальной блокадой отрицательно сказывался на хозяйственной жизни страны.
Відомий український мислитель та вчений М. П. Драгоманов значну частину свого життя, а саме 19 років, змушений був провести за кордоном, у еміграції. На жаль, на батьківщині, розділеній могутнішими державами, належного офіційного визнання його як інтелектуала, прихильника і генератора ліберальних поглядів та ідей – годі було й сподіватися. Та й не дивно: Російська імперія побоювалася вільнодумства. І саме на чужині (у Швейцарії, Австро-Угорщині, Болгарії) з’явилися з-під пера кращі праці Драгоманова – вже зрілого мислителя. Будучи прихильником європейського позитивізму та раціоналізму, і беручи щонайактивнішу участь в інтелектуальному процесі на еміграції, М. П. Драгоманов невтомно досліджував та осмислював можливості реформування та розбудови існуючих суспільств, їх розвиток у соціальному та національному напрямах.
Центральне місце в поглядах Драгоманова посідає ідея поступу: вищого ступеня соціальної справедливості та духовної культури. Обґрунтування її вчений вважав найважливішим досягненням європейської науки. І тут слід наголосити, що опинившись на еміграції, Михайло Петрович прагнув здійснити введення справи українського визвольного руху до загальноєвропейського контексту: зорієнтувати українську справу на взірці європейської науки і культури.
Франко, як і Т.Шевченко, спеціально не виділяв слов'янські культури серед культур інших народів світу. Про нього можна сказати його же словами: "3 минувшини слов'ян він підносив тільки такі моменти, де слов'яни (одиниці) вносили свої вклади в скарбницю загальнолюдської цивілізації"
Майже кожну зі слов'янських культур І.Франко розглядав у широкому світовому контексті, у її синхронних і діахронних вимірах; у залежності від мети вивчення він на перший план завжди висував найбільш показові її види і форми (історія народу, літератури, фольклор, філософські і суспільні навчання, мова, наука, утворення й ін.). Найбільше яскраво його системний підхід видний при порівняльному аналізі явищ одного виду культури в різних народів (література, фольклор і ін.). І.Франко уважно стежив за розвитком світової науки про культуру, був особисто зв'язаний з багатьма видатними європейськими ученими свого часу. І.Франко розглядав слов'янські культури як інтегральну частину культури європейської й одним з перших на Слов'янщині розкрив їхнє світове значення. Він поєднував народи і культури в ім'я прийдешнього суспільства. Аналізуючи передові явища в українській, чеській і польській культурі, Франко постійно звертається до питання про зв'язки з передовою російською культурою.
Як видатний українознавець і прихильник культурно-історичної школи в науці, Іван Франко вважав, що історія народу й історія суспільної психології закріплена в різних художніх пам'ятках, зокрема у народній пісні, турбувався, щоб мелодії народних пісень були записані на нотному папері.
Розглядаючи проблему кобзарства та лірництва, Іван Франко звертав увагу на роль кобзарів та лірників у духовному та моральному житті суспільства, піднесення в людях почуття людської гідності, об'єднуючої сили. Для відчуття свого коріння заради майбутнього вважав необхідним, першочерговим завданням дбайливо ставитися до цих музикантів.