1. как и с какой целью российские власти создавали в среднем поволжье свою социальную опору? 2. кто такие ясачные люди? что лежало в основе правительственной политики по отношению к ним, и что рождало протест ясачных людей? 3. составьте таблицу «изменения в социальном и национальном составе населения края во второй половине xvi – начале xvii веков и их последствия». 4. представьте составляющие так называемой «кроткой» христианизации, обстоятельства, причины, результаты её осуществления. какой документ был положен в её основу? ответьте на вопросы
Марія-Терезія започаткувала в імперії реформи в дусі освіченого абсолютизму.
Слід зауважити, що майже всі реформи, проведені Марією-Терезією, були продиктовані її прагненням захистити своє право на престол. З метою посилення центральної влади було створено Державну раду і центральний суд, завдяки чому вся повнота влади зосередилася в руках імператриці. Для успішного ведення війни проти суперників здійснено військову реформу, вербування найманців замінено рекрутськими наборами, що дало можливість збільшити армію зі 108 до 278 тис. вояків. Було уніфіковано систему податків — запроваджено загальний податок на прибуток, що його сплачували всі верстви суспільства. Ліквідовано внутрішні митні кордони. Селянам надали право викуповувати власні наділи, панщину обмежили трьома днями на тиждень. Було видано Цивільний («Терезіанський кодекс») і Кримінальний («Терезіанська Немезіда») кодекси. Здійснювалися заходи з розвитку освіти: було запроваджено загальну шкільну освіту й відокремлено школу від церкви.
Значно більшого у проведенні реформ досяг син Марії-Терезії Йосиф ІІ (1780-1790). Він вдався до подальшого посилення центральної влади. Було скасовано права провінційних станових зборів, посилено владу губернаторів, яких призначав імператор, урівнено в правах усі області, в судах та адміністраціях введено німецьку мову. Важливими стали реформи церкви. Йосиф прагнув підпорядкувати собі церкву та послабити її вплив на суспільство. Він постановив, щоби папські укази й розпорядження оприлюднювалися лише за згодою уряду, а чернечі ордени були підпорядковані місцевим єпископам; скоротив кількість монастирів і ченців. Конфісковані землі та майно було продано, частину доходів спрямовано на розвиток освіти; церковні школи переорієнтовано на світське навчання і підпорядковано «Вищій навчальній комісії». Зрештою, він наважився на втручання у внутрішню структуру католицької церкви і навіть змінив деякі обряди. За його правління було видано новий збірник законів («Йосифів законник»), а1781 р. скасовано особисту залежність селян.
Проведені Иосифом II реформи викликали широкий : позиційний рух. Селянською реформою були невдоволені поміщики, особливо угорські. Релігійна реформа спричинила конфлікт із папою та повстання в Бельгії, адміністративні —загострили національні протиріччя в імперії. Зрештою, наприкінці свого правління він скасував власні реформи, крім селянської та запровадженої віротерпимості.
Імператор Йосиф II, як і король Пруссії Фрідріх II та Катерина ІІ в Росії, був одним із представників освіченого абсолютизму. Він намагався втілити в життя ідеали, які так припали йому до вподоби, але довести все задумане до кінця не зміг.
Гражданская война в Великом княжестве Литовском 1432–1438 годов развилась на фоне противоречий между элитами Королевства Польского и вассального по отношению к нему Великого княжества Литовского после избрания великим князем литовским Свидригайло Ольгердовича. Направленная на восстановление независимости Великого княжества Литовского политика Свидригайло привела к охлаждению отношений с Королевством Польским. Ситуация ещё более усложнилась после занятия поляками Подолья, в правление Витовта принадлежавшего Великому княжеству Литовскому, а также насильного удержания короля польского Ягайло в столице Великого княжества — Вильне. В начавшийся вскоре вооружённый конфликт были втянуты тевтонские рыцари, выступившие на стороне Свидригайло и объявившие полякам войну.
Конфликт приобрёл характер гражданской войны[1] в 1432 году, когда при поляков другой кандидат на литовский престол — Сигизмунд Кейстутович — совершил покушение на Свидригайло, объявил его мёртвым и был избран великим князем литовским. В качестве великого князя литовского Сигизмунд был признан преимущественно на западных землях государства, некогда принадлежавших его отцу, в то время как Свидригайло, которому удалось избежать смерти, обосновался в восточных землях Великого княжества Литовского, где местная знать продолжала признавать великим князем именно его. Активная фаза гражданской войны проходила до 1435 года, когда в решающей битве под Вилькомиром армия Свидригайло и его союзников была разбита сторонниками Сигизмунда Кейстутовича. Последние отряды Свидригайло были разбиты к 1437 году. Пришедший к власти Сигизмунд правил всего 8 лет — в 1440 году он был убит в результате заговора.