Фернан Магеллан командовал экспедицией, совершившей первое известное кругосветное путешествие. Открыл пролив, позже названный его именем, став первым европейцем, проследовавшим из Атлантического океана в Тихий.
Джеймс Кук возглавлял три экспедиции по исследованию Мирового океана, все были кругосветными. Во время этих экспедиций совершил ряд географических открытий. Обследовал и нанёс на карту малоизвестные и редко посещаемые до него части Ньюфаундленда и восточного побережья Канады, Австралии, Новой Зеландии, западного побережья Северной Америки, Тихого, Индийского и Атлантического океанов. Благодаря тому вниманию, которое Кук уделял картографии, многие из составленных им карт по своей точности и аккуратности были непревзойденны на протяжении многих десятилетий и служили мореплавателям вплоть до второй половины XIX века.
Іван Франко в своїх працях приділив багато уваги творчості найвидатнішого українського драматурга — класика Івана Карповича Тобілевича (Карпенка-Карого). Франко розцінював Карпенка-Карого як великого майстра. Про це свідчать численні рецензії і статті. Перші слова Івана Франка про творчість Карпенка-Карого читаємо в його театральних рецензіях для польського щоденника «Кур'єр львовскі», до складу редакції якого Франко належав. До Львова заїздила мандрівна театральна трупа, так званий театр «Руської Бесіди», де вони давали низку вистав. Найдавніші рецензії Франка маємо з 1889 р. Тоді трупа давала вистави в невеличкій залі товариства «Фрозінн» (на цьому місці стоїть тепер готель Інтурист). 7 листопада грали «Хто винен?». Свою рецензію про виставу Франко почав словами: «На вчорашній, першій виставі українського театру “Бесіди”, яка відбулась в залі товариства “Фрозінн”, було доволі мало публіки, хоч як самий вибір п'єси, так і гра артистів з кожного погляду заслуговувала на виняткову увагу. Ставили вперше у Львові “Хто винен?”, драму з народного українського життя Карпенка-Карого. Незалежно від доволі слабої драматичної будови, ця п'єса має в собі стільки краси і сили, що, не зважаючи на значні викреслення, пороблені львівською поліцією, яка виявилась надто дбайливою за стан нервів глядачів, вона може до глибини зворушити кожного, хто тільки має охоту й нахил добачувати в людському житті (тим самим і в його відтворенні на сцені) щось більше ніж звичайний калейдоскоп дотепних ситуацій, усяких нісенітниць і наскрізь тваринних життьових функцій. Автор цієї драми, подібно як і ціла драматична й літературна школа російська, виходить із заложення, що життя простого народу, так само (а може й ще більше), ніж життя упривілейованих верств, багате на глибоко драматичні ситуації та колізії, що й під солом'яною сільською стріхою людські серця б'ються з такою самою силою, людські пристрасті киплять і поборюють себе з такою самою нагальністю, а почуття обов'язку бореться з голосом серця з таким самим завзяттям, як і з людей з іншого середовища. Один з цих життьових проявів задував він відтворити в своїй драмі “Хто винен?”».
Подавши зміст драми, Франко дав такий висновок: «Чи справді тут місце на таке запитання, не знаємо. Властивої, свідомої вини не бачимо ні в однієї з дійових осіб. Натомість ця драма показує нам з якоюсь майже дошкульною пластичністю душну й темну атмосферу сучасного українського села, де безліч сил складається на те, щоб підкопати в людях те, що в них чисте і здорове, а ніщо не розбуджує ні не підтримує в них почуття обов'язку і громадянської свідомості. Можливо, що саме в цій моральній атмосфері хотів автор дошукуватись головного джерела вини і трагічного конфлікту осіб, що виступають в його драмі». Кінець рецензії присвячений заміткам про гру артистів.
Фернан Магеллан командовал экспедицией, совершившей первое известное кругосветное путешествие. Открыл пролив, позже названный его именем, став первым европейцем, проследовавшим из Атлантического океана в Тихий.
Джеймс Кук возглавлял три экспедиции по исследованию Мирового океана, все были кругосветными. Во время этих экспедиций совершил ряд географических открытий. Обследовал и нанёс на карту малоизвестные и редко посещаемые до него части Ньюфаундленда и восточного побережья Канады, Австралии, Новой Зеландии, западного побережья Северной Америки, Тихого, Индийского и Атлантического океанов. Благодаря тому вниманию, которое Кук уделял картографии, многие из составленных им карт по своей точности и аккуратности были непревзойденны на протяжении многих десятилетий и служили мореплавателям вплоть до второй половины XIX века.
Объяснение:
Іван Франко в своїх працях приділив багато уваги творчості найвидатнішого українського драматурга — класика Івана Карповича Тобілевича (Карпенка-Карого). Франко розцінював Карпенка-Карого як великого майстра. Про це свідчать численні рецензії і статті. Перші слова Івана Франка про творчість Карпенка-Карого читаємо в його театральних рецензіях для польського щоденника «Кур'єр львовскі», до складу редакції якого Франко належав. До Львова заїздила мандрівна театральна трупа, так званий театр «Руської Бесіди», де вони давали низку вистав. Найдавніші рецензії Франка маємо з 1889 р. Тоді трупа давала вистави в невеличкій залі товариства «Фрозінн» (на цьому місці стоїть тепер готель Інтурист). 7 листопада грали «Хто винен?». Свою рецензію про виставу Франко почав словами: «На вчорашній, першій виставі українського театру “Бесіди”, яка відбулась в залі товариства “Фрозінн”, було доволі мало публіки, хоч як самий вибір п'єси, так і гра артистів з кожного погляду заслуговувала на виняткову увагу. Ставили вперше у Львові “Хто винен?”, драму з народного українського життя Карпенка-Карого. Незалежно від доволі слабої драматичної будови, ця п'єса має в собі стільки краси і сили, що, не зважаючи на значні викреслення, пороблені львівською поліцією, яка виявилась надто дбайливою за стан нервів глядачів, вона може до глибини зворушити кожного, хто тільки має охоту й нахил добачувати в людському житті (тим самим і в його відтворенні на сцені) щось більше ніж звичайний калейдоскоп дотепних ситуацій, усяких нісенітниць і наскрізь тваринних життьових функцій. Автор цієї драми, подібно як і ціла драматична й літературна школа російська, виходить із заложення, що життя простого народу, так само (а може й ще більше), ніж життя упривілейованих верств, багате на глибоко драматичні ситуації та колізії, що й під солом'яною сільською стріхою людські серця б'ються з такою самою силою, людські пристрасті киплять і поборюють себе з такою самою нагальністю, а почуття обов'язку бореться з голосом серця з таким самим завзяттям, як і з людей з іншого середовища. Один з цих життьових проявів задував він відтворити в своїй драмі “Хто винен?”».
Подавши зміст драми, Франко дав такий висновок: «Чи справді тут місце на таке запитання, не знаємо. Властивої, свідомої вини не бачимо ні в однієї з дійових осіб. Натомість ця драма показує нам з якоюсь майже дошкульною пластичністю душну й темну атмосферу сучасного українського села, де безліч сил складається на те, щоб підкопати в людях те, що в них чисте і здорове, а ніщо не розбуджує ні не підтримує в них почуття обов'язку і громадянської свідомості. Можливо, що саме в цій моральній атмосфері хотів автор дошукуватись головного джерела вини і трагічного конфлікту осіб, що виступають в його драмі». Кінець рецензії присвячений заміткам про гру артистів.